Слобідка (Коломийський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Слобідка
Церква Покрова Пресвятої Богородиці, 2021 рік.jpg
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район/міськрада Коломийський район
Рада Городенківська міська громада
Код КАТОТТГ UA26080030290047923
Основні дані
Перша згадка 1641
Населення 740
Площа 11,606 км²
Густота населення 66,17 осіб/км²
Поштовий індекс 78155
Телефонний код +380 03430
Географічні дані
Географічні координати 48°35′14″ пн. ш. 25°21′29″ сх. д. / 48.58722° пн. ш. 25.35806° сх. д. / 48.58722; 25.35806Координати: 48°35′14″ пн. ш. 25°21′29″ сх. д. / 48.58722° пн. ш. 25.35806° сх. д. / 48.58722; 25.35806
Місцева влада
Адреса ради 78155 Івано-Франківська область, Городенківський район, с. Слобідка, вул. Гелевана, 2
Карта
Слобідка. Карта розташування: Україна
Слобідка
Слобідка
Слобідка. Карта розташування: Івано-Франківська область
Слобідка
Слобідка
Мапа

CMNS: Слобідка у Вікісховищі

Слобі́дка — село в Україні, у Городенківській міській громаді Коломийського району Івано-Франківської області.

Площа села — 11,606 км². Населення — 740 осіб (2021). До 12 червня 2020 року належало до Городенківського району. Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 714-р: «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Івано-Франківської області, увійшло до складу Городенківської міської громади[1]

З центром міської громади село сполучене автошляхами С090405[2] та P 24.

Назва

До 1946 року село називалося Слобідка Пільна.

Назва, очевидно, сформована від терміну „слобода“. Частка „пільна“ вказувала на розташування села на незайманих польових територіях.

7 червня 1946 року указом Президії Верховної Ради УРСР село Слобідка Пільна Гвіздецького району перейменовано на село Слобідка і Пільно-Слобідську сільську Раду — на Слобідська.[3]

Географія

Слобідка географічно розташована в східній частині Передкарпатської височини, на середній висоті — 288 метрів над рівнем моря[4], у межиріччі приток Прута — Чорняви та Белелуї, на сході історичного регіону Покуття. Рельєфно є частиною городенківської горбисто-хвилюватої височини. Адміністративно Слобдіка знаходиться— у центральній частині Коломийського району, за 3 км від сіл Сороки, Вишнівка та Хом'яківка, за 4 км від села Берем'яни, за 6 км від Торговиці та за 60 км від Івано-Франківська. Площа села 11,606 кв. км. У Слобідці — вісім вулиць: імені Гелевана, Івана Кривого, Шевченка, Івана Франка, Шухевича, Гагаріна, Січових Стрільців та вулиця Молодіжна.

Археологія

Зображення пшеворського щита з характерним умбоном

В 1859 році в околицях села було випадково виявлене ґрунтове поховання пшеворської культури — Слобідка I. У державному реєстрі пам'яток археології Івано-Франківської області, взятих на облік під охорону рішенням облвиконкому № 9 від 24 січня 1989 року пам'ятка розташований під номером охоронним 526[5]. Згідно з джерелами, могила містила керамічну поховальну урну накриту, залишеним від щита залізним (або мідним[6]) умбоном та обмотану зігнутим мечем, що є характерною рисою пшеворського поховального обряду. Урна та меч були втрачені, а умбон потрапив на зберігання до краківського музею. Поховання, імовірно, відноситься до початку III століття.[7]

Також відомо про знахідки римських монет на території села.[8]

Історична довідка

Село виникло в першій половині XVII століття на території, підвладній Речі Посполитій, в лісах, в глибокому яру, що дозволяло сховатися від сваволі панів та нападів татар і турків. Першими жителями була родина Грушецьких, які поселилися в найглибшому місці яру, вирубавши довкола дерева. Криниця, з якої вони брали воду, існує дотепер. З часом навколо них  почали розселятись сусіди, розчищаючи територію для землеробства.

З часом в селі починають поселятися поляки, а згодом, після поділу Польщі і початку панування Австрійської імперії, — євреї. В Словнику географічнім Королівства Польського згадується[9], що до кінця ХІХ ст. найбільшим землевласником в селі був зем'янин вірменського походження Ян Мойса-Росохацький, якому належало 746 моргів поля, а решті селян — 686 моргів. Самоврядування в селі здійснювалось війтом разом з присяжними (депутатами), які вирішували всі сільські справи, розпоряджалися громадською землею, пасовищем. Слідкували за тим, щоб в  селі був порядок, справні дороги, мости. На будівництві доріг та мостів мав відпрацьовувати кожен працездатний громадянин 6 днів на рік — т. зв. Шарварок, разом з конем — то 3 дні. На випадок пожежі всі люди зі своїм пожежним інвентарем мали гасити пожежі. В селі була добровільна пожежна дружина, яка для гасіння пожеж мала кінну пожежну сикавку. В пожежній дружині чергували всі сільські працездатні чоловіки. Розміщувалась вона на сільській толоці під церковним горбом. Населення села було зовсім неграмотним.

Протягом 1909 року в селі відбувся спалах тифу, внаслідок якого померло 15 жителів села.[10]

У 1913 році в селі створюється осередок Товариства Січових Стрільців, а з початком Першої світової війни шестеро слобідчан вступають до Легіону Українських Січових Стрільців, що воював на боці австрійської армії, беруть участь у воєнних діях проти Росії. Після остаточного розпаду Австро-Угорської монархії стрільці в складі Української Галицької Армії борються за незалежність України проти польської та румунської армії.

