Ситно (вершина)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ситно
словац. Sitno
Ситно з півдня
Ситно з півдня
Ситно з півдня
48°24′11″ пн. ш. 18°52′39″ сх. д. / 48.40306° пн. ш. 18.87750° сх. д. / 48.40306; 18.87750Координати: 48°24′11″ пн. ш. 18°52′39″ сх. д. / 48.40306° пн. ш. 18.87750° сх. д. / 48.40306; 18.87750
Країна Словаччина Словаччина
Регіон Банська Штявниця
Розташування Банська Штявниця
Система Штявницькі гори
Тип гора
матеріал Андезит
Висота 1 009 м
Ситно. Карта розташування: Словаччина
Ситно
Ситно
Ситно (Словаччина)
Мапа
CMNS: Ситно у Вікісховищі

Ситно, Сітно (словац. Sitno) (1 009,2 м п.м. [1] ) — найвища вершина Штявницького хребта. Вона розташована недалеко від Банської Штявниці і вважається колискою європейського гірського туризму. Андезитові стіни оточують вершину з трьох сторін, на якій розташовані оглядова вежа та передавач Ситно. [2]

Місцезнаходження[ред. | ред. код]

Розташована в центральній частині гірського хребта, в геоморфологічній частині Ситнянська верховина та геоморфологічній частині Ситно. [3] Знаходиться в районі Банська Штявниця і в кадастрі муніципалітету Ілія. [4] Масив належить до басейну річки Грон.[2]

Опис[ред. | ред. код]

Ситно є яскравим ландшафтним об’єктом. Верхня частина та кілька схилів знеліснені, звідки відкривається вид на навколишні пагорби. Унікальний вид відкривається з оглядової вежі на вершині Ситно. Східна та південна частини масиву дренуються притоками Штявниці, які впадають у річку Іпель, західні схили відводять воду через притоки Сикеніце в річку Грон. [2]

Це гора, овіяна багатьма небилицями та чутками – найвідоміша про лицарів Ситно, котрі живуть на гірському масиві Ситно, готові допомогти нації, коли їй найгірше.

Геологія[ред. | ред. код]

Ситно є залишком затверділого потоку лави з андезиту, який вилився в неогені в долину, сформовану з м’якших вулканічних порід ( туфів ), і сьогодні утворює найвищу частину гірського хребта. Вершинне плато Ситно є розчленованим вулканом з більш стійкого піроксенового андезиту, який характеризується розділенням від уступа до пластини.

Біологія[ред. | ред. код]

Це місце виникнення декількох охоронюваних видів флори та фауни:

  • виникнення теплолюбних і гірських видів рослин (конвалія златоголова, троянда карпатська гірська, курячий кущ, часник жовтий)
  • виникнення близько 300 форм троянд, які вже описав Андрій Кметь (1841 - 1908)
  • значна представленість рослинності скельних ущелин і стінок на андезитах
  • виникнення "ситнійської козулі" - популяції з особливо акуратними, темними та високо посадженими копитами з перламутровим ефектом
  • експансія чорного ворона, котрий часто займає гніздову територію хижих птахів.

Історія[ред. | ред. код]

Докладніше: Ситнянський замок

Ситно оголошено археологічно заповідною територією. Сама вершина була заселена ще в доісторичні часи. Під час археологічних робіт тут було виявлено величезний лужицький замок - територія замку охоплює 16 гектарів і була найвищою укріпленою резиденцією людей лужицької культури в Словаччині. Це поселення, яке було тут між 1200 і 800 роками до нашої ери, підтверджується численними знахідками кераміки, прядильних знарядь, кам'яних вуглинок, а також цілим рядом бронзових знахідок, таких як чаша, сокирка, серп, долото, голка, пряжка та інше. Тут також знайдено форму з пісковику для відливання бронзових доліт. Цілком імовірно, що частина земель тут свідомо оброблялася сільськогосподарським (знахідки землеробських знарядь, кам’яні жорна). Заселення Ситно проіснувало приблизно до початку нашої ери.

Згідно з археологічними знахідками, Ситно було знову заселено лише в 11-12 століттях нашої ери. У цей період почало зростати значення Банської Штявниці як рудного району, і мова йшла про забезпечення безперебійного видобутку руд. Тому тут у 13 столітті був побудований кам'яний замок Ситно, залишки котрого досі збереглися на східному боці гори.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Оглядова вежа на вершині

Замок Ситно[ред. | ред. код]

Замок був побудований на єдиній під'їзній дорозі зі східного боку Ситно, використано старі захисні вали, до яких також був споруджений рів. Замок відіграв важливу роль в обороні центральнословацьких міст від турецької загрози в 16 столітті. За переказами, під замком були розбиті татарські загони, які воювали в турецькому війську. Замок був перебудований у 16-му та 17-му століттях, коли вода була підведена безпосередньо до замку через з’єднання з джерела за 600 метрів. У XVII столітті власниками замку була родина Кохари. Замок був зруйнований куруцьким військом у 1703 - 1710 роках.

Оглядова вежа на Ситно[ред. | ред. код]

Вже в 1727 році власник садиби в Санкт-Антоні, Андрій Йозеф Когарі, збудував на Ситно філагорію (альтанку). Та була перебудована, і як оглядова вежа (друга найстаріша в Словаччині) вона зареєстрована як пам'ятка з роком заснування в 1736 році в кадастрі села Ілія. [5] Після вимирання родини Кохари в 1826 році весь маєток перейшов до рук родини Кобургів. Оглядова вежа на Ситно згоріла в 1852 році від удару блискавки, але в 1886 році з ініціативи лікаря Кобургів доктора Едмунд Вільям Тері відновлений. Урочисте відкриття відбулося 8 вересня 1852 року. На церемонію також був запрошений доктор Тері, котрий на той час уже працював у Будапешті.

