Скляна промисловість

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Скляна́ промисло́вість (стара назва — гутництво), галузь промисловості, що виробляє будів.-техн. (віконне скло, скляні блоки й труби), тарне (пляшки, консервну й парфумерну скляну тару тощо), хім.-лабораторне та приладобудів., госп.-побутове (посуд, дзеркала тощо), електро-техн. і вакуумне, мед., оптичне й ін. види скла, скловолокно, мист. вироби зі скла і кришталю, до сер. 19 ст. скло вироблялося на невеличких гутах; тепер скло відіграє щораз більше значення в будівництві та в ін. ділянках промисловості, і тому збільшується його виробництво й асортимент виробів.

Сировина[ред. | ред. код]

Сировиною для С. п. є насамперед різнозернисті кварцові піски, які повинні містити в собі не менше 85—90 % кремнозему. Заг. запаси скляних пісків в Україні (всіх категорій) бл. 110 млн т. Вони розміщені гол. на Донбасі й у ліс. смузі; найбільші родовища: Авдіївське (Донецька область), Новоселівське (Харківська), Рокитянське (Рівненська), Глібівське (Чернігівська), Львівське. Щорічний видобуток скляних пісків в Україні понад 2 млн т; частину його експортують за межі України. Україна має також іншу високовартісну сировину для С. п.: соду, крейду, гіпс, поташ та ін.

Історія виробництва[ред. | ред. код]

Антична доба[ред. | ред. код]

Вже за античної доби на українські землі імпортували скляні прикраси, а згодом і посуд з Греції і грец. міст на півн. Чорномор'ї та зі Сходу. Пізніше їх місце зайняли римські, потім візантійські вироби. Сліди місц. С. п. з 3—4 в. виявлено при розкопах у Комарові. Перший розквіт С. п. в Україні припадає на 11—13 сторіччя, коли виробництво скла, зокрема скляних прикрас (див. Скло мистецьке) набрало масового характеру: скловиробні в Києві (б. Десятинної церкви і в Печерському монастирі), в Чернігові, Любечі, Галичі та ін.

Середньовіччя[ред. | ред. код]

По татаро-монгольській руїні виробництво скла занепало. У 14—16 ст. Скляна промисловість переміщується з міст на території, де був ліс і кварцовий пісок; замість колишніх ремісничих майстерень, з'являються невеликі підприємства мануфактурного типу — гути (скляні заводи). Найдавніші відомості про гути маємо на західно-українських землях з сер. 16 століття у староствах: Белзькому, Городецькому, Любачівському (гути в околицях Потелича). У 17 ст. з'являються гути в старостві Львівському, на Закарпатті (коло Мукачева), а гол. на Волині, Київщині й з другої пол. 17 століття на Лівобережній Україні та на Слобожанщині (з кін. 17 століття). Під кін. 17 століття на Лівобережжі працювало близько 25 гут. Їх будували здебільшого промисловці-гутники і майстрі-орендарі (що творили цілі династії: Лосі, Білозерські, Богинські, Скабичевські, Чумаки тощо) на землях магнатів і шляхти, монастирів і (на Лівобережжі) коз. старшини. Маючи підтримку з боку цих землевласників (чимало з них мали свої власні гути), а також з боку гетьманської адміністрації (особливо за гетьманування Івана Мазепи), Скляна промисловість щораз більше поширювала мережу своїх підприємств. На гутах виробляли віконне скло, різноманітний посуд (зокрема аптечний), пляшки тощо, а також кришталеве та оптичне скло. Ці вироби вивозилися до Московщини, Білорусі, Польщі та Прибалтики. С. п., у формі гут, найбільше поширюється у 18 століття, зокрема на Чернігівщині; загалом на Лівобережній Україні у 18 століття, в різні часи, працювало близько 100 гут (майже всі на території Стародубського й Ніженського полків). У другій пол. 18 століття виникають тут і більші скляні заводи — мануфактури, які належали великим землевласникам (графи К. Розумовський, П. Рум'янцев-Задунайський, П. Завадовський та ін.). Найрізноманітніші вироби цих заводів (зокрема кришталеве скло й скляні мист. вироби) мали широкий збут на внутр. й закордонному ринках.