Внаслідок російської окупації 1915-16-ого років свої землі (600 моргів) та маєтності в Слобідці залишив зем'янин Анджей Мойса-Росохацький.

У 1920 році після розпуску УГА троє з шести односельчан повертаються в село.

У 1930-их роках в селі з'явився осередок Комуністичної партії Західної України.

18 вересня  1939 року на зміну польській владі прийшла окупаційна антиукраїнська радянська влада.

Протягом червня 1941 р — березня 1944 р. — село знаходилось під німецькою окупацією.

У селі активно діяла мережа ОУН-УПА. Місцева жителька, Кисилиця Ганна Михайлівна, псевдо Чорнява, була надрайонним провідником жіночої сітки ОУН.

1946—1947 рр. — масової репресії в селі, організовані більшовицькою владою, вивезення жителів до Сибіру. Згодом, тогочасний сільський голова — Палій Дмитро Михайлович був вбитий бійцями УПА, в якості помсти за його співпрацю з радянською владою.

В 1948 році клуб, який належав польській шляхті, було перевезено громадою в центр села. При клубі в той час існували драматичний, хоровий та танцювальний гуртки.

В 60-ті роки в селі була восьмирічна школа, побудована крамниця та ряд громадських споруд в колгоспі.

12 липня 1995 року — розпочалась газифікація села.

Шляхта села

  • Свежавський Антоній (?-1738)
  • Князь Юзеф Вінсентій Станіслав Пузина, гербу Огінець (1793—1862)
    • Княгиня Йоанна Хелена Емілія Пузина, гербу Огнець (1851—1856)
  • Ян Мойса-Росохацький
    • Анджей Мойса-Росохацький

Голови села

  • Свежавський Антоній
  • ?
  • Князь Юзеф Вінсентій Станіслав Пузина, гербу Огінець — до 1862
  • ?
  • Стецик Федір Павлович — між 1927 і 1938-ими роками
  • ?
  • Палій Дмитро Михайлович — до 1947
  • ?
  • Симак Василь Михайлович — 1960-ті
  • Матковський Василь Дмитрович — 1969
  • Андрейчук Василь Іванович
  • Перегінчук Іван Миколайович
  • Прокопчук Микола Васильович
  • Марусик Петро Васильович
  • Марусик Анастасія Василівна — до 1973
  • Павлюк Гафія Миколаївна
  • Григорчук Марія Іванівна
  • Тарновецький Микола Петрович
  • Стецик Микола Федорович
  • Тарновецький Мирослав Михайлович — 1 термін
  • Вівчарик Василь Іванович — 2002 — 6.02.2005
  • Тарновецький Мирослав Михайлович — 2 та 3 терміни, з 26.03.2006
  • Кисилиця Василь Васильович
  • Пінкевич Мирослава Михайлівна

Сучасність

Загальна площа території в адміністративних межах сільської ради 401.6 га, з них: площа господарської території — 1160,6 га. У населеному пункті — 282 господарські двори і проживають 760 жителі. У центрі села розташована Слобідський НВК, відділення зв'язку, незавершене будівництво адмінбудинку, два магазини, окрасою села є церква, пам'ятники Т. Г. Шевченку і невідомому солдатові, які теж розташовані в центрі села.

Освіта

Зародження освіти в селі можна пов'язувати з появою в селі Кривого Івана Семеновича, або як його називали в селі— пана-вчителя. У 1902 році він приїжджає до Слобідки десь із Київських районів („Із Кийова або з-під. Кийова“, — говорили старожили). З початком нового навчального року зібрав невелику кількість учнів і розпочав навчання українською мовою. Заняття велись в тісній хатині, де не було можливості розмістити всіх учнів. В тих умовах не можна було не тільки писати, а й важко було дихати, тому в стелі було просвердлено отвір.

В 1904 році почалось будівництво школи, яке через два роки було закінчено. З кожним роком кількість учнів збільшувалась, до 1910 року в Слобідській початковій школі вже навчалось 40-50 учнів і працювало два вчителі. В селі налічувалось 120 дворів. Такої людини, відданої освіті, напевно не було в окрузі. Він добре знав 4 мови та був вчителем „широкого профілю“: вмів садити, сіяти, вирощувати, — всьому цьому міг дати певне обґрунтування чи наукове чи народне, він знав музику, грав на скрипці і малював, і вмів навчати цього дітей пан-вчитель був добрим садівником, багатьох в селі навчив „щепити“ фруктові дерева, до теперішніх днів про це згадують жителі села. Коли поговориш із людьми похилого віку — це 80-річні і старше покоління, то неодмінно почуєш „Ото був пані Вмів навчити того, що сам знав!“. І це велика заслуга цієї людини, бо не кожен може передати іншому ті знання, які маєш. А це означає про велику педагогічну майстерність Івана Семеновича., який заслужено мав повагу в селі та державні нагороди, відзнаки, серед них» «Відмінник народної освіти».

Помер Кривий І. С. в 1961 році, в віці 91-ого року. За роки свого життя й роботи в Слобідці, він вчив три покоління, був зразком для молодих вчителів.

Кривий Іван Семенович

З 1923 року в село починають прибувати польські осадники, головним чином, з числа мазурів. Вони відбудовують костел, створюють польську школу, в якій працює два вчителі.

