Скалон Георгій Антонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Скалон Георгій Антонович
рос. Скалон Георгий Антонович
Народження 24 жовтня 1847(1847-10-24)
Санкт-Петербург, Російська імперія
Смерть 1 лютого 1914(1914-02-01) (66 років)
Варшава, Російська імперія
Поховання Волковський цвинтарd
Країна  Російська імперія
Освіта Миколаївське кавалерійське училищеd
Звання генерал від кавалерії
Командування Warsaw Military Districtd
Війни / битви Російсько-турецька війна 1877–78
Рід Скалони
Нагороди
Орден Святого Олександра Невського Орден Білого Орла орден Святого Володимира II ступеня орден Святої Анни I ступеня орден Святого Станіслава I ступеня орден Святого Володимира III ступеня Орден Святого Володимира IV ступеня з мечами та бантом орден Святої Анни II ступеня з мечами орден Святого Станіслава II ступеня з мечами орден Зірки Румунії орден князя Данила I Золота зброя «За хоробрість» орден Святого Станіслава
CMNS: Скалон Георгій Антонович у Вікісховищі

Георгій Антонович Скалон (24 жовтня 1847 — 1 лютого 1914) — російський воєначальник, генерал-ад'ютант (1903), генерал від кавалерії (17 січня 1906).

Біографія[ред. | ред. код]

Походив із дворянського роду. Син Антона Антоновича Скалона та Юлії-Єлизавети-Олени Єгорівни Сіверс.

Закінчивши Миколаївське училище гвардійських юнкерів (1865), випущений служити корнетом в лейб-гвардії Уланський Його Величності полк.

Чини: поручик (1869), штаб-ротмістр (1872), ротмістр (1876), полковник (1883), генерал-майор (1893), генерал-лейтенант (1900).

Проходив службу в Уланському полку, з яким брав участь у російсько-турецькій війні 1877—1878 років. Із 7 січня 1893 року штаб-офіцер, а з 30 серпня 1893 року з переведенням у генерал-майори — генерал для особливих доручень при командувачі військ Варшавського військового округу. Із 19 серпня 1894 року командир лейб-гвардії Уланського Його Величності полку. Із 2 серпня 1897 року — командир 1-ї бригади 1-ї гвардійської кавалерійської дивізії, з 2 квітня 1899 року — командувач, а 6 грудня 1900 року з переведенням у генерал-лейтенанти — начальник 4-ї кавалерійської дивізії. Із 4 квітня 1901 року — начальник 2-ї гвардійської кавалерійської дивізії.

Із 15 травня 1905 року Скалон помічник командувача військ Варшавського військового округу, а 15 серпня того ж року обійняв посаду Варшавського генерал-губернатора і командувача військ Варшавського військового округу, змінивши на посаді генерала К. К. Максимовича. Вступивши на посаду, неодноразово просив царя та Голову Ради Міністрів С. Ю. Вітте оголосити у Привіслинському краї військовий стан, що й було виконано 1 листопада 1905 року. Пізніше військовий стан неодноразово продовжувався у 1906 та 1907 роках. Заснував інститут тимчасових генерал-губернаторів у Польському Царстві з метою енергійного придушення заколотів, розгону сходок і зборів, закриття протиурядових газет, арешту їх видавців. Наказував розганяти натовпи маніфестантів вогнепальною зброєю.

5 серпня 1906 року у Варшаві стався замах на життя Скалона, організований Польською соціалістичною партією. Оскільки на звичайних маршрутах проїзду генерал-губернатора вчинити вбивство було складно, було розроблено досить складний план замаху. Три жінки — члени партії, Овчарек, Островська та Ванда Крахельська винайняли невелику квартиру з балконом поруч із німецьким консульством. Одного разу член партії, переодягнений у форму російського офіцера, з'явився до німецького консула з якимось проханням, на виконанні якої наполягав у грубій формі, а потім завдав роздратованому німецькому представнику удар рукою по обличчю і втік. Як і розраховували терористи, наступного дня губернатор приїхав, щоб відвідати консула. Коли він повертався з консульства у своєму екіпажі, на нього з балкона було скинуто кілька бомб. Бомби не досягли своєї мети, але було поранено дитину, син двірника будинку[1].

Скалон обіймав посади генерал-губернатора та командувача військ до своєї смерті в 1914 році.

Родина[ред. | ред. код]

Був одружений з баронесою Марією Йосипівною Корф, дочкою Йосипа Миколайовича Корфа (1829—1873) та онукою генерала від артилерії М. І. Корфа.

Їх діти:

  • Георгій (1892—1918), вихованець Пажеського корпусу (1912), штабс-ротмістр Кавалергардського полку. Розстріляний більшовиками у Києві 26 січня 1918[2].
  • Анна, одружена з камер-юнкером С. П. Толбузіним.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Орден св. Станіслава II ступеня з мечами та бантом (1877)
  • Орден св. Володимира IV ступеня з мечами та бантом (1877)
  • Орден св. Анни II ступеня з мечами (1878)
  • Золота шабля (13.01.1879)
  • Орден Почесного легіону (1879)
  • Орден князя Данила I ІІ ст. (1889)
  • Орден св. Володимира ІІІ ступеня (1895)
  • Орден св. Станіслава І ступеня (1898)
  • Орден Зірки, великий офіцерський хрест (1899)
  • Орден св. Анни І ступеня (1902)
  • Орден св. Володимира ІІ ступеня (1905)
  • Орден Білого Орла (ВП 06.05.1908)
  • Орден св. Олександра Невського (1911)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Заварзин П. П. Работа тайной полиции. Глава 15. В кн.: «Охранка». Воспоминания руководителей политического сыска. Москва, НЛО, 2004.
  2. Таланов А. И. Кавалергарды. По страницам полковой летописи. Часть 2-я. 1825—1925. — М.: Рейтар, 1999. — С. 142.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Исмаилов Э. Э. О. Золотое оружие с надписью «За храбрость». Списки кавалеров. 1788—1913. — М.: *Старая Басманная, 2007.
  • Список генерал-адъютантам, генерал-майорам Свиты Его Величества и флигель-адъютантам по старшинству, 1.01.1913 г.
  • Список генералам по старшинству, 1.05.1903 г.
  • Список генералам по старшинству, 1.07.1908 г.