Скопенко Віктор Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Скопенко Віктор Васильович
SkopenkoVV.jpg
Народився 12 грудня 1935(1935-12-12)
Новгородка, Дніпропетровська область, Українська СРР, СРСР
Помер 5 липня 2010(2010-07-05)
Київ
Поховання Байкове кладовище
Місце проживання Київ
Країна СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українець
Діяльність хімік, державний службовець, письменник, викладач університету, політик
Alma mater Хімічний факультет Київського університету (1958)
Галузь Хімія
Заклад КНУ імені Тараса Шевченка
Посада Народний депутат України[1]
Звання Професор
Ступінь доктор хімічних наук
Науковий керівник Голуб Андрій Матвійович
Членство НАН України
Відомий завдяки: Ректор Київського університету
Батько Скопенко Василь Федорович
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден Трудового Червоного Прапора Орден Дружби народів
Заслужений діяч науки і техніки України
Золота медаль імені В. І. Вернадського НАН України
Державна премія України в галузі науки і техніки Державна премія України в галузі науки і техніки Почесна Грамота Президії Верховної Ради УРСР

Ві́ктор Васи́льович Скопе́нко (12 грудня 1935, Новгородка — 5 липня 2010, Київ) — український науковець та педагог, багаторічний ректор Київського університету. Доктор хімічних наук (1970), професор (1972), академік НАН України, академік АПНУ (Відділення педагогіки та психології вищої школи, 1992), професор кафедри неорганічної хімії; член Президії НАН України1998); член Ради з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України1996); член Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки1997). Депутат Верховної Ради УРСР 11-го скликання. Член ЦК КПУ в 1986—1991 роках.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 18 грудня 1935 (м.Новгородка, Кіровоградська область); українець; батько Василь Федорович (19121945); мати Галина Митрофанівна (19141991); дружина Валентина Микитівна (1937) — хімік, пенсіонер; син В'ячеслав (1966) — фахівець з міжнародного права; дочка Олена (1960) — біохімік, доцент.

Закінчив Київський державний університет імені Тараса Шевченка, хімічний факультет (1958); аспірант там же; докторська дисертація «Селеноціанати металів та їх властивості». Член КПРС з 1962 року.

З 1962 — асистент, старший викладач, доцент, професор, з 1977 — завідувач кафедри неорганічної хімії. У 19751985 рр. — проректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

У 19852008 рр. — ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка[2].

У 19982003 — Голова ВАК України[3][4]. Член Ради з питань мовної політики при Президентові України (19972001). Почесний доктор Московського університету, Ростовського університету (Росія), Яґелонського університету (Польща), Братиславського університету (Словаччина), Цзінського університету (КНР), Чернівецького університету. Академік Міжнародної академії Платона. Був членом комісії з питань реформування вищої освіти в Україні (з 1995)[5].

Обраний народним депутатом України 4-го скликання з квітня 2002 від блоку «За єдину Україну!», № 5 в списку. На час виборів: ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, безпартійний. Зняв кандидатуру[6].

Державний службовець 1-го рангу (1998)[7].

Автор та співавтор 360 наукових робіт, зокрема 15 монографій і підручників, 30 винаходів, 50 авторських свідоцтв.

Володів німецькою мовою. Захоплення: голуби, риболовля.

Корупційні скандали та історія усунення з посади[ред. | ред. код]

Наприкінці кар'єри запам'ятався участю в скандалах, котрі, окрім корупційного[8], мали у тому числі й політичний вимір, але вже як наслідок першого.[9] Ревізія ГоловКРУ контрольно-фінансово-господарської діяльності КНУ за період з 1 січня 2004 року по 1 жовтня 2006-го і перевірка університету на предмет використання коштів держбюджету за 2007 рік та дев'ять місяців 2008-го справді встановили багато недоліків та порушень фінансово-бюджетної дисципліни.[8]

Протягом останніх років з різних причин виникали конфлікти між студентами та адміністрацією КНУ. Наприклад, 2005 року Українська студентська спілка та Молодіжний націоналістичний конгрес проводять різноманітні громадські акції, ствержуючи, що під головуванням Віктора Скопенка в КНУ процвітають хабарництво та корупція. На їхню думку, пан Скопенко також зловживав службовим становищем під час виборчої кампанії. У 2006—2007 роках серія скандалів прокотилася студентським містечком КНУ. Мешканці студмістечка виступали проти грошових поборів зі сторони адміністрації та проти формулювань договору про проживання у гуртожитках.[10]

11 квітня 2008 року Указом Президента України Віктора Ющенка скасовано наказ про призначення Скопенка ректором КНУ[11]. Виступаючи наступного дня перед членами Вченої ради, Президент Віктор Ющенко зауважив: «…Певні політичні інтриги, на жаль, втягли в політику і Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Думаю, сьогоднішнім рішенням ми просто ставимо крапку на цих забавах і повертаємо університет у законний процес…»[12] 5 травня Президент змінив формулювання — ректора було звільнено з посади у зв'язку з виходом на пенсію[13].