У вересні 1944 року в селі організовано семирічну школу, в якій навчали 6 вчителів.

Під кінець ХІХ — початок ХХ століття спостерігається пожвавлення національного відродження як по всій Західній Україні, так і в селі. Створюється осередок «Просвіти», організовується хата-читальня, де вечорами збиралися селяни (переважно чоловіки), слухали твори українських авторів (Шевченка, Франка, Мартовича, Стефаника та ін.), обговорювали різні питання: господарські (гурток «Сільський господар»), політичні. Молодь, збираючись на вечорницях, пробує свої сили в художній самодіяльності. В селі створено драматичний гурток (кер. Микола Микитюк). Сільські автори з українським репертуаром грали вистави не тільки у своєму селі. Вони прославились своїми виставами по довколишніх селах, виступали на сценах Городенки, Коломиї, Львова. Національне відродження селяни пов'язують з «добрим» австрійським цісарем Францом-Йосифом І, його портрет є чи не в кожній сільській хаті. У деяких слобідських родинах ця реліквія зберігається дотепер

Ще один педагог працював з 1955 року в Слобідці — це Томчук Іван Васильович. Його називали «постійно працюючим» завучем. Навчав у школі географію, був авторитетним як в селі, так і серед вчителів. В листопаді 1988 року він трагічно загинув, внаслідок ДТП.

В 1978 р. — збудовано нову двоповерхову школу на 162 учнівських місць.

9 травня 1990 року в сільській школі відбулося урочисте відкриття музею Історії села. Тут зібрані матеріали про будівництво церкви, фотографії Євангелія, перша вулиця в селі, розміщення сільської читальні, с/ради, школа, дані про першого вчителя відмінника народної освіти Кривого Івана Семеновича, який жив і працював в селі з 1904 року по 1961 рік.

Станом на 2009-ий в школі працював 21 вчитель та навчалося 70 учнів. Було відкрито дитячий садочок в якому налічувалось 17 дітей.

Слобідська ЗОШ І-ІІ ст. користується земельною ділянкою площею 0.60 га.

В 2016 році на базі Слобідської ЗОШ створено НВК (навчально-виховний комплекс), в якому об'єднані школа і садок.

Релігія

Стара сільська церква

Про перший сільських храм відомо вкрай мало. Головним свідченням його існування є зображення на мапі Фрідріха фон Міга, що стосується 1769-1783-ого років. Імовірно, що ця церква існувала і раніше, зважаючи на факт наявності сільських метрик датованих 1747-им роком згаданий в «Географічному словнику Королівства Польського».

Церква Покрова Пресвятої Богородиці

Історія церкви

Початок XVIII століття характерний початком будівництва церкви, яку було збудовано на пожертви селян і в 1852 році в новозбудованій сільській Церкві Покрова Пресвятої Богородиці почалися богослужіння. Наприкінці 19 ст. в селі з'явився дяк Габріель Майковський, який знав грамоту, його найняли заможні селяни, щоб навчав їхніх дітей грамоти. Польська громада села мала свій костел та школу, куди українських дітей не допускали.

Церква Покрова Пресвятої Богородиці, 2021 рік

В радянський період від 1961 по 1989 роки стояла зачиненою. В цей час з церкви вивезли іконостас і майже всі речі вистрою.

12 лютого 1989 рік — в церкві відновлено богослужіння, відбулася перша Служба Божа, звучали молитовні слова священика Олега Качмарського, які супроводжувалися шепотом віруючих із сльозами радості на очах.

За 28 років жителями було перепоховано і збережено святе Євангеліє, позолочені чаші, кілька підсвічників. Цінні ікони, райські ворота кінця ХІХ століття та інші церковні речі вивезені літом 1981 року (зі слів старожилів, там була дуже давня ікона, яка грала мелодію).

Організовано церковний хор, керівником якого була жителька села Хвалибога Палійчук Мирослава Ст., яка багато приклала зусиль для того, щоб навчити людей духовної музики.

14 жовтня 1989 року в селі храм (празник) вперше на поріг церкви прийшли жителі навколишніх сіл, продають хрестики, Іконки, солодощі тощо. Стежка до церкви уже втоптана, широка, церква весела, як і її віруючі.

Серпень 1990 року — після реставраційних робіт в церкві, ззовні та всередині, проходить урочисте висвячення церкви, на цій церемонії присутній

владика Андрій із Івано-Франківська. Згодом храм отримав статус пам'ятки архітектури місцевого значення (охоронний номер 682-М).

12 Серпня 1990 року — масовим походом від церкви до сільської ради пройшли люди з святими фанами та національними прапорами де відбулося висвячення синьо-жовтого прапора. Звучали щирі слова про Україну-неньку, її рабське життя, молитва до Бога навернути їй долю…

На мітингу виступали Січові Стрільці Палій Микола та Ільніцький Степан, цікаві їхні спогади. Вони ж зберегли українські гривні того часу.

З 1991 по 1992 роки — відбулось перекриття церкви бляхою.

В 1992 році — було створено новий розпис Храму.

2008 року — з архієрейською візитацією парафію відвідав, правлячий на той час, Єпископ Коломийський і Косівський Іоан (Бойчук).

У 2010 році — з ініціативи настоятеля церковне подвір'я обставлене бруківкою.

2013 року — на пожертви парафіян біля Храму зведено каплицю на честь Святого Апостола і Євангелиста Іоана Богослова.

