Скополамін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Скополамін
L-Scopolamin.svg
Scopolamine3DanBS.gif
Систематична назва (IUPAC)
(–)-(S)-3-гідрокси-2-фенілпропіонова кислота (1R,2R,4S,7S,9S)-9-метил-3-окса-9-азатрицикло[3.3.1.02,4]нон-7-їл естер
Ідентифікатори
Номер CAS ?
Код ATC ?
PubChem ?
Хімічні дані
Формула C17H21NO4 
Мол. маса 303.353 g/mol
SMILES eMolecules & PubChem
Фармакокінетичні дані
Біодоступність 0.13-8% (Oral), 3% (Rectal)
Метаболізм печінка
Період напіврозпаду 4.5 годин[1]
Виділення нирки
Терапевтичні застереження
Кат. вагітності

B2(AU) C(США)

Лег. статус
Використання трансдермально, окулярно, орально, subcutaneous, внутрішньовенно, під язика, ректально, букально трансмукозально, внутрішньом'язово

Скополамін — рослинний алкалоїд, є антагоністом мускаринових рецепторів.

У медицині використовується у препараті Аерон, як протиблювотний засіб. Застосовується для запобігання морській хворобі, при нудоті і блюванні вагітних тощо.

Цікаві факти[ред. | ред. код]

Скополамин використовувався для отримання інформації, коли звичайні тортури не допомагали.

У 1922 місцевий акушер Далласа, доктор Хаус (Dr. Robert House) виявив, що скополамин може допомогти при допиті підозрюваних. Його експеримент привернув увагу громадськості і з тих пір наркотик стали називати «Сироватка правди».

У поєднанні з деякими іншими препаратами, скополамин служить антидепрессантом для людей, які страждають депресією.

Скополамин в поєднанні з деякими іншими препаратами застосовується при лікуванні астронавтів і людей, що проходять навчання за подібними програмами, щоб запобігти нудоті та блюванню.[2]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Putcha, L.; Cintrón, N. M.; Tsui, J.; Vanderploeg, J. M.; Kramer, W. G. (1989). Pharmacokinetics and Oral Bioavailability of Scopolamine in Normal Subjects. Pharmacology Research 6 (6): 481–485. PMID 2762223. doi:10.1023/A:1015916423156. 
  2. Серебряков, Андрей. Скополамин (Scopolamine) — самый опасный в мире наркотик. Андрей Серебряков (ru). Процитовано 2018-11-15. 

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Фармацевтична хімія: Підручник/ Ред. П. О. Безуглий. — Вінниця: Нова Книга, 2008. — 560 с. ISBN 978-966-382-113-9
  • Фармакологія: підручник / І.В. Нековаль, Т.В. Казанюк. — 4-е вид., виправл. — К.: ВСВ «Медицина», 2011.— 520 с. ISBN 978-617-505-147-4