Пам'ятник Екснару[ред. | ред. код]

Близько 1950 року на вершині Ситного відкрито меморіальну дошку Ладіславу Екснару, засновнику партизанського з’єднання (групи) Ситно . На дошці напис: «Герой Словацького національного повстання /ЛАДИСЛАВ ЕКСНАР/ Засновник партизанського загону Ситно (1942–1945). Він боровся і загинув за нашу свободу».

Вал велетнів[ред. | ред. код]

Мабуть, вал велетнів почанався в Ситно і простягався на південь через Штявницькі гори, Печеніце, Дудінце, Дольні Семеровці до річки Іпель [6] і її гирла в Дунай. Від Дунаю до Ситного і сьогодні помітні сліди, а це понад 60 кілометрів. [7] Письменник і популярний історик Павел Дворжак вважає довгі вали однією з найбільших загадок Словаччини , яка пов’язує Штявницький стратовулкан із сучасністю. [6]

Туризм[ред. | ред. код]

Штявницькі вершини та Ситно загалом вважаються колискою європейського гірського туризму - перший туристичний клуб було створено тут у 1860 році. Першу задокументовану пішохідну стежку на території тодішньої Угорщини проклав Ситнянський клуб у 1874 році. Маршрут починався в Ходруші і йшов до ставу Почувадло, до Ситно та до Скленених Тепліц. [8] Після 1880 року під керівництвом доктора Тері, навколо Ситно визначено сто кілометрів маркованих пішохідних стежок, і постійно будували нові стежки та гірські колодязі. 12 травня 1882 року доктор Тері заснував Ситнянське Товариство угорсько-карпатської єдності, котре через три роки налічувало 194 члени. (Хоча туризм у формі паломництва, звичайно, був відомий задовго до цього, Клуб чеських туристів, який був заснований у 1888 році, почав маркування у 1889 році. У Великобританії з цією метою у 1899 році було об’єднано Товариство охорони громад і Національне товариство пішохідних доріжок). Система туристичних знаків, яка використовується на Ситно, стала стандартом не тільки в усіх навколишніх країнах (включно з Чехією), а й в Ізраїлі, Філіппінах чи Бразилії, наприклад.[9]

У 1929 році пастуша колиба на Ситно була перебудована в туристичну хату Андрея Кметя. У серпні 2020 року відновлено можливість ночівлі в хаті. В одній кімнаті 15 місць, оплата добровільна. З вересня 2020 року необхідно буде бронювати місце через Facebook. [10]

В історичній оглядовій вежі були розміщені виставки археологічних знахідок із замку (історія, інтерпретована в тексті та фотографіях) та артефактів ситнянської фауни, флори, мінералів та скелелазання.

Види[ред. | ред. код]

Завдяки висоті над рівнем моря, розташуванню та частковій вирубці лісу з верхньої частини відкривається круговий огляд. Кілька сусідніх гір (Pohronský Inovec, Трибеч, Пташник (масив), Kremnické vrchy, Поляна (гори), Явор'є ) можна легко спостерігати з відповідних місць і оглядових точок. За сприятливих умов можна спостерігати декілька прикордонних гір на території Угорщини, а також Низькі Татри та Велику Фатру. З піків можна побачити наприклад Зобор (гора), Хопок, Vepor, Poľana, Stolica або угорська Матра. [11]

Доступ[ред. | ред. код]

  • на вершину веде дорога з села Ровне
  • посиній турістичний знак вказівнику від сідловини Крижна через Татарську полонину
  • посиній турістичний знак вказівнику з Прєнчова
  • позелений турістичний знак вказівнику від ставу Почувадло через Татарську полонину
  • позелений турістичний знак вказівнику з села Ілія, котрий згодом перетинається зсиній турістичний знак вказівником з Прєнчова [2]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Slovenská republika: podrobný autoatlas so zemepisnou sieťou WGS-84 pre GPS. Vojenský kartografický ústav. 2007. с. 100. ISBN 978-80-8042-509-8.
  2. ↑ а б в г Mapový portál HIKING.SK. mapy.hiking.sk.
  3. ↑ Geomorfologické členenie Slovenska (PDF). Štátny geologický ústav Dionýza Štúra. 2011.
  4. ↑ Názvy vrchov, dolín, priesmykov a sediel (PDF). Úrad geodézie, kartografie a katastra SR.
  5. ↑ Pamiatkový objekt - podrobnosti (словац.). www.pamiatky.sk.
  6. ↑ а б Tajomné miesta - Pečenický val, Dlhý val, Slovenský čínsky múr... - Anna Čunderlíková - (blog.sme.sk) (словац.). Petit Press a.s. 17. aug. 2019.
  7. ↑ Slovenský čínsky múr – Obnova.sk. www.obnova.sk. 15. januára 2005.
  8. ↑ Historie turistického značení, KČT, odbor Stará plavba, 2007–2008. Teraz je dostupné len ZNACENI TURISTICKYCH TRAS. www.staraplavba.cz.
  9. ↑ České turistické značky najdete i v Brazílii. Možná budou v celé zemi. iDNES.cz. 2 листопада 2016.
  10. ↑ It is possible to sleep at a chalet on Sitno after years (англ.). TASR. 6 серпня 2020.
  11. ↑ Peakfinder. peakfinder.org.

Див. також[ред. | ред. код]

Вигляд з Ситно на північ (Штявницьке Банє - Банська Штявниця). Масивна кальдера в центральній частині колишнього Штявницького стратовулкану.

Інші проекти[ред. | ред. код]

Ситно
у сестринських Вікіпроєктах
CMNS: Файли у Вікісховищі?

Зовнішні посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ситно_(вершина)&oldid=40633899