4 березня 2021 року, Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан, із Архіпастирським візитом відвідав Храм Покрови Пресвятої Богородиці села Слобідка, Городенківського благочиння, де, з урахуванням карантинних вимог, у співслужінні духовенства, звершив Архієрейську Божественну Літургію та Акафіст усім святим.

Також, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія, Преосвященний Владика Юліан нагородив релігійну громаду Храму Благословенною Митрополичою Першосвятительською Грамотою.[11]

Церква розташована у центральній частині села на високому пагорбі, відноситься до УПЦ.

Церква — користується земельною ділянкою площею 4.33 га.

Архітектура церкви

Церква є тризрубною та триверхою. При північній стіні вівтаря прибудована велика захристія. Головний вхід з півдня до нави, також є вхід з заходу до бабинця. Під опасанням стіни ошальовані вертикально дерев'яною вагонкою, над опасанням, як і верхів — оббиті бляхою, ймовірно, давніше. Об'єм нави є вищим за інші за рахунок четверика з одним заломом. З південного сходу від церкви збереглася дерев'яна двоярусна дзвіниця[12][13]. Архітектурно, храм є найбільш близьким до гуцульського типу українських дерев'яних церков.

Парохи

О. Габріель Майковський — (бл.1878 — бл.1896 рр.)

О. Михаїл Снігурович — (бл.1909 р.)

О. Євген Савчинський — (бл.1925 — бл.1936 рр.)

О. Олег Кочмарський — (1986—1989 рр.)

О. Микола Щербатюк — (1989—1992 рр.)

О. Микола Кравчук — (з 1992 р.)

Каплички

В селі встановлено каплички — в 1937 р. в 2000 р. в 2010 р.

Населення

Статистичні дані

Населення села Слобідка:

Рік Всі жителі Українці Поляки Євреї
1870 524 ? ? ?
1880 540 ? ? ?
1900 739 737 2 -
1910 760 745 15 -
1921[14] 708 477 231 -
1939 1270 860 395 13
1989 775 775 - -
2001 768 768 - -
2009 760 760 - -
2021 740 740 - -

Станом на 2009 рік на території села налічувалось 274 житлові будинки, з них 250  газифіковано, третина — телефонізовано. Газифікація і телефонізація будинків (частково) поведена за кошти жителів села. Виконавчим комітетом сільської ради проводиться відповідна робота по покращенню соціального захисту населення. На цей час в селі проживало 760 жителів, в тому числі: дітей до 15 років — 142, в тому числі 74 хлопців, 68 дівчат та 165 пенсіонерів.

Довгожителі села

Список довгожителів

  • Кисилиця Євдокія Миколаївна (1922—2014)
  • Кисилиця Гафія Василівна (1927—2021)
  • Стецик Варвара Василівна (нар. 1930)
  • Валігурська Євдокія Петрівна (1932—2022)
  • Томчук Дарія Михайлівна (нар. 1928)

Хронологія найстаріших жителів села[10]

Дата становлення ПІБ Дата народження Дата смерті Досягнутий вік
До 1878 Кисилиця Анна 1809 19.05.1882 73 роки
19.05.1882 Довганюк Григорій 1811 23.11.1886 75 років
23.11.1886 Бабійчук Євдокія 1814 18.11.1889 75 років
18.11.1889 Тарновецький Степан Миколи 1815 11.01.1893 77 років
11.01.1893 Бабійчук Параскева 1823 19.10.1895 72 роки
?
До 1909-ого року Тарновецький Михайло Івана 1835 20.02.1909 74 роки
?
До 1925-ого року Григорчук Василь 1844 30.04.1927 83 роки
30.04.1927 Кисилиця Павло 1850 24.07.1927 76 років
24.07.1927 Скрипейчук Микола 1850 03.01.1935 85 років
?
До 2021-ого року Кисилиця Гафія Василівна 1927 18.09.1921 94 роки
18.09.1921 Томчук Дарія Михайлівна 1928 Жива 94 роки

Жителі села, учасники світових воєн:

Учасники Першої світової війни:

