Скридлов Микола Іларіонович
Скридлов Микола Іларіонович | |
---|---|
Народження |
1 квітня 1844 Псков, Російська імперія |
Смерть |
14 жовтня 1918 (74 роки) або 4 жовтня 1918 (74 роки) Петроград, Російська СФРР |
Країна | Російська імперія |
Освіта | Морський кадетський корпус |
Член | Товариство з вивчення Амурського краюd |
Звання | адмірал |
Командування | Чорноморський флот Російської імперії |
Війни / битви | Російсько-турецька війна 1877–78 |
Діти | Mariya Skrydlovad |
Нагороди | |
Скридлов Микола Іларіонович у Вікісховищі |
Микола Іларіонович Скридлов ((1 квітня 1844, Псков — 14 жовтня 1918 або 4 жовтня 1918, Петроград)) — російський адмірал, командувач Чорноморським флотом. Учасник російсько-турецької війни 1877—1878 років, кавалер ордена Святого Георгія 4-го ступеня (1877).
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 1844 року в Пскові у сім'ї відставного капітана 2-го рангу російського імператорського флоту Іларіона Миколайовича Скридлова (1799). Закінчив Морський кадетський корпус із присвоєнням у 1862 році офіцерського військового звання гардемарина. У 1870 році нагороджений срібною медаллю «За порятунок загиблих». У 1873—1875 роках командував третьою ротою гвардійського екіпажу. Командувач яхтою «Нікса» (1875—1876). На яхті «Держава» здійснив плавання до Данії, Голландії та Великої Британії.[1]
Відзначився в ході російсько-турецької війни 1877—1878 років, коли на Дунаї командував мінним катером «Шутка», на якому вперше у світовій історії здійснив денну мінну атаку кораблів супротивника, під час якої був тяжко поранений. За цю атаку був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го ступеня (1877). Цій події присвятив свою картину художник Олексій Боголюбов[2].
Командир пароплава «Карабія» (1878—1879). Старший офіцер фрегата «Світлана» (1878—1882). Командир кліпера «Стрілець» (1883—1886), напівброненосного фрегата «Дмитро Донський» (1886—1889), ескадреного броненосця «Гангут» (1889—1893). Підвищений до контр-адмірала 30 серпня 1893 року, Микола Скридлов був призначений відповідальним за російські торпедні операції в 1894—1898 роках. Був командиром окремих загонів кораблів Балтійського (1895, 1896) та Середземного (1898—1899) морів. Представляв Морське міністерство в комісії з підготовки Всеросійської промислової та художньої виставки в Нижньому Новгороді в 1896 році і очолював морський відділ експозиції.[1] Був флагманом російської ескадри на урочистостях на честь 60-річчя правління британської королеви Вікторії (1897), представляв Російський флот на похороні Президента Французької республіки Фелікса Фора в 1899 році. Віце-адмірал (3 липня 1900). Став командиром російської Тихоокеанської ескадри в 1900—1902 роках, а потім Чорноморського флоту та портів Чорного моря в 1903—1904 роках.
Після загибелі адмірала Степана Макарова в бою під час російсько-японської війни 1 квітня 1904 року Скридлов був знову призначений командувачем російської Тихоокеанської ескадри. Через японську блокаду Порт-Артура до міста приїхати не встиг, а тому вступив на посаду 9 травня 1904 року у Владивостоці. 20 грудня 1904 року повернувся з Владивостока до Санкт-Петербурга, щоб прийняти призначення в Адміралтейство.
Після вбивства Григорія Чухніна призначений на його місце командувачем Чорноморським флотом і портами Чорного моря (1906—1907), потім знову повернувся до Адміралтейства.
З 1904 по 1907 роки — член Адміралтейства, почесний член Імператорського російського товариства рятування на водах (з 1904). Звільнився з дійсної служби в серпні 1909 року в званні адмірала. Продовжував активно займатися питаннями розвитку російських мореплавства та промисловості, був членом Особливого комітету з посилення військового флоту на добровільні пожертвування, директором правління судноплавного та пароплавного товариства «І. І. Конецький», членом Ради з'їздів судновласників, членом правління «Російського далекосхідного промислового акціонерного товариства».
