Сколія степова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сколія степова
Scolia hirta.JPG
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Підтип: Шестиногі (Hexapoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Ряд: Перетинчастокрилі (Hymenoptera)
Підряд: Стебельчасточеревні (Apocrita)
Надродина: Vespoidea
Родина: Сколієві (Scoliidae)
Рід: Сколія (Scolia)
Вид: Сколія степова
Біноміальна назва
Scolia hirta
(Schrank, 1781)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Scolia hirta
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Scolia hirta
EOL logo.svg EOL: 3817727

Ско́лія степова́ (Scolia hirta) — перетинчастокрила комаха з родини Сколієвих. Велика одиночна оса, що паразитує на личинках пластинчастовусих жуків. Поширена у посушливих регіонах Європи, Північної Африки, Західної та Центральної Азії. Регіонально рідкісний вид, занесений до Червоної книги Росії.

Опис[ред. | ред. код]

Самця легко відрізнити за трьома шипами на кінці черевця.

Довжина тіла імаго становить: самців 16-25 мм, самиць — 10-18 мм. Тіло чорне, вкрите щетинкоподібними волосками завдовжки до 3 мм, але виглядає не густоволохатим, а напівголим. Усе тіло, особливо спина та терґуми скульптуровані густою мережею дрібних западинок, що створюють враження зморшкуватості.

Голова округла, чорна, без волосків. Антени розташовані в нижній частині лоба, на кінцях загинаються у напівкільця. У самців антени довші, ніж у самиць і складаються з 13 сегментів (у самиць — з 12). Простих очей три, вони створюють трикутник у верхній частині лоба.

Черевце не стеблясте, широковисяче; перший терґум відділений від другого глибокою борозною; кінець черевця у самців із трьома шипами. На другому та третьому терґумах черевця розташовані жовті, блискучі, поперечні смуги[1], які не доходять до їхніх країв, причому смуга на другому терґумі дещо коротша.

Крила не заходять за кінець черевця, суцільно темні. Їхній колір коричневий, у самців дещо темніший біля костальної кромки крил, у самиць крила із фіолетово-синім полиском.

Ноги міцні із простими, не розщепленими кігтиками.

Поширення[ред. | ред. код]

Ареал сколії степової охоплює посушливі області Північної Африки, Південної Європи, Західної та Центральної Азії. Азійська частина ареалу охоплює півострів Мала Азія, Кавказ, Іран та країни Центральної Азії аж до південних кордонів Західного Сибіру. Останнім часом у зв'язку із глобальним потеплінням ареал виду в Європі повільно просувається на північ, наприклад, сколія степова була відмічена у Німеччині та Штирії (Австрія)[2]. В Україні ця оса поширена у степових областях.

Загалом степові сколії теплолюбні, вони оселяються у місцинах із добре прогрітими ґрунтами, віддаючи перевагу ділянкам із негустою рослинністю.

Біологія[ред. | ред. код]

Вихід імаго спостерігають з кінця травня із максимумом у середині червня. Імаго літають у липні — вересні, інколи окремих особин можна побачити навіть у жовтні. Самиці загалом менш помітні, оскільки багато часу проводять на поверхні землі в пошуках личинок жуків, яких вони знаходять за запахом.

Степові сколії паразитують на жуках з родів Cetonia, Anomala, Potosia. Однією зі звичайних їхніх жертв є бронзівка золотиста. Відшукавши личинку, оса вражає її точним уколом свого жала у брюшний нервовий центр. Внаслідок цієї операції личинка виду-господаря залишається живою, але паралізованою. Оса відкладає на неї одне яйце, з якого згодом виходить її власна личинка. Личинка сколії заживо поїдає личинку жука, починаючи від життєво менш важливих органів і завершуючи органами серцево-судинної системи[3]. Після загибелі личинки-жертви личинка сколії занурюється у ґрунт на глибину близько 40 см, де і зимує. Навесні вона перетворюється на лялечку.

Дорослі оси відвідують квітки різноманітних рослин здебільшого із довжиною віночка менше 10 мм. Найбільше до вподоби їм рослини з родини Айстрових, Лілійних, Товстолистих та Окружкових, на яких вони ласують нектаром.

Природоохоронний статус[ред. | ред. код]

Хоча сколія степова має широкий ареал, вона належить до стенобіонтних видів, тобто таких, що приурочені до вузького кола ценозів. Її чисельність обмежують як природні чинники (теплолюбність, наявність у тій чи інший місцевості видів-господарів), так і агротехнічні заходи, які зменшують чисельність личинок певних видів жуків. У Росії цей вид комах занесений до Червоної книги.

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Плавильщиков Н. Н. Определитель насекомых. — М.: Топикал, 1994. — С. 395 (рос.)
  2. Scolia hirta (Hymenoptera-Scoliidae) neu für die Steiermark / Mitteilungen des naturwissenschaftlichen Vereines für Steiermark. — Bd. 138. — Graz 2008. — С. 5–8. (нім.)
  3. Жизнь животных. Том 3. Членистоногие: трилобиты, хелицеровые, трахейнодышащие. Онихофоры / под редакцией М. С. Гилярова, Ф. Н. Правдина, гл. ред. В. Е. Соколов. — 2-е изд, перераб. — М.: Просвещение, 1984. — С. 360 (рос.)