Скелі Куш-Кая (Ласпі)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Куш-Кая
Вид з пляжу на мисі Ласпі на Скелі Куш-Кая.

Вид з пляжу на мисі Ласпі на Скелі Куш-Кая.
Країна Україна Україна
Регіон Автономна Республіка Крим
Система Кримські гори
Тип вершина скелі
Висота 664 м
Вид з бухти Ласпі на заході сонця. Перед скелями у бік моря — урочище Батилиман.

Скелі Куш-Кая (Ласпі) — розташовані на північ від Батилиману — урочища та узбережжя на Піденному березі Криму.

Найбільші висоти: г. Куш-Кая (664,3 м), г. Кокія-Кая-Баш (Кокія-Кала) (558,5 м)[1]

Гора Куш-Кая (664,3 м) - «Пташина скеля», розташована над урочищем Батилиман, на південний захід від Ласпінського перевалу. Куш-Кая замикає із заходу бухту Ласпі. Назва походить від тюрк, куш - птах і кая - скеля. Куш-Кая - це один із найбільших рифів Криму та Європи, який утворився близько 140-165 млн років тому на дні давнього океану Тетіс з колоній коралів і губок. Значна частина гори покрита соснами і ялівцем. Навесні тут багато півоній. Вершина гори абсолютно безліса. На майже голій скелі ростуть рідкісні ялівці. У давні часи в околицях гори збиралися перед перельотом великі зграї дрохв. Сьогодні про це нагадує лише назва, оскільки місцеві мисливці швидко їх винищили. Завдяки Куш-Кая, що закриває урочище від північних вітрів, Батилиман славиться своєрідним мікрокліматом. Це найпомітніше взимку: коли нагорі, на Ласпінському перевалі, може лежати сніг і дути пронизливий вітер, у цей час внизу, під скелями Куш-Кая, стоїть чудова тепла погода. За 70 м від вершини Куш-Кая є руїни середньовічної церкви Св. Іллі. Вони ховаються під прохолодним пологом лісу. Ця невелика церква існувала у ХІІ-ХУ ст. Стіни збереглися лише на висоту 50—70 см. На захід від вершини — гора Кокія-Кая-Баш.[2]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Байцар Андрій Любомирович. Географія Криму : навч.-метод. посібник / А. Л. Байцар. - Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2017. - 358 с.
  2. Байцар Андрій Любомирович. Географія Криму : навч.-метод. посібник / А. Л. Байцар. - Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2017. - 358 с.

Джерела[ред.ред. код]