Славинський Максим Антонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Максим Антонович Славинський
Максим Славинський (у роки еміграції)
Максим Славинський
Псевдо Лавінська, пан Максим, Соловінська, М. Головатий, С. Лавинський, М. Ставинський, Стависький, Пілад
Народився 12 (24) серпня 1868(1868-08-24)
Ставище, Таращанський повіт, Київська губернія
Помер 23 листопада 1945(1945-11-23) (77 років)
Київ, УРСР
Громадянство
(підданство)
УНРЧехословаччина Російська імперія
Національність українець
Діяльність дипломат, поет, публіцист
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Мова творів українська і російська
Роки активності 1898
Партія Українська демократична партія

S:  Роботи у  Вікіджерелах

Макси́м Анто́нович Слави́нський (Славінський; літературні псевдоніми — Лавінська, пан Максим, Соловінська, М.Головатий, С.Лавинський, М.Ставинський, Стависький, Пілад; *12 (24) серпня 1868(18680824), Ставище, Київська область — † 23 листопада 1945, Київ) — український громадсько-політичний діяч, поет, перекладач, дипломат, публіцист, редактор.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у селі Ставищі Таращанського повіту Київської губернії, в сім`ї дрібної шляхти[1]. Член літературного гуртка «Плеяда» («Література», «Літературна громадка»). Разом із Лесею Українкою перекладав поезії Генріха Гейне («Книга пісень») під псевдонімом М.Стависький. Навчався в Другій київській гімназії.

Після закінчення юридичного (1887—1891) та історико-філологічного (1891—1895) факультету Київського університету жив у Катеринославі, де редагував газету «Придніпровський край». Брав участь у діяльності Української радикально-демократичної партії, заснованої Михайлом Драгомановим.

1898 року переїхав до Петербурга, став співредактором газет «Северный курьер», «Свобода и право», «Свободная мысль», секретарем журналу «Вестник Европы».

З початку 1904 він в Одесі редагує «Южные записки» — орган всеросійського революційного об'єднання, відомого під назвою «Союз освобождения», однак у листопаді 1904 року, напередодні війни царської Росії з Японією, його знову забрано до війська.

З 1905 року як представник української громади у Петербурзі активно співпрацював з депутатами-українцями першої Державної Думи, у 1906 році він редактор друкованого органу Української парламентарної громади і першої Державної Думи — «Украинский вестник». Секретар вісника Дмитро Дорошенко.

Узяв активну участь у підготовці до видання у 1911 році «Кобзаря» Т. Г. Шевченка російською мовою з нагоди 50-ліття від дня смерті поета. Ця книга містила переклади 195 поезій (із 218, виданих перед 1911 роком) Шевченка, із них 111 перекладено Максимом Антоновичем самостійно. Славинський написав передмову про російські видання творів Шевченка, великий біографічний нарис про життя і творчу діяльність поета «Тарас Шевченко. Биографический очерк»[2], про його внесок до української та світової культури. Йому ж належить і загальна редакція «Кобзаря».

У 1914—1916 видавець і технічний редактор першого довідника з українознавства «Украинский народ в его прошлом и настоящем», що вийшов у 2 томах у Петрограді.

У березні 1917 року виступив співзасновником Української національної ради в Петрограді, член її виконавчого комітету. Представник Української Центральної Ради при Тимчасовому уряді. Обирався головою комісії з вироблення проекту перетворення Російської імперії у федерацію.

У вересні 1917 року представляв Тимчасовий уряд на З'їзді народів Росії в Києві.

У 1918 повернувся в Україну, Належав до Української партії соціалістів-федералістів. З травня 1918 — член ради Міністерства закордонних справ Української держави, тимчасовий представник Української держави на Дону. 24 жовтня — 14 листопада 1918 — міністр праці в другому уряді Ф. Лизогуба.

У 1919 очолював дипломатичну місію Української Народної Республіки у Празі[3]. Залишившись в еміграції в Чехословаччині, з 1923 читав лекції з історії західноєвропейської літератури в Українському педагогічному інституті імені Михайла Драгоманова, працював на посаді професора новітньої історії в Українській господарській академії в Подєбрадах. Продовжував партійну діяльність, співпрацював з екзильним урядом УНР.

У кінці 1925 після конфлікту в середовищі соціалістів-федералістів втратив провідні позиції у партії. Займався перекладом класиків західноєвропейської літератури українською мовою й на ці кошти жив.

У 1929 бере активну участь у написанні Збірника пам'яті Симона Петлюри, що надрукований у Празі в 1930 році накладом Міжорганізаційного комітету для вшанування памяти Симона Петлюри.

У 1945 заарештований радянськими спецслужбами у Празі.

Помер у Лук'янівській в'язниці в Києві 23 листопада 1945 року, не дочекавшись вироку трибуналу НКВД.

У 1993 «посмертно реабілітований».

Сім`я[ред. | ред. код]

Марія Сосчина (Славинська).jpg

30 червня 1899 року одружився з Марією Сосчиною (Славинською). Марія Сосчина народилась 23 липня 1879 року в м. Старокостянтинові на Волині. Освіту дістала в Одеській гімназії (8 років навчання) та на Петербурзьких бестужевських вищих жіночих курсах (історико-філологічний факультет) – 4 роки навчання. На курсах і після їх закінчення присвятила себе вивченню мов – французької, англійської та німецької, а також іноземній літературі. Прослухала серію відповідних курсів з французької мови в паризькій Сорбонні. Одночасно із студіями працювала над перекладами з іноземних мов, почавши друкувати їх в 1898 році. Пізніше, до 1918 р., опублікувала в різних журналах та газетах, а також і в окремих виданнях понад десяток книжок – белетричних та наукових перекладів з різних європейських мов. В роках 1919 – 1923 перебувала в Празі, працювала головним чином у львівських виданнях для дітей та для молоді. Тоді ж таки стала багато перекладати не тільки з указаних вище мов, але й на ці мови різного роду численні українські, переважно наукові праці, що друкувались в зарубіжних виданнях. У 1923 році була обрана на посаду лектора французької мови в Українській господарської академії (УГА) в Подебрадах. Того ж таки року була обрана і на посаду лектора англійської мови в Українському вільному університеті в Празі. Найбільша праця: «Французька мова», видання Українського технічно-господарського інституту (УТГІ) при УГА, 1933–1934. Померла в 1958 році в Празі.

