Перейти до вмісту

Славенка Дракулич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Славенка Дракулич
хорв. Slavenka Drakulić
Ім'я при народженніхорв. Slavenka Sušanj[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Народилася4 липня 1949(1949-07-04)[2][3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Рієка, ФНРЮ[4][5] Редагувати інформацію у Вікіданих
Померла20 червня 2026(2026-06-20)[6] (76 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Совиняк Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Югославія
 Хорватія[5] Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце проживанняЗагреб[1]
Совиняк[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьжурналістка, письменниця-романістка, есеїстка, письменниця Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьесей, література[7] і журналістика[7] Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materфакультет соціально-гуманітарних дисциплін Загребського університетуd Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовхорватська[8][7] Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зSlobodan Drakulićd[9], Mirko Ilićd[1] і Richard Swartzd[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Діти (1[1] Редагувати інформацію у Вікіданих)Rujana Jegerd Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
IMDbID 5363783 Редагувати інформацію у Вікіданих
Сайтslavenkadrakulic.com Редагувати інформацію у Вікіданих

Славенка Дракулич (хорв. Slavenka Drakulić; 4 липня 1949, Рієка — 20 червня 2026) ― хорватська письменниця та журналістка, її есеї та книжки перекладено багатьма мовами,статті публікували The New Republic, The New York Times Magazine та The New York Review of Books. Позаштатна редакторка та авторка у виданні The Nation (США), час від часу робила дописи у Süddeutsche Zeitung (Німеччина), Internazionale (Італія), Dagens Nyheter (Швеція), The Guardian (Велика Британія), Eurozine та інші видання.

Біографія

[ред. | ред. код]

Батько Дракулич – офіцер югославської армії, мати – держслужбовець.

Дракулич вивчала компаративне літературознавство та соціологію у Загребському університеті. З 1982 року співпрацювала з різними хорватськими виданнями як журналіст.

На початку 1990-х років, у розпал Вітчизняної війни, через звинувачення у браку патріотизму та космополітизмі виїхала з Хорватії. Певний час жила у Швеції, згодом у Швеції, Хорватії, Австрії та США.

Дракуліч мешкала у Стокгольмі та Загребі. У 2020 році вона захворіла на важку форму COVID-19 і протягом дванадцяти днів перебувала у відділенні інтенсивної терапії, шість із яких — на штучній вентиляції легенів.[10]

Славенка Дракуліч померла 20 червня 2026 року у віці 76 років.[11] Лише нещодавно вона опублікувала свою книгу «Zašto nisam naučila kuhati» («Чому я ніколи не навчилася готувати»).[12]

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Одружилася з сербом. Мала дочку Ружану.

Творча діяльність

[ред. | ред. код]

Художні твори пише хорватською мовою, публіцистичні – англійською. Статті Дракулич публікуються у газетах та журналах багатьох країн світу.

Лауреатка Лейпцизької книжкової премії за внесок у європейське порозуміння (2005).

2010 року на Міжнародній зустрічі письменників у Празі Дракулич визнали однією з найвпливовіших європейських письменниць нашого часу.

Чільний інтерес Славенки Дракулич у документальній прозі — політика та ідеології посткомуністичних країн, воєнні злочини, націоналізм, питання фемінізму, хвороба, жіноче тіло. У книжках «Як ми пережили комунізм», Balkan Express («Балканський експрес») та Café Europa («Кафе Європа») вона пише про буденне життя у комуністичних та посткомуністичних країнах. Дракулич також написала «історію комунізму з погляду тварин» — A Guided Tour Through the Museum of Communism («Екскурсія музеєм комунізму»).

Славенка Дракулич також є авторкою художньої прози, зокрема книжок Holograms of fear («Голограми страху»), Marble skin («Мармурова шкіра»), The taste of a man («Смак чоловіка»), S. A Novel About the Balkans («С. Роман про Балкани»), Optužena («Обвинувачена»), а також белетризованих біографій: Фріди Кало — Frida's bed (Постіль Фріди), Дори Маар — Dora i Minotaur («Дора і Мінотовар») та Мілеви Ейнштейн — Mileva Einstein, teorija tuge ("Мілева Ейнштейн, теорія смутку). Її книжку оповідань Nevidljiva žena («Невидима жінка») присвячено старінню — його проживанню та осмисленню.[13]