  • Дячук Федір (1890-?) — піхотинець резерву 24-ого галицько-буковинського полку імені Ріттера фон Куммера. Ув'язнений російськими військами, 2 березня 1915-ого року перебував в Барнаулі. Подальша доля невідома.
  • Тарновецький Василь (1889—1916) — піхотинець 8-ого празького піхотного полку крайової оборони, загинув 14 грудня 1916-ого року.
  • Прокопчук Микола (1894-?) — піхотинець ландштурму 80-ого галицького піхотного полку імені Вільгельма Ернста великого герцога Саксен-Веймар-Ейзенахського, герцога Саксонського. Поранений 1 червня 1917-ого року, подальша доля невідома.
  • Кисилиця Іван (1890-?) — піхотинець 24-ого галицько-буковинського піхотного полку імені Ріттера фон Куммера. Поранений 16 квітня 1915-ого року, подальша доля невідома.
  • Гелеван Іван (1895-?) — піхотинець ландштурму 55-ого піхотного полку. Поранений 12 листопада 1915-ого року, подальша доля невідома.
  • Долинюк Микола (1896-?) — піхотинець 8-ого будеївського піхотного полку крайової оборони, Поранений 29 липня 1916-ого року, подальша доля невідома.
  • Кисилиця Іван (1886-?) — піхотинець резерву 24-ого галицько-буковинського полку імені Ріттера фон Куммера. Ув'язнений російськими військами, 16 вересня 1915-ого року перебував в Петропавловську. Подальша доля невідома.
  • Михальчук Іван (1894—1916) — улан ландштурму 7-ого галицького уланського полку імені ерцгерцога Франца Фердинанда, загинув 26 вересня 1916-ого року.
  • Кисилиця Михайло (1892-?) — піхотинець ландштурму 80-ого галицького піхотного полку імені Вільгельма Ернста великого герцога Саксен-Веймар-Ейзенахського, герцога Саксонського. Поранений 24 травня 1917-ого року, подальша доля невідома.
  • Григорчук Іван (1891-?) — піхотинець ландштурму 24-ого галицько-буковинського полку імені Ріттера фон Куммера. Поранений 16 квітня 1915-ого року. В подальшому — ув'язнений російськими військами, 16 вересня 1915-ого перебував в Петропавловську, а 13 жовтня того ж року в Конюхові. Подальша доля невідома.
  • Кисилиця Петро (1887-?) — піхотинець ландштурму 55-ого піхотного полку. Поранений 12 листопада 1915-ого року, подальша доля невідома.
  • Палій Василь (1878—1917) — ефрейтор 22-ого далматинського піхотного полку імені графа фон Лаці, загинув 17 жовтня 1917-ого року.
  • Михальчук Михайло (1897—1917) — піхотинець ландштурму 24-ого галицько-буковинського полку імені Ріттера фон Куммера. Ув'язнений італійськими військами 25 жовтня 1917-ого року, загинув в полоні, того ж року.
  • Михальчук Іван (1891-?) — піхотинець ландштурму 80-ого галицького піхотного полку імені Вільгельма Ернста великого герцога Саксен-Веймар-Ейзенахського, герцога Саксонського. Поранений 18 грудня 1915-ого року, подальша доля невідома.
  • Михальчук Петро (1888-?) — піхотинець резерву 24-ого галицько-буковинського полку імені Ріттера фон Куммера. Ув'язнений російськими військами, 25 лютого 1916-ого року перебував в Уржумі. Подальша доля невідома.

Учасники Другої світової війни:[15]

  • Баланик Василь Іванович (1912-?) — рядовий, мобілізований 13.05.1944, зник безвісті в травні 1945-ого року.
  • Ганзяк Семен Олексійович (1921-?) — рядовий, мобілізований 10.05.1944, зник безвісті в грудні 1944-ого року.
  • Геліван Іван Василинович (1913-?) — рядовий, мобілізований 11.05.1944, зник безвісті в квітні 1945-ого року.
  • Григорчук Микола Васильович (1910—1945) — рядовий, мобілізований 10.05.1944, загинув у бою 11.04.1945-ого року, похований в селі Светий Урбан, в Хорватії.
  • Григорчук Микола Іванович (1925-?) — рядовий, мобілізований 13.05.1944, зник безвісті в травні 1945-ого року.
