Скотарське

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Скотарське
Skotar volov gerb.gif
Герб
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Воловецький район
Рада/громада Скотарська сільська рада
Код КОАТУУ 2121585501
Основні дані
Засноване 1948
Населення 1413
Площа 4,185 км²
Густота населення 337,63 осіб/км²
Поштовий індекс 89133
Телефонний код +380 3136
Географічні дані
Географічні координати 48°44′13″ пн. ш. 23°16′01″ сх. д. / 48.73694° пн. ш. 23.26694° сх. д. / 48.73694; 23.26694Координати: 48°44′13″ пн. ш. 23°16′01″ сх. д. / 48.73694° пн. ш. 23.26694° сх. д. / 48.73694; 23.26694
Середня висота
над рівнем моря
653 м
Місцева влада
Адреса ради 89133, Закарпатська обл., Воловецький р-н, с.Скотарське,155 , тел. 3-22-22
Карта
Скотарське. Карта розташування: Україна
Скотарське
Скотарське
Скотарське. Карта розташування: Закарпатська область
Скотарське
Скотарське

Скота́рське — село в Україні, в Закарпатській області, Воловецькому районі.

Уродженці[ред. | ред. код]

Скотарське, Кіш сольова чи Воловецька зимівка?

Савчин О. М.

Скотарське. Згідно з радянською офіційною історією перша письмова згадка про село відноситься до 1607 року, а згідно з народними переказами, чи то легендами, колись дуже давно села, як такого не було. Тут лише ґазди з Воловця мали свої землі і випасали на них свою худобу. Далеко було гонити худобу, отож будували зимівки, потім землянки, хижі і так постало село.

З назвою все просто — принаймні на перший погляд. Скотарі тут розводили скот. Але не слід поспішати з висновками: Скотарське — це гідронім, і назву селу дав потічок — а от там вже безсумнівно скотарі свій скот напували. І були першопоселенцями в селі.

Документи вперше фіксують назву «Скотарське» (Szkotarszka) під 1607 роком.

Угорці називають Скотарське на свій манер — Kisszolyva. Виразно-слов'янський топонім — як невидимий прикордонний стовп: тут здавна мешкали русини-українці, тут наша земля.

Слов'янський-то слов'янський, але угорці транскрибували цю назву як хотіли протягом кількох століть: 1630 р. — маємо Skatarsky. 1645 рік — Skotarski. 1773 рік — Szkotárszka або Skotarska, нарешті, 1913 рік — зугорщена нова назва, Kisszolyva.

В 1889 р. Скотарське було об'єднане з сусіднім селом Свалявкою.

В 1910 р. в Скотарському проживало 1085 жителів, з них 120 були німцями (звідси така впорядкованість і чіткість панорамних видів на сільські вулички), 80 — угорцями, а 885 чоловік — русинами-українцями. З вірою було так: 23 протестанти, 924 греко-католика і 120 юдеїв — отже, село було майже-містечком, раз сини Із

Крім капусти, картоплі і вівса земля нічого не родила. Одягались в домотканий одяг, взувалися в постоли. Легше стало жити в 1872 році, коли італійці почали будувати залізницю. Тоді скотарчани одержали роботу. В селі був магазин. Дехто з селян наймався на роботу до євреїв, яких селі було не мало і займалися вони переважно гендлярством. По звивистий вужем вулиці між горами стояли хижі, криті почорнілою соломою. Серед хижі велика піч займала головне місце, що служила одночасно ліжником, важкий буковий стіл, такі ж лавиці вздовж стіни… Панував патріархальний сімейний уклад, який почав поступово мінятися під впливом будівництва штреки. Адже італійці з німцями принесли в звори гір зовсім іншу, досі небачену культуру…

Штефан Августин Омелян (11.01.1893, с. Порошкове Великоберезнянського повіту Ужанського ком., тепер Перечинського р-ну Закарпатської обл. — 04.09.1986, м. Філадельфія, США) — педагог, громадський і культурно-освітній діяч, публіцист, голова Сойму Карпатської України. «Це село лежить при залізній лінії Мукачево-Стрий на границі Карпатської України і Галичини серед чудової природи, розкішних гірських перевалів. Частина села й фара і церква стояли на горі по двох боках гірського потока. В цьому потічку і в літі була дуже студеною, і я дуже жалував новонароджену дитину, що жалюгідно заходилась від плачу, коли її занурювали в цей потічок. Люди говорили, що студена вода загартує дитину і вона не буде хорувати. В околиці Скотарського були ведмеді і одного весняного вечора на дворі фари з'явився ведмідь, пробрався до курника. На крик котіша і служниці він забрався геть…

Часто бував у нас двоюрідний брат мами Гіядор Стрипський, який був учнем Івана Франка. Мабуть він та галицькі священики, що часто бували у нас, подали думку батькові 1897 року заложити в Скотарському читальню.