Творчий доробок[ред. | ред. код]

В Катеринославі редагував газету «Придніпровський край», у Петербурзі співредактор газет «Северный курьер», «Свобода и право», «Свободная мысль», з 1906 р. редагував «Украинский вестник».

Славинський — автор ліричних поезій, перекладів творів Г. Гайне, Й.-В. Ґете В Шекспіра (сонети), публіцистики популярного курсу лекцій з історії України, книги «Национально-государственная проблема в СССР» (Париж, 1938).

Укладач: «Симон Петлюра» // Збірник пам'яти С.Петлюри (1879—1926). — Прага, 1930. — С. 7-16.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

В Києві існує вулиця Максима Славинського[4].

8 лютого 2018 року Верховна Рада України прийняла постанову про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2018 році, згідно з якою на державному рівні 24 серпня цього року відзначатимуть 150-річчя від дня народження українського громадсько-політичного діяча, поета, дипломата і публіциста Максима Славинського.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Книга (збірник праць Максима Славинського) «Заховаю в серці Україну», розділ «Спогади»
  2. Славинский, Максим (1911). «Тарас Шевченко. Биографический очерк». Культурно-освітній сайт «Сам Ум Рай» (російською). Процитовано 16.09.2018. 
  3. Розташувалась спершу в готелі Централь на Гибернскої вулиці, потім в будинку глухонімих на вулиці Голечкової 104 и Шержикової 4.
  4. Рішення Київської міської ради від 12 жовтня 2017 року № 181/3188 «Про найменування нових вулиць у Голосіївському районі міста Києва» // Хрещатик. — 2017. — № 114 (5027). — 3 листопада. — С. 6.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • В. І. Головченко. Славинський Максим Антонович // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / Л. В. Губерський (голова). — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • Славінський Максим Антонович // Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. — К., 1998. — С. 177—178.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
  • Болабольченко А. А. Три долі: Модест Левицький, Петро Стебницький, Максим Славінський. Біографічні нариси.- К.: Літопис, 1999.
  • Гриськов Антон. Одеса у життєпису Максима Славінського. // Чорноморські новини, 7 березня 2013.
  • Зборовський А. Україна Максима Славинського // «Наша Віра», число 1, 2003.
  • Іваницька С. Г. Українська ліберально-демократична партійна еліта: «колективний портрет» (кінець XIX — початок XX століття). — Запоріжжя: Просвіта, 2011. — С. 245—264.
  • Иваницкая С. Г. М. А. Славинский и его политический проект «империи народов» (1906—1917 гг.) // Cross-cultural Communication. — Canadian Academy of Oriental and Occidental Culture. — Vol 5, № 3. — Quebec, 2009. — С.64-71.
  • Иваницкая С. Г. Максим Антонович Славинский в восприятии современников и памяти потомков // Историк и его время: Сб. ст. К 70-летию проф. В. В. Шелохаева. — М.: РОССПЭН, 2011. — С. 322—334.
  • Иваницкая С. Г. Забвение и слава в судьбе Максима Антоновича Славинского (1868—1945) // Слава и забвение: Парадоксы биографики: Сб. научных статей. — СПб.: Алетейя, 2014. — С. 221—235.
  • Іваницька С. Г. Росія як «імперія народів» у публіцистиці Максима Славінського (1905—1917 роки)// Література та культура Полісся: Збірник наукових праць. — Вип. 69. Історико-соціальні та культурні процеси України і Полісся в сучасних дослідженнях. — Ніжин, 2012. — С. 90-99.
  • Мукомела О. Славінський Максим Антонович // Українська журналістика в іменах: Матеріали до енциклопед. слов. — Львів, 1994. — Вип. 1. — С.168-171.
  • Мукомела О. Максим Славінський. Забуті імена // Київська старовина. — 1993. — № 5.
  • Осташко Т. С. Славинський Максим Антонович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 622. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  • Очеретяний В. В. Громадсько-політична та наукова діяльність М. А. Славинського (1868—1945 рр.): Дис. канд.іст. наук: 07.00.01 — Запоріжжя — 2009.
  • Павлишин О. Славинський (Славінський) Максим Антонович // Довідник з історії України. — 2-е видання. — К., 2001. — С. 773.
  • В. В. Очеретяний. Життєвий і творчий шлях Максима Антоновича Славинського.pdf
  • Силаева О. А. Славинский М. А. // Политические деятели России 1917: биографический словарь / Гл. ред. П. В. Волобуев. — М.: БРЭ, 1993.
  • Скорульська Р., Харчук Р. Остання зірка «Плеяди» // Слово і час. — 1998 — № 3.
  • Стрельський Г. В. Творче життя і трагічна смерть М. А. Славінського // Українська біографістика: Зб. наук. праць. — К., 2005. — Вип.3.
  • Чмырь С. Г. Славинский Максим Антонович // Политические партии России. Конец XIX-первая треть ХХ века: Энциклопедия. — М.: РОССПЭН, 1996. — С.557-558.

Посилання[ред. | ред. код]