Новітня доба[ред. | ред. код]

На поч. 19 століття в Україні було близько 40 гут, в яких працювало приблизно 1 000 робітників; їх було найбільше на Правобережжі, особливо на Волині, де було ще чимало деревного палива. Пересічно працювало на гуті 15 робітників. З сер. 19 століття стара гутницька промисловість занепадає. Але вже у другій пол. 19 століття відбувається процес концентрації С. п. на капіталістичних основах. Загальне число зав. зменшується, але пересічні розміри їх і продукція зростають: 1883 року 30 скляних зав. Правобережжя, на яких працювало 458 робітників, дали продукції на 180000 карб.; числа на 1900: 20, 2711 і 1 549 000. На всіх цих зав. виробляли звичайний і аптечний посуд, тафельне й лямпове скло. Більшість зав. (і то найбільших) була в купецьких (гол. єврейських) руках. Напередодні першої світової війни на Правобережжі було 17 скляних зав. з продукцією на бл. 2 млн карб.; найбільші з них: Рокитянський (Овруччина; 500 робітників, продукція — 700 000 карб.), Романівський (Новоград-Волинський.; 400 робітників, 200000 карб.), Мірчанський (Київ. пов.; 195 робітників, 126 000 карб.). Під кін. 19 століття почали виникати великі скляні зав. на Донбасі, які працювали на мінеральному паливі (у Лисичанському й Константинівці). 1913 Донбас давав уже 2/3 продукції укр. скла. Кількість зав. в Україні 1913 була бл. 40 (зокрема на Донбасі — 10, на Волині — 15). Заг. продукція укр. скла становила 6,7 млн т.

Після занепаду під час революції с. п. почала відроджуватися у 1920-х pp. За офіц. даними 1928—1929, на території Правобережної України діяли 14 скляних зав. з 5 398 робітниками, вартість продукції — 9,1 млн карб. Згодом С. п. двічі реконструйовано (у 1930-х і по другій світовій війні), модернізовано і створено нові зав. та нові види продукції; виробництво сконцентровано насамперед на великих підприємствах (1940 було всіх 70, 1971 — 60); обсяг промисловості мав зрости за 1940 — 70 у 4 рази. Виробництво основних видів С. п. в УРСР на 1970 таке:


Виробництво основних видів С. п. в УРСР на 1970
Види продукції Одиниця вимірювання 1970
Скло віконне млн м² 51,3
Скло поліроване тис. м² 1685
Сталініт неполірований " « 1247
Скло армоване й візерунчасте » « 2 867
Пляшки млн штук 657,4
Тара консервна » " в перерахунку на 0,5 л 1 130,8
Посуд сортовий млн карб. 40,3
Зміни виробництва скла в УРСР за 1950 — 74 (тис. м²)
× 1950 1965 1974
Віконне (в натуральному обчисленні) 24 662 46 092 57 961
Поліроване 175 1 600 2 806
Армоване 238 2190 4 132
Загартоване неполіроване 160 971 1 523

Частка УРСР в заг.-союзній продукції С. п. (1970) — 22,0 % (у тому ч. віконного скла — 22,0 %), 1974 — 25,8 % (полірованого скла — 22,4 %, армованого й візерунчастого — 40,1 %, консервної тари — 37,1 %). На поч. 1971 в УРСР нараховувалося бл. 60 підприємств С. п., у тому ч. 6 зав. для виробництва листового й техн. скла, 14 — сортового посуду, 8 — пляшок, 6 — тарного скла, 9 — дзеркал та ін. С. п. зосереджувалася передусім на Донбасі (тут вироблялося 95 % продукції віконного скла). Найбільші зав.: Костянтинівський склоробний (заснований 1897), Костянтинівський «Автоскло» (з 1897), Лисичанський (з 1935), Львівський, Запорізький склоробний, Херсонський скляної тари, Дзеркальна фабрика в Одесі, зав. художнього скла в Києві та ін.

Над наук.-техн. проблемами розвитку С. п. працюють Київ. філіал Держ. н.-д. інституту скла у Москві, н.-д інститут скла зав. «Автоскло» в Костянтинівці й ін.

Найбільші склоробні підприємства України[ред. | ред. код]

ВАТ «Мар'янівський склозавод» — смт Мар'янівка, Баранівський район, Житомирська область

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • Куприц А. О стекольной промышленности Волынской губернии. К. 1911;
  • Біляшівський М. Старе укр. скло. ж. Сяйво, ч. 5 — 6. К. 1913;
  • Модзалевський В. Гути на Чернігівщині. К. 1926;
  • Гагенмейстер В. Гутне скло Поділля. Кам'янець Подільський 1931;
  • Рожанківський В. Укр. художнє скло. К. 1959;
  • Пономарьов О. Розвиток капіталістичних відносин у промисловості України XVIII ст. Л. 1971;
  • Щапова Ю. Стекло Киевской Руси. М. 1972;
  • Петрякова Ф. Укр. гутне скло. К. 1975.