  • Григорчук Петро Іванович (1900—1944) — рядовий, мобілізований 07.05.1944, помер від ран 01.09.1944.
  • Григорчук Петро Іванович (1890-1944) — рядовий 7 окремого запасного саперного полку, п/п 19698-ж, мобілізований 08.05.1944, помер від ран 01.09.1944, похований на цвинтарі міста Старобільськ.
  • Грушецький Антон Іванович (1927—1945) — рядовий, мобілізований 08.05.1944, загинув у бою 26.01.1945-ого року, похований в місті Совєтськ, в Росії.
  • Карач Ярослав Михайлович (1914-?) — рядовий п/п 24870-л, мобілізований 08.05.1944, зник безвісті 07.03.1945.
  • Кисилиця Олександр Іванович (1909—1945) — рядовий, мобілізований 10.05.1944, загинув у бою 06.03.1945, похований в місті Бічке, в Угорщині.
  • Кисилиця Микола Дмитрович (1908—1944) — рядовий, мобілізований 11.05.1944, помер від ран 10.12.1944-ого року, похований у селі Колоз, в Угорщині.
  • Кіф'як Василь Олексійович (1918-?) — рядовий, мобілізований 11.05.1944, зник безвісті 03.02.1945, в Франкфурті-на-Одері, у Німеччині.
  • Костюк Іван Федорович (1921-?) — рядовий, мобілізований 11.05.1944, пропав безвісті у квітні 1945-ого року.
  • Краснодонський Дмитро Казимирович (1902—1945) — сержант, мобілізований 10.05.1944, загинув у бою 27.04.1945, похований в місті Бранденбург, в Німеччині.
  • Крупей Михайло Афійович (1920-?) — ветеран, нагороджений Орденом Вітчизняної війни II ступеня 01.10.1986.
  • Лесюк Олексій Дмитрович (1903-?) — рядовий, мобілізований 08.05.1944, зник безвісті у грудні 1944-ого року.
  • Лесюк Олексій Дмитрович (1910-?) — рядовий, мобілізований 08.05.1944, зник безвісті у листопаді 1944-ого року.
  • Михайлюк Михайло Мартинович (1914-1945) — рядовий, мобілізований 11.05.1944, загинув у бою 02.03.1945, похований в селі Фелькенбург, у Польщі.
  • Михальчук Дмитро Миколайович (1902-1945) — рядовий, мобілізований 10.05.1944, загинув у бою 04.02.1945, похований у селі Показд, в Угорщині.
  • Никифорук Григорій Степанович (1925-1945) — рядовий, мобілізований 16.06.1944, загинув у бою 15.01.1945, похований в місті Кельце, у Польщі.
  • Никифорук Іван Степанович (1922-1944) — рядовий, мобілізований 13.05.1944, загинув у бою 13.12.1944, похований у селі Чес, в Угорщині.
  • Палій Степан Олексійович (1919-?) — рядовий, мобілізований 12.12.1944, подальша доля невідома.
  • Равлюк Василь Миколайович (1924-?) — рядовий, мобілізований 13.05.1944, зник безвісті у квітні 1945-ого року.
  • Скрипінський Михайло Васильович (1922-1945) — рядовий, мобілізований 10.05.1944, помер від ран 25.04.1945, похований в м. Деберн, у Німеччині.
  • Скрипінський Петро Миколайович (1921-1945) — рядовий, мобілізований 11.05.1944, загинув у бою 01.02.1945, похований у селі Старий Волув, в Польщі.
  • Стецик Михайло Федорович (1914-1944) — рядовий, уродженець села Вовчківці, мобілізований 08.05.1945, помер від завороту кишок 03.10.1944, похований у місті Ківерці.
  • Тарновецький Василь Васильович (1921-?) — рядовий, зник безвісті у грудні 1944-ого року.
  • Тарновецький Микола Васильович (1914-1944) — рядовий, мобілізований 11.05.1944, загинув у бою 30.12.1944, похований у селі Шаркерстеш, в Угорщині. Нагороджений орденом Бойового Червоного Прапора.
  • Тарновецький Олексій Васильович (1919-1945) — рядовий, мобілізований 11.05.1944, загинув у бою 27.03.1945, похований в місті Кляйн-Кельпен, у Польщі.
  • Тимофій Василь Степанович (1908-?) — рядовий, мобілізований 11.05.1944, зник безвісті у травні 1945-ого року.
  • Хапіцький Федір Ілліч (1908-1945) — рядовий, мобілізований 11.05.1944, загинув у бою з танковою дивізією СС, похований у місті Бічке, в Угорщині.