18-го серпня 1897 року відбулися установчі збори „Греко-католицької читальні“, на яких було прийнято статут і вибрану раду на чолі з отцем Омеляном Штефаном, заступником голови Василя Скрипаля, секретарем Михайла Луцу»- пише у своїх спогадах Августин Штефан, парох Скотарського, батько першого Президента Карпатської України Августина Волошина.. Коли Августину було два роки, батька перевели священиком в село Скотарське на Верховину. Його брат Василь був начальником залізничної станції в Лавочному…

Над Скотарським.

У 1895 році Іван Франко заїжджав попутно в село, їдучи з Будапешту у Львів. Зупинявся на недовгий час у закарпатського письменника Євгена Фенцика, донька якого працювала вчителькою у Скотарському. От, він і приїжджав до миловидної освіченої закарпатки і одночасно ознайомитися з життям Верховинців, чим же воно різниться від життя галичан того боку Бескидів? Ці відвідини Івана Франка описав професор Іван Панькевич…

«1897 року біля Волівця, отже і в Скотарськім, лютувала скарлатина. Одного осіннього дня прийшла мати хворої на фару і просила від мами білого борошна для своєї доньки. Вона поклала баревну хустину, сказала, що це любима хустина доньки. Мабуть занесла до нас скарлатину, бо через кілька днів захворів на скарлатину і я.» — згадує свої дитячі роки в Скотарському Августин Штефан у споминах з історії «За правду і волю» в 1973 році у Торонто в Канаді.

Перша школа в селі була збудована з каменю. Навчання проходило русинською і угорськими мовами. Один раз на тиждень читали Закон Божий. Перші вчителі були церковними дяками. З часом в селі було відкрито греко-католицьку народну 8-класну школу. Директором був Грушевський, вчителями Ольга Кіш-Суєта, Йосип Капишинський, Єлизавета Латинець. Учні навчалися у дві зміни, але дітей невпинно більшало, отож вони зайняли і читальню «Просвіти». «Першокласники писали грифельками на бляшці, з одного боку якої було розграфлено клітинку, а з другого — в лінійку. Читанка була одна на три класи. У релігійні свята для батьків у школі діти ставили п'єси» — писав М. Фітас у 1919 році.

1872 року церкву почали зводити італійці одночасно з будівництвом штреки. Церква у Скотарському побудована в 1885 році, парафія ж була заснована у 1640 році, а про церкву вперше згадується- в 1692. Скотарське і Свалявка були об'єднані наприкінці XVIII століття і село одержало мадярську назву Кіш сольова. Збереглася довідка, що в селі у 1773 році в селі була простора триповерхова дерев'яна церква св. Михайла, яку збудували 1794 року. Згоріла ця церква у 1860 році. У 1872 році, під час будівництва тунелів для штреки, італійці почали зводити кам'яну церкву, яка стоїть і донині.

Село Скотарське. За радянських часів у Скотарському знаходилась центральна садиба колгоспу імені «XVI з'їзду КП(б)У», який було створено весною 1949 року. Головою колгоспу став М. Мисар. Займались розведенням корів і овець. Вирощували картоплю і капусту, сіяли також овес, пшеницю і жито. Всі роботи виконували вручну. В різні роки колгосп очолювали: Мисар М., Беца М., Петрус І., Дробок Ю., Глухан М., Ковач В., Райчинець І. Останнім головою колгоспу був Балан В.

Сільськими головами були: Лакатош М., Мисар М., Могіш В., Мадяр А., Селехман І., Ігнатишин А., Русин Ф., Шекмар П., Балан І., Фуцур В.

Персоналії[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]