Скопенко виставив свою кандидатуру на вибори нового керівника КНУ. Але в результаті виборів із 204 делегатів за Віктора Скопенка проголосувало лише 15 осіб.[8]

Смерть[ред. | ред. код]

Могила Віктора Скопенка

Помер від невиліковного онкологічного захворювання 5 липня 2010 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

Нагороди[ред. | ред. код]

Заслужений діяч науки і техніки України (1991). Ордени Трудового Червоного Прапора, Дружби народів. Почесна грамота Президії ВР УРСР. Почесна відзнака Президента України (Орден «За заслуги» III ст.) (1995)[14], Орден «За заслуги» II ст. (1998)[15], I ст. (2000)[16], орден князя Ярослава Мудрого V ст. (2004)[17]. Герой України (з врученням ордена Держави, 14 вересня 1999)[18], Орден святого рівноапостольного князя Володимира (1998), Золота медаль імені В. І. Вернадського НАН України. Лауреат Державних премій України в галузі науки і техніки (1990, 1995[19]), премії імені Л. В. Писаржевського НАН України (1989). Почесний громадянин міста Києва.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=4
  2. Указ Президента України від 12 січня 2000 року № 47/2000 «Про призначення В. Скопенка Ректором Київського національного університету імені Тараса Шевченка»
  3. Указ Президента України від 17 липня 1998 року № 790/98 «Про призначення В. Скопенка головою Вищої атестаційної комісії України»
  4. Указ Президента України від 5 липня 2003 року № 572/2003 «Про звільнення В. Скопенка з посади голови Вищої атестаційної комісії України»
  5. Розпорядження Президента України від 15 березня 1995 року № 55/95-рп «Про Комісію з питань реформування вищої освіти в Україні»
  6. Постанова Центральної виборчої комісії від 8 травня 2002 року № 921 «Про заяву Скопенка В.В., обраного народним депутатом України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі»
  7. Указ Президента України від 15 жовтня 1998 року № 1144/98 «Про присвоєння В. Скопенку рангу державного службовця»
  8. а б в Коханець, Людмила Коханець (30.04.2009). «Хімічна реакція» на університетській землі. Майдан (українською). Процитовано 07.12.2020. 
  9. Оленко, Леся Оленко (16.03.2007). Війна Вікторів ледь не вбила українську дипломатію?. Українська Правда (українською). Процитовано 07.12.2020. 
  10. Лебедь, Михайло Лебедь (23.04.2008). Чому звільнили Скопенка [частина друга]. Народна Правда (українською). Процитовано 07.12.2020. 
  11. Указ Президента України від 10 квітня 2008 року № 315/2008 «Питання Київського національного університету імені Тараса Шевченка»
  12. Коханець, Людмила Коханець (30.04.2009). «Хімічна реакція» на університетській землі. Майдан (українська). Процитовано 07.12.2020. 
  13. Указ Президента України від 5 травня 2008 року № 410/2008 «Про внесення змін до Указу Президента України від 10 квітня 2008 року N 315»
  14. Указ Президента України від 12 грудня 1995 року № 1149/95 «Про нагородження Почесною відзнакою Президента України»
  15. Указ Президента України від 19 серпня 1998 року № 894/98 «Про відзначення нагородами України працівників підприємств, установ, організацій з нагоди 7-ї річниці незалежності України»
  16. Указ Президента України від 18 грудня 2000 року № 1345/2000 «Про нагородження орденом "За заслуги"»
  17. Указ Президента України від 9 вересня 2004 року № 1058/2004 «Про нагородження В. Скопенка орденом князя Ярослава Мудрого»
  18. Указ Президента України від 14 вересня 1999 року № 1169/99 «Про нагородження відзнакою Президента України "Герой України"»
  19. Указ Президента України від 20 грудня 1995 року № 1168/95 «Про присудження Державних премій України в галузі науки і техніки 1995 року»

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]