Скоцень Олександр Антонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Олександр Скоцень
Олександр Скоцень12.jpg
Олександр Скоцень у 12 років
Особові дані
Повне ім'я Олександр Богдан Антонович Скоцень
Народження 28 липня 1918(1918-07-28)
  Львів, Левандівка
Смерть 1 вересня 2003(2003-09-01) (85 років)
  Торонто, Канада Канада
Зріст 172 см[1]
Громадянство Flag of Ukraine.svg Україна
Позиція нападник
Юнацькі клуби

1931—1934
Польща УСК «Богун»
Польща УСК «Тризуб»
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1934—1935 Польща УСК «Тризуб» (Львів)  ? (?)
1935—1939 Польща ФК «Україна» (Львів)  ? (?)
1939–1940 Українська РСР ФК «Динамо» (Львів)  ? (?)
1940–1941 Українська РСР ФК «Динамо» (Київ) 13 (4)
1941–1943 Німеччина ФК «Україна» (Львів)  ? (?)
1944 Німеччина ФК «Лемко» (Сянок)  ? (?)
1944 Словаччина МСК «Жиліна» (Жиліна) 4 (5)
1945-1946 Австрія ФК «Україна» (Зальцбурґ)  ? (?)
1946 Німеччина ФК «Україна» (Ульм)  ? (?)
1946-1947 Німеччина ФК «Фенікс-Алеманнія» (Карлсруе) 25 (16)
1948 Бельгія ФК «Рояль-Олімпік» (Шарлеруа)  ? ( ?)
1948–1950 Франція ФК «Ніцца» (Ніцца) 48 ( 23 )
1950-1951 Канада ФК «Україна» (Едмонтон) 6 (?)
1951 Канада ФК «Україна» (Торонто)  ? (?)
1951-1955 Канада УСК «Тризуб» (Торонто) 48 (?)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Олекса́ндр «Ле́ньо» Богдан Анто́нович Ско́цень (нар. 28 липня 1918, Львів, Левандівка[2] — пом. 1 вересня 2003, Торонто) — український спортовець, футболіст, спортивний журналіст.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 28 липня 1918 року в місті Львові, на Левандівці, у сім'ї Антона та Катерини Скоценів[3]. В копаний м'яч почав грати у львівській юнацькій команді Українського спортивного клубу «Богун». У 1930 році УСК «Богун» припинило існування, було закрите польською владою, і Леньо Скоцень перейшов у львіський УСК «Тризуб», за який грав у юнацькому та молодіжному складах. З 1934 року виступав за дорослу команду УСК «Тризуб».

У 1935 році перейшов в Спортове товариство «Україна»[1].

Під час радянської окупації виступав спочатку за ФК «Динамо» (Львів), а у 19401941 роках за київське «Динамо», за яке провів 13 матчів у чемпіонаті СРСР, забив чотири м'ячі.

1941–1944 — у період німецької окупації України повернувся до Львова, де продовжував виступи за ФК «Україна» (Львів).

На еміґрації[ред. | ред. код]

Перед приходом большевиків Скоцень із дружиною Емілією (нар. 1921 — пом. 1987) та рідним братом Осипом виїхав до Словаччини, де грав та був граючим тренером МСК «Жіліна». Після закінчення Другої світової війни переїхав до Австрії, де деякий час жив у Зальцбурзі та організував та грав за клуб українців-еміґрантів ФК «Україна». 5 червня 1946 року в місті Ульм ФК «Україна», перед 15 тисячами глядачів, розгромила мюнхенську «Баварію» – 5:0.

З початком 1948 року Леню Скоценю запропонували грати за «Ресінг» (Франція), але він підписав контракт з «Олімпіком» (Бельгія), і виступав у бельгійському першому дивізіоні в сезоні 1947—48[1] разом з іншим львів'янином Остапом Стецьківим.

Потім грав за «Ніццу» (Франція). Був визнаний найкращим футболістом Франції. Леньо Скоцень став першим українцем, про якого написав часопис «Франс Футбол».

У 1950 році він переїхав на постійне місце проживання у Канаду, де грав за команди «Україна» з Едмонтона та УСК «Тризуб», «Україна» з Торонто. У 1955 році Леньо Скоцень завершив кар'єру гравця. Тренував команди Торонто: у 1960 році УСК «Тризуб», УСК «Тризуб» у 1956-1957, 1964-1965, 1968 та 1975 роках.

Скоцень став першим українцем, удостоєним престижної канадської нагороди Кубка Голланда — за високі спортивні досягнення й джентльменську поведінку на полі.

У 1991 році Олександр Скоцень відвідав Львів після майже 50 років перебування на чужині. Він приймав учать в урочистостях з нагоди 90-річчя Спортового товариства «Україна».

Залишивши футбол, Скоцень працював спортивним журналістом.

Леньо Скоцень помер 1 вересня 2003 року від пневмонії. Похований на українському цвинтарі Святого Володимира у місті Оквілл, Онтаріо.

Доробок[ред. | ред. код]

Автор книг «З футболом у світ»[4] та «Львівський батяр у київському “Динамо”».

Ось уривок з твору Анджея Хцюка «Сьліпі на матчі не ходіт»:
"Скоцень … був потім королем нападників-бомбардирів першої професійної французької ліги і грав у Ніцці. Потім якось я брав у нього інтерв'ю у Ніцці, і він мені сказав: "Знаєте, де я грав найбільш пристрасний матч? Не в Парижі, не в Ніцці, не у Львові, не в Мадриді, а у вашому зацофаному Дрогобичі. Такого піднесення я ніде потім не бачив. Атомна бомба — то фасолька порівняно з тим вогнем і напругою, що вганяли у конвульсії всіх на тому матчі на нашому полі під Бриґідками. А суддю, капітана Раніша, ми мусили перебрати і провести у наших цивільних анцуґах, бо ваші пашаки чекали, щоб його побити. Щойно в Стрию він перебрався у свій мундир і курив собі папіроса, стоячи у коридорі вагону. Тоді до нього підійшли двоє панів з Дрогобича, чемно спитали, чи він є капітан Раніш і чи то він судив матч «Юнак» — «Україна». Коли він відповів, що так, то його чемно спитали: «То сі бардзу тішим, жи пан є капітан Раніш. Алі чи пан вє, шо з паном буде?» «Як то, шо буде?» "Пан буде зара’ битий і копаний, і дістане пан в каляріпу, чилі в міґдал, і буде пан сі заливав ґоржкімі (так, через «р» вимовляли це у Князівстві Балаку) слезами, жи сі пан скусив на суддівстві матчу з «Юнаком». Пан най зі свої ласки забуде раз назавше, жи існує таке слішне (через «ш») мнясто (через «н»), як Дрогобич, як пану житє вевоґулі є миле…". Ті два пани, хлопи, як шафи, може, не були виховані надто спортово, і такої поведінки я не хвалю, але принаймні треба визнати, що були слівні. Слова дотримали. А то в нинішніх часах також щось значить".[5].

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Віталій Абліцов. Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті. — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
  • Скоцень, Олександр. З футболом у світ. Спомини // Вільне слово (Торонто); Basilian Press, 1985. — 638 с.

Посилання[ред. | ред. код]