Жителі села, репресовані радянською владою:

  • Бойчук Василина Олексіївна (1921-?) — переховувала членів ОУН, готувала їжу. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської обл. 10.06.1946 засуджена на 10 років позбавлення волі.
  • Валігурська Анастасія Василівна (1922-?) — кур'єр ОУН, збирала продукти для УПА. Військовим трибуналом військ НКВС Станіславської обл. засуджена на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна.
  • Валігурський Микола Михайлович (1907-?) — зв'язковий ОУН. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської обл. 08.06.1946 засуджений на 10 років позбавлення волі та 3 роки пораження в правах із конфіскацією майна.
  • Галащук Софія Михайлівна (1911-?) — збирала гроші та одяг для УПА. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської обл. 24.04.1946 засуджена на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах.
  • Гелеван Дмитро Петрович (1884-?) — переховував керівника райпроводу ОУН. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської обл. 16.05.1946 засуджений на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна.
  • Грабчук Олексій Миколайович (1917-?) — вчитель, переховував вояків УПА, давав їм продукти. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської обл. 16.05.1946 засуджений на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна.
  • Григорчук Марія Василівна (1918—1946) — зв'язкова УПА, збирала продукти для УПА. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської обл. 16.05.1946 засуджена на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна, загинула 03.08.1946 в ув'язненні в Донецькій обл., місце поховання невідоме.
  • Грушецька Ганна Миколаївна (1924—2018) — збирала продукти для ОУН. Військовим трибуналом військ НКВС Станіславської обл. 04.10.1945 засуджена на 15 років каторжних робіт і 5 років пораження в правах із конфіскацією майна.
  • Грушецька Марія Миколаївна (1930—2020) — сестра Грушецької Ганни Миколаївни, депортована.
  • Грушецький Михайло Йосипович (1911-?) — переховував членів ОУН, постачав їм продукти. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської обл. 27.09.1949 засуджений на а2 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна.
  • Грушецький Михайло Миколайович (1939—2021) — брат Грушецької Ганни Миколаївни, депортований.
  • Грушецький Дмитро Йосипович (1921-?) — переховував вояків УПА. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської обл. 15.05.1946 засуджений на 10 років позбавлення волі із конфіскацією майна.
  • Грушецький Антон Йосипович (1907-?) — переховував вояків УПА, матеріально допомагав їм. Особливою нарадою при МДБ СРСР 07.06.1950 засуджений на 10 років позбавлення волі.
  • Довганюк Василь Петрович (1929-?) — вояк УПА, псевдо — Крук, не поривав зв'язків із УПА. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської обл. 16.05.1946 засуджений на 10 років позбавлення волі із конфіскацією майна.
  • Тарновецький Дмитро Іванович (1926-?) — секретар сільради, виконував доручення членів ОУН, переховував документи ОУН і бофони. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської обл. 14.12.1949 засуджений на 25 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна.
  • Тарновецький Дмитро Іванович (1924-?) — завідувач сільського клубу, вояк УПА, псевдо — Жук, збирав продукти для УПА. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської обл. 16.05.1946 засуджений на 15 років каторжних робіт і 5 років пораження в правах із конфіскацією майна.
  • Іванишин Михайло Григорович (1911-?) — рядовий 178-го СП 58-ї СД, мав намір перейти на бік ворога. Військовим трибуналом 5-ї армії 24.12.1944 засуджений на 10 років позбавлення волі із конфіскацією майна.
  • Кисилиця Варвара Федорівна (1904—1996) — член ОУН, псевдо — Неня, спецкур'єр окружного проводу ОУН. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської обл. 11.06.1946 засуджена на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах. Учасниця Кенгірського повстання.
  • Кисилиця Василина Миколаївна (1925-?) — член ОУН з лютого 1944-ого року, псевдо — Славка, станична та референт жіноцтва станичного проводу ОУН. Організовувала збір харчів, зберігала підпільну літературу та займалась вербуванням. Військовим трибуналом військ НКВС Станіславської обл. 04.10.1945 засуджена на 15 років каторжних робіт і 5 років пораження в правах із конфіскацією майна. Реабілітована 02.11.1991.
  • Кисилиця Ганна Михайлівна (1927-?) — член ОУН, псевдо — Хвиля, Чорна, заступниця керівника районного проводу ОУН. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської обл. 11.06.1946 засуджена на 15 років каторжних робіт і 5 років пораження в правах. Учасниця Кенгірського повстання.
  • Кисилиця Дмитро Степанович (1923—1949) — розстріляний за святкування Різдва, 8 січня 1949-ого року.
  • Кисилиця Михайло Федорович (1927-?) — член ОУН з квітня 1944-ого року, псевдо — Брехун, зв`язковий та станичний провідник ОУН. У березні 1945-ого року затриманий НКДБ. Вийшов з-під варти після погодження на співпрацю. Засуджений 04.10.1945 після участі в замаху на завідуючого військового відділу Гвіздецького району. У реабілітації відмовлено 13.02.1992.
  • Кисилиця Федір Васильович (1882—1946) — член ОУН, псевдо — Дідо, збирав продукти для УПА. Військовим трибуналом 23-ї механізованої дивізії 25.01.1946 засуджений на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах. Загинув 24.02.1946 в ув'язненні, місце поховання невідоме.
  • Кисилиця Євдокія Василівна (1902-?) — переховувала вояків УПА, в її будинку був пункт зв'язку ОУН. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської обл. 16.05.1946 засуджена на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна.
  • Кіф'як Михайло Олексійович (1930-?) — син Кіф'яка Олексія Яковича, депортований в лютому 1949-ого року.[16]
  • Кіф'як Ольга Олексіївна (1935-?) — дочка Кіф'яка Олексія Яковича, депортована в лютому 1949-ого року. В 1958-ому році — звільнена, в 1964-ому — реабілітована.[16]
  • Кіф'як Олексій Якович (1898—1952) — арештований за зв'язки з УПА в листопаді 1948-ого року. Засуджений на 25 років позбавлення волі. Помер в ув'язненні в 1952-ому році. Не реабілітований.[16]
  • Лесюк Марія Миколаївна (1903-?) — збирала продукти для УПА. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської обл. 16.01.1951 засуджена на 25 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна.
  • Микитюк Микола Олексійович (1900-?) — член ОУН, псевдо — Нечай, Степан, інформатор ОУН, розповсюджував бофони й антирадянські листівки. Особливою нарадою при МДБ СРСР 22.02.1950 засуджений на 10 років позбавлення волі.
  • Микитюк Іван Васильович (1899-?) — член ОУН, передав для УПА 190 кг зерна і 1000 крб. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської обл. 16.05.1946 засуджений на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна.
  • Микитюк Ганна Іванівна (1927-?) — збирала зерно для УПА. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської обл. 16.05.1946 засуджена на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна.
  • Михайлищук Василина Петрівна (1909-?) — у будинку був пункт зв'язку ОУН, переховувала членів ОУН. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської обл. 11.10.1949 засуджена на 25 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна.
  • Михальчук Михайло Петрович (1894-?) — переховував у криївці вояків УПА. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської обл. 11.06.1946 засуджений на 10 років позбавлення волі та 3 роки пораження в правах із конфіскацією майна.
  • Михальчук Дарія Михайлівна (1928-?) — постачала продукти воякам УПА. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської обл. 30.12.1953 засуджена на 25 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
  • Палій Ганна Миколаївна (1927-?) — зв'язкова ОУН, псевдо — Ружа, збирала продукти для УПА. Військовим трибуналом військ НКВС Станіславської обл. 04.10.1945 засуджена на 15 років каторжних робіт і 5 років пораження в правах із конфіскацією майна.
  • Процюк Василь Федорович (1891—1949) — переховував членів ОУН, постачав їм продукти. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської обл. 30.06.1946 засуджений на 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Загинув 19.07.1949 в ув'язненні, місце поховання невідоме.
  • Угринчук Роман Дмитрович (1929-?) — вчитель, член ОУН, псевдо — Сава, інформатор станичної ОУН. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської обл. 16.05.1946 засуджений на 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
  • Шокалюк Василь Федорович (1923-?) — вояк УПА, збирав продукти для УПА. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської обл. 16.05.1946 засуджений на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах.

