Скуратівський Вадим Леонтійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Скуратівський Вадим Леонтійович
В. Л. Скуратівський читає зі сцени Євромайдану лекцію «Шістдесяті — катастрофа української відлиги»
В. Л. Скуратівський читає зі сцени Євромайдану лекцію «Шістдесяті — катастрофа української відлиги»
Народився 5 жовтня 1941(1941-10-05) (81 рік)
с. Бакланова Муравійка, Військова адміністрація (Третій Райх)
Країна Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність історик, історик літератури
Alma mater Факультет романо-германської філології Київського національного університету імені Тараса Шевченкаd (1965)
Галузь мистецтвознавство[1], літературна критика[1], публіцистика[1] і Редагування[1]
Заклад Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Ступінь доктор мистецтвознавства[d]
Нагороди
Заслужений діяч мистецтв України

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Скуратівський Вадим Леонтійович у Вікісховищі

Скураті́вський Вадим Леонтійович (5 жовтня 1941, Бакланова Муравійка, Куликівський район, Чернігівської області) — український мистецтвознавець, історик, літературознавець, публіцист. Професор кафедри Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого.

Доктор мистецтвознавства (1997), кандидат філологічних наук (1971), академік Національної академії мистецтв України (2004; член-кореспондент — з травня 2001 р.), член Спілки кінематографістів України (1990) та Асоціації українських письменників (1997).

Заслужений діяч мистецтв України (24 березня 2011)[2]

Біографія[ред. | ред. код]

Вадим Скуратівський

Народився в сім'ї вчителів.

Закінчив (1965) Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка (факультет романо-германської філології).

Кандидатська дисертація «Мистецькі проблеми у німецькому романі ХХ ст.»

Докторська дисертація «Екранні мистецтва у соціокультурних процесах XX століття».

19661969 — аспірант, 19691971 — викладач кафедри зарубіжної літератури, Київський університет ім. Т.Шевченка.

19711978 — редактор відділу критики, журнал «Всесвіт» (залишив роботу за звинуваченням у «націоналістичних ухилах»).

Впродовж 19781980 років не мав постійного місця роботи, читав лекції в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, по лінії Бюро пропаганди радянського кіномистецтва та Товариства «Знання».

19801982 — молодший науковий працівник, НДІ психології України.

19821985 — заступник директора з наукової роботи, Літературно-меморіальний музей Лесі Українки.

Вересень 1985 р. — вересень 1986 р. — старший викладач кафедри філології, Київ. держ. інститут театр. мист. ім. І.Карпенка-Карого.

19861988 — викладач кафедри літератури, Київський державний інститут культури.

З вересня 1988 р. — старший викладач, з 1991 р. — доцент кафедри кіно і телебачення, з 1998 р. — професор кафедри телережисури Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого .

З 1991 р. — редактор відділу науки і культури журналу «Сучасність».

19921994 — член колегії Міністерства культури України.

1995 року читав курс української історії та історії української культури в Женевському університеті.

З 1997 р. — доцент кафедри історії та культурології у Національному університеті «Києво-Могилянська академія»

З 1998 року веде авторську рубрику «Монологи» в газеті «Столичные новости».

Один з учасників ініціативної групи «Першого грудня».[3]

Автор книг[ред. | ред. код]

  • Мистецькі проблеми в німецькому романі XX ст. (1972)
  • Поет-патріот Шандор Петефі (1972)
  • Українське бароко (1995, комп'ютерний варіант)
  • Етюди з світової літератури (1995),
  • Історія та культура. — К.: Поезія, 1996
  • Екранні мистецтва у соціокультурних процесах XX століття: Генеза. Структура. Функція, тт. 1-2. Ч. 1 , наук. ред. О. Мусієнко // К. : Іван Федоров, 1997. SBN 966-7116-21-2; Ч. 2, [рецензент О. С. Мусієнко]. – К. : КМЦ «Поезія», 1997. ISBN 966-95130-1-4.
  • Проблема авторства «Протоколов сионских мудрецов». — К.: Дух і літера, 2001
  • З кінознавчого записника: Статті в журналі «Кіно-Театр». — К.: Арт Книга, 2017. — 184 с. (Сер.: Кінематографічні студії, вип. 7)

Автор понад 1000 публікацій з історії української, російської та західних літератур, загальної історії, філософії історії, історії кіна та театру.[4] [5] [6]

Доробок у сфері кіно та телебачення[ред. | ред. код]

Був автором-ведучим циклів телепередач «Свіжий погляд на історію» (УТ-2, 1996), «Монологи. Надії і втрати» (ТРК «Студія „1+1“», 19971998), «Бачу землю» (2002, 1-й Національний).

Знявся в ігрових фільмах: «Родимка», к/м (1991), «Співачка Жозефіна й Мишачий Народ» (1994), «Посмішка звіра» (19971999), «Шум вітру» (2002) та ін.

Ґран-прі актора за найкращу чоловічу роль в номінації «Непрофесійний виконавець ролі» фестивалю «Стожари» (1995; худ. фільм «Співачка Жозефіна й Мишачий Народ», за Францом Кафкою).

Громадська позиція[ред. | ред. код]

Разом з патріотами підтримав Революцію гідності й дав аналітичну оцінку подіям на Майдані, вважаючи їх рятівними не тільки для демократії в Україні, а й для всього світу.[7]

У 2018 підтримав звернення Європейської кіноакадемії на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова[8].

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Czech National Authority Database
  2. Указ Президента України № 339/2011 від 24 березня 2011 року «Про відзначення державними нагородами України діячів театрального мистецтва». Архів оригіналу за 7 жовтня 2013. Процитовано 26 березня 2011. 
  3. Ініціатива «Першого грудня». Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 16 грудня 2011. 
  4. Інтерв'ю з Вадимом Скуратовським, Українська служба ВВС, 2004. Архів оригіналу за 18 серпня 2005. Процитовано 13 січня 2006. 
  5. Інтерв'ю з Вадимом Скуратовським, Бульвар, 2008. Архів оригіналу за 25 травня 2012. Процитовано 30 грудня 2011. 
  6. Дзеркало тижня про Вадима Скуратовського. Архів оригіналу за 17 травня 2012. Процитовано 30 грудня 2011. 
  7. Н. Мусієнко. Мистецтво Майдану.— К. : Майстер-принт, 2015, ст. 44. ISBN 978-617-7110-36-0 [1] [Архівовано 24 січня 2021 у Wayback Machine.]
  8. The European Film Academy Free Oleg Sentsov!. Архів оригіналу за 14 червня 2018. Процитовано 20 червня 2018.