Книжки

[ред. | ред. код]
  • Smrtni grijesi feminizma (1984)
  • Hologrami straha (1987)
  • Як ми пережили комунізм і навіть сміялись (1991)
  • Balkan Express: Fragmenti s druge stane rata (1992)
  • Mramorna koža (1995)
  • Cafe Europa: Život nakon komunizma (1996)
  • Okus čovjeka (1997)
  • Kao da nisam tamo (2000)
  • Вони б і мухи не скривдили (2004)
  • Sabrani eseji (2005)
  • Frida ili o boli (2007)
  • Tijelo njenog tijela: priče o dobroti (2007)
  • A Guided Tour Through the Museum of Communism (2011)

Переклади українською

[ред. | ред. код]

Українська аудиторія відкрила для себе Дракулич 2018 року, коли у видавництві «Комора» вийшов переклад її книжки «Вони б і мухи не скривдили» — збірка репортажів з судового процесу над воєнними злочинцями колишньої Югославії у Гаазі.[13]

  1. Як ми пережили комунізм і навіть сміялись. — Київ. : Yakaboo Publishing, 2019. — 208 с. — ISBN 978-617-7544-10-3
  2. Вони б і мухи не скривдили. — Київ. : Видавничий Дім «Комора», 2018. — 192 с. ISBN 978 617 7286 30 0
  3. Ніби мене нема(є). — Київ. : Видавничий Дім «Комора», 2020. — 224 с. ISBN 978-617-7286-65-2
  4. Кафе «Європа». Життя після комунізму. — Київ. : Yakaboo Publishing, 2020. — 208 с. — ISBN 978-617-7544-69-1
  5. Кафе «Європа». Повернення. Як пережити посткомунізм. — Київ. : Yakaboo Publishing, 2021. — 240 с. — ISBN 978-617-7544-86-8

Висловлювання щодо російсько-Української війни

[ред. | ред. код]

Славенка Дракулич переконана: главі кремля здається, що його недостатньо шанують, тому йому байдуже до міжнародних правил. І доки він творить безлад у Європі, росіяни мовчать, тому теж відповідальні за скоєні в Україні злочини. «У мене є таке відчуття, що всі зараз мають говорити лише про Україну.» Вона наводить аргументи схожості між війнами на Балканах і в Україні. «Перше, що спадає на думку, — це тактика окупації з якимось виправданням. Виправдання в Україні, що Росія збирається врятувати вас від вашого нацистського керівництва. Колишній президент Сербії Слободан Мілошевич теж так би мовити „рятував“ сербську меншість у Хорватії від хорватських „фашистів“.»[14]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. 1 2 3 4 5 6 Imperijal.Net Svi su je znali kao Slavenku Drakulić iako se nije tako prezivala, rođena je kao Sušanj umrla kao Swartz, vlasnički list istarske vile, tik do rezidencije Vesne Pusić, otkrio tajnu
  2. ↑ Babelio — 2007.
  3. ↑ Munzinger Personen
  4. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #115770674 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  5. 1 2 Katalog der Deutschen Nationalbibliothek
  6. ↑ Preminula Slavenka Drakulić — 2026.
  7. 1 2 3 Чеська національна авторитетна база даних
  8. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  9. ↑ Slavenka Drakulić biografija | Biografija.com
  10. ↑ Slavenka Drakulic: "Surviving COVID-19". The Yale Review (англ.). Процитовано 21 червня 2026.
  11. ↑ Preminula Slavenka Drakulić. Hrvatska radiotelevizija (хор.). Процитовано 21 червня 2026.
  12. ↑ Preminula Slavenka Drakulić, jedna od najistaknutijih hrvatskih književnica i novinarki. Dnevnik.hr (хор.). Процитовано 21 червня 2026.
  13. 1 2 Славенка Дракулич. www.yakaboo.ua. Процитовано 24 листопада 2022.
  14. ↑ «Світ тремтить від того, що буде далі». Дослідниця війн на Балканах — про божевілля Путіна, мовчання росіян і складну осінь попереду. nv.ua (укр.). Процитовано 24 листопада 2022.

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Славенка Дракулич
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Славенка_Дракулич&oldid=48323670