Смерть[ред. | ред. код]
Обставини смерті адмірала Скридлова у літературі висвітлюються суперечливо. У зв'язку з тим, що він помер в умовах «червоного терору» в Петрограді, стала популярною версія, що його взяли в заручники та, напевно, розстріляли[3]. Насправді він як описав його син О. М. Мішагін-Скридлов, помер від голоду:
Батькові було сімдесят п'ять років. Його здоров'я погіршилося внаслідок поневірянь, віку та тривог. Він залишився один / … / Останні кілька тисяч рублів, що залишилися в нього, він сховав під підкладку штор; він часто їх переховував, і іноді забував, куди саме. На додаток до злиднів перед його затуманеним поглядом постала примара голоду. З кожним днем, відчуваючи себе дедалі самотнішим, батько намагався їсти якнайменше. Він ослаб і помер ще до того, як закінчилися його запаси продовольства. Він помер у повній самоті. Коли його хотіли обрядити, у квартирі не знайшлося з чого зробити саван: вся білизна була вкрадена[4]
Похорон адмірала на Смоленському цвинтарі пройшов з військовими почестями:
Незважаючи на те, що помер батько при більшовицькому режимі, його похорон мав певну урочистість. Батько був у парадній адміральській формі, труна накрита Андріївським прапором; за труною йшло чимало моряків. Флот, що я маю на увазі старий флот, що зберіг навіть у більшовизованому Петрограді досить поваги до традицій, був представлений у траурній процесії[5]
Його могила знаходилася в родовому маєтку в теперішньому Оленінському районі Твері.
Нагороди[ред. | ред. код]
- Орден Святого Георгія 4-го ступеня (1877);
- Орден Білого орла ;
- Орден Святого Володимира 2-го ступеня;
- Орден Святої Анни 1-го ступеня;
- Орден Святого Станіслава 1-го ступеня;
- Іноземні ордени.
Родина[ред. | ред. код]
- Дружина (з 20 січня 1891): Ольга Августівна Лейброк (? — 18.04.1939) — дочка підпоручика артилерії.
- Дочка Марія (народилася 21 серпня 1898 р.) — у дні першої світової війни записалася добровольцем до 1-ї жіночої військової команди смерті Марії Бочкарьової. Була ад'ютантом у Марії Бочкарьової.[6] Емігрувала з СРСР разом із чоловіком у 1926 р.
- Син Олексій Мішагін-Скридлов, емігрував із СРСР 1927 року. Автор мемуарів «Росія Біла. Росія Червона (1903—1927)». Проживав у Парижі.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Березовский Н. Ю. и др. Российский императорский флот. 1696-1917. — М. : "Русский мир", 1996. — С. 215-216. — ISBN 5-85810-010-4.
- ↑ Скрыдлов Николай Илларионович (рос.). Белая Россия. 26 лютого 2010. Архів оригіналу за 3 лютого 2022. Процитовано 28 жовтня 2011.
{{cite web}}
: Cite має пустий невідомий параметр:|description=
(довідка) - ↑ Так, у довіднику С. В. Волкова «Генералітет Російської імперії» (т. 2, стор. 500) сказано: "убитий більшовиками у жовтні 1918 р. у Петрограді (за іншими відомостями — помер від голоду 1919 р. там же)
- ↑ Мишагин-Скрыдлов А. Н. Россия белая, Россия красная. 1903—1927. М., Центрполиграф, 2007. С. 185—186.
- ↑ Мишагин-Скрыдлов А. Н. Указ. соч. С. 186.
- ↑ Статья Солнцевой С. А. «Ударные формирования Русской армии в 1917 году» в журнале «Отечественная история» 2007 № 2 стр. 47—59 на сайте «Regiment.ru». Архів оригіналу за 10 грудня 2011. Процитовано 3 лютого 2022.
Література[ред. | ред. код]
- Березовский Н. Ю., Доценко В. Д., Тюрин Б. П. Российский императорский флот. 1696—1917: Военно-исторический справочник / Авторский коллектив: к.и.н. Н. Ю. Березовский (руководитель), В. Д. Доценко, Б. П. Тюрин; Мининформпечати РФ. — М. : Русский мир, 1993. — С. 215—216. — 5000 прим. — ISBN 5-85810-010-4. (в пер.)
Посилання[ред. | ред. код]
|
- Народились 1 квітня
- Народились 1844
- Уродженці Пскова
- Померли 14 жовтня
- Померли 1918
- Померли 4 жовтня
- Померли в Санкт-Петербурзі
- Випускники Морського кадетського корпусу
- Кавалери ордена Святого Георгія 4 ступеня
- Кавалери ордена Білого Орла (Російська Імперія)
- Кавалери ордена святого Володимира 2 ступеня
- Кавалери ордена Святої Анни 1 ступеня
- Кавалери ордена Святого Станіслава 1 ступеня
- Кавалери ордена святого Володимира 3 ступеня
- Кавалери ордена Святого Володимира 4 ступеня
- Кавалери ордена Святої Анни 2 ступеня
- Кавалери ордена Святого Станіслава 2 ступеня
- Командори ордена Почесного легіону
- Офіцери ордена Почесного легіону
- Кавалери ордена Меджида 4 ступеня
- Учасники російсько-японської війни
- Учасники російсько-турецької війни 1877—1878
- Учасники китайського походу (1900-1901)