Визначні уродженці села:

  • Микитюк Микола Олексійович — вояк Української Галицької Армії, режисер місцевого драмгуртка, член ОУН.
  • Микитюк Федір Михайлович — заслужений механізатор Української РСР.
  • Михальчук Роман Васильович — майстер спорту міжнародного класу з гирьового спорту. Чотириразовий чемпіон світу, триразовий чемпіон колишніх союзних першостей, десятиразовий чемпіон Збройних  Сил. 30 разів установлював світові рекорди у своїй ваговій категорії, полковник.
  • Валігурський Дмитро Іванович — доктор економічних наук, професор кафедри комерції Московського університету кооперації є автором понад 50 наукових робіт в області роздрібної торгівлі і підприємництва, співголова Московського селянського союзу.
  • Михальчук Дмитро Степанович — доцент кафедри судинної хірургії, асистент професора Івано-Франківської медичної академії, кандидат медичних наук.
  • Григорчук Микола Олексійович — кандидат історичних наук, завідувач кафедри політології і філософії Хмельницького технологічного інституту.
  • Рис-Василевич Гафія Ярославівна — кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови Прикарпатського університету.
  • Василевич Роман Ярославович — кандидат медичних наук, викладач Івано-Франківської медичної академії.
  • Довганюк Ярослав Петрович — директор Городенківського ПТУ № 31.
  • Кисилиця Дмитро Михайлович — капітан міліції.
  • Томчук Оксана Іванівна — кандидат біологічних наук.

Пам'ятники

Памятник Т.Г.Шевченку в с.Слобідка.JPG

Пам'ятник Т. Г. Шевченку.

24 серпня 1996 року — на місці старої школи відкрито пам'ятник Тарасу Григоровичу Шевченку (1814—1861), який збудовано на пожертви односельчан. Багато зусиль до будівництва та відкриття пам'ятника доклав тодішній голова сільської ради Стецик Микола Федорович.

Могила Січових Стрільців.

19 грудня 1991 року на св. Миколая — закладено перший камінь під спорудження могили Січовим Стрільцям на честь проголошення України незалежною державою. Це місце на окраїні села освячено цього дня з великими почестями. Покладено руками трьох поколінь національний прапор, Хрест, табличку з написом «Освячене місце для насипання могили Січовим Стрільцям в честь проголошення незалежної  держави України». Із змісту пісень, виступів, художнього читання, які тут прозвучали, — оживають історичні події минулого нашої України.

Встановлено 6 пам'ятних хрестів.

Топографія села

Урочища

  • Солонець
  • Прелазник
  • Дубровка
  • Могилки
  • Целеванчина
  • Шеремела
  • Гуркало
  • Сторожна
  • Панський лан
  • Береза
  • Ковбур
  • Бойчукова Скала
  • Глибока долина
  • Чубів горб
  • Рівне
  • Блямок
  • Семчук
  • Мартинюк
  • Кадлуб

Традиції і обряди святкування

У січні 1990 року виготовлена хатка-вертеп в сільській школі, перший показ Вертепу-вистави учнями на Різдво Христове.

18 лютого 1990 року в сільському клубі провели вечір «Роде наш красний».

В березні 1990 року — в районі проводиться свято фольклору, учні зі Слобідки брали там участь.

23 січня 1992 року — слобідські аматори — чоловічий козацький ансамбль, фольклорний «Василиха» — ідуть на гостини в с. Пробабин.

25 грудня 2016 року — відбулося урочисте відкриття нового сільського клубу, за участю жителів села, священників та перших осіб району. Виступили аматорські колективи художньої самодіяльності навколишніх сіл.

Фотогалерея

Примітки

  1. Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Івано-Франківської області. www.kmu.gov.ua (ua). Процитовано 12 листопада 2021. 
  2. РОЗПОРЯДЖЕННЯ ОДА Департамент розвитку громад та територій, дорожнього, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури ОДА, від 10 лютого 2022 р. № 52 Про затвердження переліків автомобільних доріг загального користування місцевого значення Івано-Франківської області. 
  3. Указ Президії Верховної Ради УРСР від 7.6.1946 „Про збереження історичних найменувань та уточнення … назв … Станіславської області“
  4. weather.in.ua. 
  5. Державний реєстр пам’яток археології Івано-Франківської області, взятих на облік під охорону рішенням облвиконкому № 9 від 24 січня 1989 року. 
  6. Schneider, Antoni (1874). Encyklopedya do krajoznawstwa Galicyi pod względem historycznym, statystycznym, topograficznym, orograficznym, hydrograficznym, geognostycznym. Львів. с. 389. 
  7. Janusz, Bohdan (1918). Zabytki przedhistoryczne Galicyi Wshodniej. Львів. с. 163. 
  8. Брайчевський, М.Ю. (1959). Римські монети на території України. Київ. с. 168. 
  9. Словник географічний Королівства Польського (ст. 807, № 20). 
  10. а б [Метрична книга реєстрації смерті села Слобідка]. ДАІФО. Ф. 631. Оп. 7. Спр. 25. Ст. 27, 28, 29. 
  11. Храм Покрови Пресвятої Богородиці села Слобідка. Коломийська Єпархія Православної Церкви України. 
  12. Церква Покрови Пр. Богородиці 1852. 
  13. Процак Р. (2006). Церкви прикарпатського краю. Івано-Франківськ: Лілея-НВ. с. 180 с. ISBN ISBN 966-668-125-0. 
  14. Дані перепису є, імовірно, заниженими, зважаючи на численні випадки бойкоту перепису, серед українців.
  15. Книга Пам’яті України: Івано-Франків. обл. : у 3 т. – Львів: Каменяр, 1998– 2003. – Т. 1–3.
  16. а б в Анкета репресованої сім'ї Киф'як з с. Слобідка, Городенківського району, Івано-Франківської області.