Скорочення Збройних сил Білорусі (1992—1996)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Скорочення Збройних сил Білорусії в 1992—1996 роках (біл. Скарачэнні Узброеных сіл Беларусі) — комплекс заходів, спрямованих головним чином на скорочення чисельності та оптимізацію Збройних сил Республіка Білорусь.

Радянська спадщина[ред. | ред. код]

Згідно з Декларацією про державний суверенітет БРСР 1990 року, Білорусь отримала право на власні сили безпеки, підконтрольні Верховній Раді. Після здобуття незалежності 1991-го гостро постало питання про створення білоруської армії. 20 березня 1992 року Радою Міністрів з частин Білоруської військової округи ЗС СРСР були сформовані Збройні сили Республіки Білорусь[1].

Від Радянського Союзу країні дістався значний спадок: 1410 військових формувань БВО, угруповання стратегічних ядерних сил (близько 180 з'єднань, частин і установ чисельністю близько 40 тис. осіб). Концентрація військ у республіці була найвищою в Європі. Так, наприклад, один військовослужбовець припадав на 43 особи цивільного населення. До Білорусі повністю відійшли військові частини сухопутних військ та ППО, приблизно 90% винищувальної та бомбардувальної авіації, полк транспортної авіації, полк стратегічних бомбардувальників, повітрянодесантна дивізія[1]. На території молодої держави знаходилося угруповання у 240 тисяч осіб[2]. З них 125 тисяч людей навесні 92-го безпосередньо склали білоруську армію[3].

На 1990 рік у військовій окрузі налічувалося 3457 танків, 3824 броньованих машин, 1562 одиниці артилерії (понад 100 мм) та 79 гелікоптерів[4].

Самостійно республіка не могла утримувати такий контингент.

Правові передумови[ред. | ред. код]

У квітні 1992 року країна підписала Лісабонський протокол, який зобов'язував скоротити стратегічні наступальні озброєння. Також Білорусь приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї[1].

10 липня 1992 року в Гельсінкі (Фінляндія) білоруська делегація підписала Підсумковий акт переговорів про чисельність особового складу звичайних збройних сил в Європі. Документ зобов'язував країну скоротити свою армію до 100 тисяч осіб[4].

Водночас Республіка Білорусь як рівноправний член ООН прийняла на себе низку міжнародних зобов'язань у сфері роззброєння та контролю над озброєннями, взятих ще за СРСР. Зокрема, країна взялася за реалізацію умов Договору про звичайні збройні сили в Європі 1990 року. Угода зобов'язувала республіку дотримуватися курсу на встановлення безпечного та стабільного балансу армій, а також боротися з нерівністю та військовим потенціалом, які можуть бути використані для здійснення раптового нападу та початку великомасштабних наступальних дій у Європі[5].

Проведення[ред. | ред. код]

У 1992—1996 роках скорочено або переформовано 250 військових частин[1].

Деякі частини повністю розформовувалися (як, наприклад, 50-та Донецька база зберігання озброєння і техники[be]), частіше відбувалося зниження рівня — в першу чергу шляхом перетворення дивізій на бригади. Зокрема, 51-ша гвардійська артилерійська дивізія стала 51-ю бригадою, 6-та гвардійська танкова дивізія — 6-ю механізованою, 11-й гвардійський танковий корпус — 11-ю, 103-тя гвардійська повітрянодесантна дивізія — 103-ю аеромобільною, 50-та гвардійська стрілецька дивізія[be] — 50-ю гвардійською окремою механізованою бригадою. У свою чергу авіаполки перетворили на авіабази (спочатку таких було 8). Так, на Барановіцькому аеродромі почала базуватися 61-ша винищувальна авіабаза, в Мачулищах — 50-та змішана, в Ліді — 116-та гвардійська бомбардувальна авіабаза[be], в Березі — 927-та винищувальна[be][6].

У 1993 році 28-ма загальновійськова Червонопрапорна армія була перетворена на 28-й армійський корпус[7]. Одночасно 7-ма танкова армія перейменована в 7-й армійський корпус у складі Збройних Сил Республіки Білорусь, а в 1994 році — в 65-й армійський корпус[8].

Підрозділи деяких частин після розформування були розділені між іншими формуваннями. Подібне сталося з 127-ю зенітно-ракетною бригадою[be], де одна група дивізіонів сформувала 127-й зенітно-ракетний полк, а інша увійшла до складу 115-го зенітно-ракетного полку[be].

Крім того, з території країни в 1992-1994 роках були виведені до Росії або розформовані на місці деякі авіаційні частини Дальньої авіації, фронтової авіації, авіації ППО та військово-транспортної авіації[1]. Серед них — 22-га гвардійська важка бомбардувальна авіаційна дивізія[ru].

