Славинський Максим Антонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Максим Антонович Славинський
Максим Славинський

Максим Славинський
Псевдоніми, криптоніми Лавінська, пан Максим, Соловінська, М. Головатий, С. Лавинський, М. Ставинський, Стависький, Пілад
Народження 12 (24) серпня 1868(1868-08-24)
  Ставище, Таращанський повіт, Київська губернія
Смерть 23 листопада 1945(1945-11-23) (77 років)
  Київ, УРСР
Національність українець
Громадянство УНРЧехословаччина
Підданство Російська імперія
Мова творів українська мова
Рід діяльності дипломат, поет, публіцист
S: Роботи у Вікіджерелах

Макси́м Анто́нович Слави́нський (Славінський; літературні псевдоніми — Лавінська, пан Максим, Соловінська, М.Головатий, С.Лавинський, М.Ставинський, Стависький, Пілад; *12 (24) серпня 1868(18680824), Ставище, Київська область — † 23 листопада 1945, Київ) — український громадсько-політичний діяч, поет, перекладач, дипломат, публіцист, редактор.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у селі Ставищі Таращанського повіту Київської губернії, в селянській родині. Член літературного гуртка «Плеяда» («Література», «Літературна громадка»). Разом із Лесею Українкою перекладав поезії Генріха Гейне («Книга пісень») під псевдонімом М.Стависький. Навчався в Другій київській гімназії.

Після закінчення юридичного (1887—1891) та історико-філологічного (1891—1895) факультету Київського університету жив у Катеринославі, де редагував газету «Придніпровський край». Брав участь у діяльності Української радикально-демократичної партії, заснованої Михайлом Драгомановим.

1898 року переїхав до Петербурга, став співредактором газет «Северный курьер», «Свобода и право», «Свободная мысль», секретарем журналу «Вестник Европы».

З початку 1904 він в Одесі редагує «Южные записки» — орган всеросійського революційного об'єднання, відомого під назвою «Союз освобождения», однак у листопаді 1904 року, напередодні війни царської Росії з Японією, його знову забрано до війська.

З 1905 року як представник української громади у Петербурзі активно співпрацював з депутатами-українцями першої Державної Думи, у 1906 році він редактор друкованого органу Української парламентарної громади і першої Державної Думи — «Украинский вестник». Секретар вісника Дмитро Дорошенко.

Узяв активну участь у підготовці до видання у 1911 році «Кобзаря» Т. Г. Шевченка російською мовою з нагоди 50-ліття від дня смерті поета. Ця книга містила переклади 195 поезій (із 218, виданих перед 1911 роком) Шевченка, із них 111 перекладено Максимом Антоновичем самостійно. Славінський написав передмову про російські видання творів Шевченка, великий біографічний нарис про життя і творчу діяльність поета, про його внесок до української та світової культури. Йому ж належить і загальна редакція «Кобзаря».

У 1914—1916 видавець і технічний редактор першого довідника з українознавства «Украинский народ в его прошлом и настоящем», що вийшов у 2 томах у Петрограді.

У березні 1917 року виступив співзасновником Української національної ради в Петрограді, член її виконавчого комітету. Представник Української Центральної Ради при Тимчасовому уряді. Обирався головою комісії з вироблення проекту перетворення Російської імперії у федерацію.

У вересні 1917 року представляв Тимчасовий уряд на З'їзді народів Росії в Києві.

У 1918 повернувся в Україну, Належав до Української партії соціалістів-федералістів. З травня 1918 — член ради Міністерства закордонних справ Української держави, тимчасовий представник Української держави на Дону. 24 жовтня — 14 листопада 1918 — міністр праці в другому уряді Ф. Лизогуба.

У 1919 очолював дипломатичну місію Української Народної Республіки у Празі[1]. Залишившись в еміграції в Чехословаччині, з 1923 читав лекції з історії західноєвропейської літератури в Українському педагогічному інституті імені Михайла Драгоманова, працював на посаді професора новітньої історії в Українській господарській академії в Подєбрадах. Продовжував партійну діяльність, співпрацював з екзильним урядом УНР.

У кінці 1925 після конфлікту в середовищі соціалістів-федералістів втратив провідні позиції у партії. Займався перекладом класиків західноєвропейської літератури українською мовою й на ці кошти жив.

У 1929 бере активну участь у написанні Збірника пам'яті Симона Петлюри, що надрукований у Празі в 1930 році накладом Міжорганізаційного комітету для вшанування памяти Симона Петлюри.

У 1945 заарештований радянськими спецслужбами у Празі.

Помер у Лук'янівській в'язниці в Києві 23 листопада 1945 року по закінченні слідства, не дочекавшись трибуналу НКВД.

