Скуратівський Вадим Леонтійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Скуратівський Вадим Леонтійович
Skuratovsky V. L..JPG
В. Л. Скуратівський читає зі сцени Євромайдану лекцію «Шістдесяті — катастрофа української відлиги»
Народився 5 жовтня 1941(1941-10-05) (77 років)
с. Бакланова Муравійка, Військова адміністрація (Третій Райх)
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність історик, історик літератури
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Науковий ступінь доктор мистецтвознавства[d]
Нагороди
Заслужений діяч мистецтв України
IMDb nm0804959

Скураті́вський Вадим Леонтійович (* 5 жовтня 1941 р., с. Бакланова Муравійка, Куликівський район, Чернігівської області) — український мистецтвознавець, історик, літературознавець, публіцист. Професор кафедри Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого.

Доктор мистецтвознавства (1997), кандидат філологічних наук (1971), академік Національної академії мистецтв України (2004; член-кореспондент — з травня 2001 р.), член Спілки кінематографістів України (1990) та Асоціації українських письменників (1997).

Заслужений діяч мистецтв України (24 березня 2011)[1]

Біографія[ред. | ред. код]

Вадим Скуратівський

Народився в сім'ї вчителів.

Закінчив (1965) Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка (факультет романо-германської філології).

Кандидатська дисертація «Мистецькі проблеми у німецькому романі ХХ ст.»

Докторська дисертація «Екранні мистецтва у соціокультурних процесах XX століття».

19661969 — аспірант, 19691971 — викладач кафедри зарубіжної літератури, Київський університет ім. Т.Шевченка.

19711978 — редактор відділу критики, журнал «Всесвіт» (залишив роботу за звинуваченням у «націоналістичних ухилах»).

19781980 — не мав постійного місця роботи, читав лекції в Київському державному інституті театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого, Київському художньому інституті, по лінії Бюро пропаганди радянського кіномистецтва та Товариства «Знання».

19801982 — молодший науковий працівник, НДІ психології України.

19821985 — заступник директора з наукової роботи, Літературно-меморіальний музей Лесі Українки.

Вересень 1985 р. — вересень 1986 р. — старший викладач кафедри філології, Київ. держ. інститут театр. мист. ім. І.Карпенка-Карого.

19861988 — викладач кафедри літератури, Київський державний інститут культури.

З вересня 1988 р. — старший викладач, з 1991 р. — доцент кафедри кіно і телебачення, з 1998 р. — професор кафедри телережисури, Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого.

З 1991 р. — редактор відділу науки і культури журналу «Сучасність».

19921994 — член колегії Міністерства культури України.

1995 — читав курс української історії та історії української культури в Женевському університеті.

З 1997 р. — доцент кафедри історії та культурології у Національному університеті «Києво-Могилянська академія»

З 1998 р. — веде авторську рубрику «Монологи» в газеті «Столичные новости».

Один з учасників ініціативної групи «Першого грудня».[2]

Автор книг[ред. | ред. код]

  • Мистецькі проблеми в німецькому романі XX ст. (1972)
  • Поет-патріот Шандор Петефі (1972)
  • Українське бароко" (1995, комп'ютерний варіант)
  • Етюди з світової літератури (1995),
  • Історія та культура. — К.: Поезія, 1996
  • Екранні мистецтва у соціокультурних процесах XX століття: Генеза. Структура. Функція, тт. 1-2. — К.: Поезія, 1997
  • Проблема авторства «Протоколов сионских мудрецов». — К.: Дух і літера, 2001
  • З кінознавчого записника: Статті в журналі "Кіно-Театр". — К.: Арт Книга, 2017. — 184 с. (Сер.: Кінематографічні студії, вип. 7)

Автор понад 1000 публікацій з історії української, російської та західних літератур, загальної історії, філософії історії, історії кіна та театру.[3] [4] [5]

Доробок у сфері кіно та телебачення[ред. | ред. код]

Був автором-ведучим циклів телепередач «Свіжий погляд на історію» (УТ-2, 1996), «Монологи. Надії і втрати» (ТРК «Студія „1+1“», 19971998), «Бачу землю» (2002, 1-й Національний).

Знявся в ігрових фільмах: «Родимка», к/м (1991), «Співачка Жозефіна й Мишачий Народ» (1994), «Посмішка звіра» (19971999), «Шум вітру» (2002) та ін.

Ґран-прі актора за найкращу чоловічу роль в номінації «Непрофесійний виконавець ролі» фестивалю «Стожари» (1995; худ. фільм «Співачка Жозефіна й Мишачий Народ», за Францом Кафкою).

Громадська позиція[ред. | ред. код]

У 2018 підтримав звернення Європейської кіноакадемії на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова[6].

Джерела та література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]