Скілур

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Скілур
Skilur&Palak - Scythian Neapolis.jpg
Скілур та його син Палак на барильєфі з Неаполя Скіфського.
Біографічні дані
Поховання
Діти Палак і Сенамотіс
Медіафайли у Вікісховищі?
Халк Ольвіополісу з легендою ΣΚΙΛΟΥΡΟΥ. Одеський Музей Нумізматики
Мавзолей Скілура, Неаполь Скіфський

Скілур (дав.-гр. Σκίλουρος) — династ Скіфського царства (до/ бл. 130 р. до н. е. — 114/113 рр. до н. е.[1][2]).

За часів панування Скілура територія Скіфського царства охоплювала весь степовий Крим, пониззя Дніпра та Південного Буга. На місці невеликого поселення він розбудував нову столицю — Неаполь Скіфський.[2]

Ймовірно, що грецький поліс Ольвія, який карбував монети з легендою Σκίλουρο, був у залежності від Скіфського царства.[3][4]

За Страбоном, заснував фортеці Палакій та Хаб.

Провів низку вдалих військових кампаній (проти «піратствуючих сатархів»),[5] хоча наразі висловлено думку, що акції проти сатархів відбулися близько межі III—II ст.ст. до н. е.[6] (наразі питання присутності сатархів у Північному Причорномор'ї близько межі III—II ст.ст. до н. е. потребує додаткових підтверджень).

Наявність великої кількості еллінів у Неаполі дала підґрунтя для припущень, що за часів Скілура пізньоскіфська держава була монархією еллінистичного типу.[7] Ця точка зору має велику кількість оппонентів.[8] Але аналіз епіграфічних пам'яток Неаполя останньої третини II ст. до н. е. дає вагомі підстави для підтвердження концепції «… щодо циркумпонтійської єдності, яка склалася у еллінізмі. Початок цьому процесу поклав Александр Великий своєю майстерною політикою злиття світу Заходу і Сходу, яку наслідували наступні покоління монархів як Малої Азії, так й Північного Причорномор'я».[9]

Етимологія імені:
дав.-гр. Σκίλουρος < скіф. *skilūra < д.ір. *skidura — укр. ріжучий, переможний.[10]

Родина[ред. | ред. код]

Плутарх, переказуючи легенду про Скілура, згадував про 80 синів царя[11]. Єдиний син Скілура відомий за ім'ям, це його наступник Палак. Також відомо про його дочку Сенамотіс, дружину боспорського аристократа Геракліда. Російський дослідник Юрій Віноградов припускав, що боспорський цар Савмак міг бути сином Скілура, хоча підтвержень цьому не існує[12].

Скілур в епіграфіці[ред. | ред. код]

  • укр. «За царя тричі Перісада, сина царя Боспору Перісада, Сенамотіс, дружина Геракліда та донька Скілура, присвятила цей офірний стіл Дітагойї.»[15][1]

Інші відомі на сьогодення згадки цього імені та історичні персони з даним ім'ям[ред. | ред. код]

Антропонім Скілур (грец. Σκιλούρου) відомий в епіграфіці Боспору II ст. н. е.[16]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б (рос.) Виноградов Ю. Г. Вотивная надпись дочери царя Скилура из Пантикапея и проблемы истории Скифии и Боспора во ІІ в. до н. э. // ВДИ, № 1, 1987
  2. а б (рос.) Зайцев Ю. П. Неаполь Скифский (II в. до н. э. — III в. н. э.). — Симферополь: Универсум, 2003
  3. (рос.) О. Д. Дашевская. Поздние скифы в Крыму // Свод археологических источников СССР. Выпуск Д 1-7, 1991
  4. (рос.) А. И. Иванчик. СТЕФАН, СЫН АЛЕКСАНДРА ИЗ СМИРНЫ: ОЛЬВИЯ И ЕЕ ЭВЕРГЕТ ВТОРОЙ ПОЛОВИНЫ II В. ДО Н. Э. Нумизматика и эпиграфика. Вып. XVIII. М., Памятники исторической мысли, 2011.
  5. (гр.) IOSPE, I, N672; (рос.) Соломоник Э. И. Эпиграфические памятники Неаполя Скифского НЭ, 1962, т. 3
  6. (рос.) Н. И. Николаев. Кто был советником царя Скилура в Неаполе Скифском? Стародавнє Причорномор'я. XII. Одеса, ОНУ. 2018.
  7. (рос.) Щеглов А. Н. Познескифское государство в Крыму: к типологии эллинизма. Древний Восток и античная цивилизация. — Ленинград, 1988
  8. (рос.) Зубарь В. М. Херсонес Таврический и население Таврики в античную эпоху. — Киев: Шлях, 2004, с. 109—128
  9. (рос.) Ю. Г. Виноградов, Ю. П. Зайцев. Новый эпиграфический памятник из Неаполя Скифского. // Археологія, № 1, 2003
  10. (рос.) С. В. Кулланда. Еще раз о скифском языке // Orientalia et Classica. Труды Института восточных культур и античности. Выпуск VI. 2005
  11. Плутарх, Скілур
  12. (рос.) Виноградов Ю. Г. Вотивная надпись дочери царя Скилура из Пантикапея и проблемы истории Скифии и Боспора во II в. до н. э. ВДИ, 1987. № 1.
  13. (гр.) IosPE I²668
  14. (рос.) Э. И. Соломоник. Эпиграфические памятники Неаполя скифского. Нумизматика и эпиграфика. Том ІІІ. М.: Ин-т археологии РАН. 1962.
  15. (гр.) SEG 37:674
  16. Corpus Inscriptionum Regni Bosporani, 763.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Плутарх. Речення царів та полководців.