Повним ходом йшли процеси з ліквідації озброєнь та техніки. Всього на початку 90-х років Білорусь за свій рахунок скоротила озброєнь і військової техніки в 2,8 рази більше, ніж Велика Британія, Франція і США (на території Європи) разом узяті[4]. Країна ліквідувала 1773 бойові танки, 1341 бойову броньовану машину та 130 бойових літаків, що становить близько 10% озброєнь і військової техніки, ліквідованих усіма тридцятьма державами-учасницями Договору про звичайні збройні сили[9]. У період 1992—1996 років повністю з озброєння знято надзвуковий реактивний військовий літак Як-28 і винищувач-перехоплювач 3-го покоління МіГ-25.

Одним із ключових заходів стала ракетно-ядерна демілітаризація Білорусі.З території країни до Росії було виведено 1120 боєзарядів. 584 ракети підлягали ліквідації по радянсько-американському договору 1987 року. Інші забрали Стратегічні ядерні сили Російської Федерації[9].

Результати[ред. | ред. код]

До 1996-го армія скоротилася до 85,5 тисяч[3], а в другій половині 90-х — до 65[10]. У країні на зберіганні або в обороті залишалися 1684 танки, 2483 броньовані машини, понад 200 гелікоптерів і літаків[4][9].

Вплив[ред. | ред. код]

Скорочення чисельності Збройних Сил та зниження рівня озброєнь стали одними з ключових причин появи у 2000-х Військ територіальної оборони. Створення подібних формувань було найбільш економічним шляхом компенсації сил та коштів, підтримки обороноздатності держави на належному рівні[11].

Військовий аналітик та журналіст газети «Білоруси та ринок» Олександр Алесін у бесіді з політичним оглядачем «Радыё Свабода» Валерієм Карбалевичем[be] зазначив, що політика скорочення армії та озброєння змусили країну утилізувати, а також розпродувати свою зброю. Це призвело до сплеску експорту білоруської військової продукції[be] у 1990-х роках[12]. Серед інших наслідків Алесін називав поширення закордонних підробітків та найманства серед колишніх військовослужбовців, яких скоротили у ході демілітаризації. Колишніх військових фахівців білоруська влада почала використовувати для надання військових послуг певним країнам, у тому числі в «гарячих точках», щоб не залучати до цього діючі кадри[13].

Як заявив керівник аналітичного центру ЕсооМ, член Науково-експертної групи при Державному секретаріаті Рада Безпеки та правління Союзу письменників Білорусі Сергій Мусієнко в проекті «Гордість за Білорусь» для видання «СБ. Білорусь Сьогодні», заходи 1992—1996 років негативно позначилися на стані військових містечок (таких було понад 200 у країні). Внаслідок скорочення армії багато з них почали пустіти, руйнувалася інфраструктура поселень[4].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д ДОСЬЕ: К 100-летию Вооруженных Сил Республики Беларусь. Архів оригіналу за 25 грудня 2021. Процитовано 2 січня 2022.
  2. ↑ ВООРУЖЕННЫЕ СИЛЫ РЕСПУБЛИКИ БЕЛАРУСЬ НА СОВРЕМЕННОМ ЭТАПЕ РАЗВИТИЯ — Во славу Родины. vsr.mil.by (ru-RU) . Архів оригіналу за 15 січня 2018. Процитовано 14 січня 2018.
  3. ↑ а б Численность вооруженных сил Беларуси достаточна с учетом союза с Россией. Архів оригіналу за 25 грудня 2021. Процитовано 2 січня 2022.
  4. ↑ а б в г д Национальная безопасность. Вооруженные Силы. Часть 1. [Архівовано 2022-01-02 у Wayback Machine.] // СБ. Беларусь Сегодня, 20 марта 2020
  5. ↑ Контроль над вооружением на официальном сайте МО РБ. Архів оригіналу за 2 січня 2022. Процитовано 2 січня 2022.
  6. ↑ Храмчихин А. А. Торговец пушками: Минск успешно распродает по миру наследство советского белорусского военного округа [Архівовано 2022-01-02 у Wayback Machine.] // Военно-промышленный курьер : газета. — 2021. — В. 9. — Т. 14. — № 35 (898).
  7. ↑ Западное оперативное командование | Армия Беларуси. Архів оригіналу за 5 січня 2013. Процитовано 1 січня 2013.
  8. ↑ Севоро-Западное оперативное командование | Армия Беларуси. Архів оригіналу за 5 січня 2013. Процитовано 1 січня 2013.
  9. ↑ а б в Военная политика. Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 2 січня 2022.
  10. ↑ Цена специалиста. Сколько стоят военные? [Архівовано 2022-01-02 у Wayback Machine.] // Белорусский Партизан, 14 ноября 2021
  11. ↑ Законы Республики Беларусь о защите республики. Архів оригіналу за 26 травня 2017. Процитовано 2 січня 2022.
  12. ↑ Валер Карбалевіч. Якія наступствы могуць мець скандалы з пастаўкамі зброі? [Архівовано 2022-01-02 у Wayback Machine.] // Радыё Свабода, 1 сакавіка 2011
  13. ↑ Эксперт: В Ливии могут воевать белорусские летчики, штабисты и снайперы
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Скорочення_Збройних_сил_Білорусі_(1992—1996)&oldid=39111921