У 1993 «посмертно реабілітований».

Творчий доробок[ред.ред. код]

В Катеринославі редагував газету «Придніпровський край», у Петербурзі співредактор газет «Северный курьер», «Свобода и право», «Свободная мысль», з 1906 р. редагував «Украинский вестник».

Славинський — автор ліричних поезій, перекладів творів Г. Гайне, Й.-В. Ґете В Шекспіра (сонети), публіцистики популярного курсу лекцій з історії України, книги «Национально-государственная проблема в СССР» (Париж, 1938).

Укладач: «Симон Петлюра» // Збірник пам'яти С.Петлюри (1879—1926). — Прага, 1930. — С. 7-16.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

В Києві існує вулиця Максима Славинського[2].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Розташувалась спершу в готелі Централь на Гибернскої вулиці, потім в будинку глухонімих на вулиці Голечкової 104 и Шержикової 4.
  2. Рішення Київської міської ради від 12 жовтня 2017 року № 181/3188 «Про найменування нових вулиць у Голосіївському районі міста Києва» // Хрещатик. — 2017. — № 114 (5027). — 3 листопада. — С. 6.

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • В. І. Головченко. Славинський Максим Антонович // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / Л. В. Губерський (голова). — К. : Знання України, 2004. — Т. 2. М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • Славінський Максим Антонович // Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. — К., 1998. — С. 177—178.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
  • Болабольченко А. А. Три долі: Модест Левицький, Петро Стебницький, Максим Славінський. Біографічні нариси.- К.: Літопис, 1999.
  • Гриськов Антон. Одеса у життєпису Максима Славінського. // Чорноморські новини, 7 березня 2013.
  • Зборовський А. Україна Максима Славинського // «Наша Віра», число 1, 2003.
  • Іваницька С. Г. Українська ліберально-демократична партійна еліта: «колективний портрет» (кінець XIX — початок XX століття). — Запоріжжя: Просвіта, 2011. — С. 245—264.
  • Иваницкая С. Г. М. А. Славинский и его политический проект «империи народов» (1906—1917 гг.) // Cross-cultural Communication. — Canadian Academy of Oriental and Occidental Culture. — Vol 5, № 3. — Quebec, 2009. — С.64-71.
  • Иваницкая С. Г. Максим Антонович Славинский в восприятии современников и памяти потомков // Историк и его время: Сб. ст. К 70-летию проф. В. В. Шелохаева. — М.: РОССПЭН, 2011. — С. 322—334.
  • Иваницкая С. Г. Забвение и слава в судьбе Максима Антоновича Славинского (1868—1945) // Слава и забвение: Парадоксы биографики: Сб. научных статей. — СПб.: Алетейя, 2014. — С. 221—235.
  • Іваницька С. Г. Росія як «імперія народів» у публіцистиці Максима Славінського (1905—1917 роки)// Література та культура Полісся: Збірник наукових праць. — Вип. 69. Історико-соціальні та культурні процеси України і Полісся в сучасних дослідженнях. — Ніжин, 2012. — С. 90-99.
  • Мукомела О. Славінський Максим Антонович // Українська журналістика в іменах: Матеріали до енциклопед. слов. — Львів, 1994. — Вип. 1. — С.168-171.
  • Мукомела О. Максим Славінський. Забуті імена // Київська старовина. — 1993. — № 5.
  • Осташко Т. С. Славинський Максим Антонович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 622. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  • Очеретяний В. В. Громадсько-політична та наукова діяльність М. А. Славинського (1868—1945 рр.): Дис. канд.іст. наук: 07.00.01 — Запоріжжя — 2009.
  • Павлишин О. Славинський (Славінський) Максим Антонович // Довідник з історії України. — 2-е видання. — К., 2001. — С. 773.
  • В. В. Очеретяний. Життєвий і творчий шлях Максима Антоновича Славинського.pdf
  • Силаева О. А. Славинский М. А. // Политические деятели России 1917: биографический словарь / Гл. ред. П. В. Волобуев. — М.: БРЭ, 1993.
  • Скорульська Р., Харчук Р. Остання зірка «Плеяди» // Слово і час. — 1998 — № 3.
  • Стрельський Г. В. Творче життя і трагічна смерть М. А. Славінського // Українська біографістика: Зб. наук. праць. — К., 2005. — Вип.3.
  • Чмырь С. Г. Славинский Максим Антонович // Политические партии России. Конец XIX-первая треть ХХ века: Энциклопедия. — М.: РОССПЭН, 1996. — С.557-558.

Посилання[ред.ред. код]