Слобідка (Кам'янець-Подільський район)
Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення.
|
село Слобідка | |||||
---|---|---|---|---|---|
| |||||
Країна | Україна | ||||
Область | Хмельницька область | ||||
Район | Кам'янець-Подільський район | ||||
Громада | Новоушицька селищна громада | ||||
Облікова картка | с. Слобідка | ||||
Основні дані | |||||
Засноване | 1616 | ||||
Населення | 548 | ||||
Площа | 2,218 км² | ||||
Густота населення | 247,07 осіб/км² | ||||
Поштовий індекс | 32637 | ||||
Телефонний код | +380 3847 | ||||
Географічні дані | |||||
Географічні координати | 48°45′12″ пн. ш. 27°17′58″ сх. д. / 48.75333° пн. ш. 27.29944° сх. д.Координати: 48°45′12″ пн. ш. 27°17′58″ сх. д. / 48.75333° пн. ш. 27.29944° сх. д. | ||||
Середня висота над рівнем моря |
256 м | ||||
Місцева влада | |||||
Адреса ради | вул. Подільська, 12, смт Нова Ушиця, Новоушицький р-н, Хмельницька обл., 32600; староста — с. Ставчани, Новоушицький р-н, Хмельницька обл., 32635 | ||||
Карта | |||||
Мапа | |||||
Слобі́дка — село в Україні, у Новоушицькій селищній територіальній громаді Кам'янець-Подільського району Хмельницької області. До адміністративної реформи 19 липня 2020 року село належало до Новоушицького району[1]. Населення становить 427 осіб.
Географія[ред. | ред. код]
Село Слобідка (до 1946 року — Куцька[джерело?]) розташоване на півдні Хмельницької області, приблизно за 15 км. від річки Дністер та за 4 км. від дороги Кам'янець-Подільський — Могилів-Подільський.
Зі східної сторони на віддалі 1 км від села проходить дорога районного значення, що розпочинається у селі Струга і пролягає через ліс, попри Макарову криницю, до Дністровського водосховища.
Ця дорога вимощена каменем, збудовані містки, в тридцяті роки 20 століття від с. Струга до колишнього містечка Калюс. Тут була радянська погранична застава на кордоні з Королівською Румунією до 1940 року. Тракт будувався згідно з наказом від 19 березня 1928 року — по програмі Фортифікаційної підготовки границі до війни.
З західної сторони села протікає річка Калюс, яка відділяє Слобідку від села Куча.
На території земель села Слобідка є великі поклади піску та каменю ракушняку. Камінь ракушняк в період колгоспу добували в двох каменоломнях. Землю спочатку знімали бульдозерами, а потім камінь підривали й вручну роздрібнювали. З роздробленого каменю будували хати та господарські будівлі. Пісок видобувався в урочищі Полянки.
Та найбільшого визнання, та слави Слобідці приносили фосфорити. У південних районах ґрунтів с. Слобідки, в глибоких ярах, можна і в теперішній час зустріти фосфорити чорно-сірого кольору, округлої, кулеподібної форми. Вага яких становить від ¼ до 20 фунтів (від 100 гр. до 8 кг). Фунт — більше 400 гр. В цих кулях міститься від 30 до 40 відсотків фосфорної кислоти. З якої виготовляли мінеральні добрива.
Назва[ред. | ред. код]
В різних історичних документах село Слобідка записано в таких варіантах: 4150.Слобíдка — с., Нв, Ста. Варіанти н.: Kuckiey Slobody (1661), w Slobutce (1765), Slobudka(1784), Slobudka Kucka (1789), Слободка (1800), Сл. Куцка (1805), Sloboda Kucka (1820), Кучская Слободка (1862), Слободка-Кучская (1888), Кучська Слобідка (1926), Слобідка(1946).[2]
Символіка[ред. | ред. код]
Герб: На золотистому щиті у верхній частині зображено сонце, що сходить — символ родючості, багатства й добробуту. У нижній частині — сніп пшениці перев'язаний білою мотузкою як знак землеробства.
Прапор являє собою прямокутне полотнище блакитного кольору. У правому верхньому куті розміщено три жовтих колоски пшениці. Блакитний колір символізує неба, вдосконалення духу, колосся — знак землеробства та достатку.
Історія[ред. | ред. код]
Перша літописна згадка про місцевість на якій розміщується село Слобідка датується 1410 роком. Тоді польський король Владислав II Ягайло дарує своєму підлеглому слузі Волосу дворища Песець, та Кам'яна Куча з прилеглими територіями.
В той час територія на якому находилися ці дворища належали до Бакотського повіту Барського староства Речі Посполитої.
Село Слобідка — перша літописна згадка датується 1616 роком.
16 століття — с. Слобідка за адміністративним поділом підпорядковане Летичівському повіту Подільського воєводства, Річ Посполита — Польща, до кінця травня 1795 року.
19 ст. — село з липня 1795 року за адміністративним поділом входить до Ушицького повіту в складі Подільської губернії — Російської імперії.
Село Слобідка входило до складу Стружської волості.
Основні поселення волості: ,,Струзька волость — історична адміністративно-територіальна одиниця Ушицького повіту Подільської губернії з центром у селі Струга.
Кучська Слобідка — колишнє власницьке село при річці Калюс, згідно з перепису в 1885 році мало:
1103 осіби, 176 дворових господарств, православна церква, заїжджий будинок, водяний млин.
Під час Визвольних змагань в армії УНР воював Самборик Михайло Васильович, 1899 р.н. родом з Кучської Слобідки, у 59 Запорізькому полку як писар та у полку Січових Стрільців Гната Порохівського. Потім емігрував до Бесарабії. Розстріляний чекістами у 1924 році[3].
20 ст. — Слобідка за адмін. поділом з 7 березня 1923 року у складі Кам'янецького округу Новоушицького району УРСР до лютого 1932 року.
В 1929 році, в тодішній Кам'янець — Подільській області Новоушицького району в селах Куча, Куражин, Вільховець, а також селі Слобідка, та в інших селах району розгорнулась боротьба селян проти колективізації. Бо в Новоушицькому районі було багато заможних приватних сільськогосподарських господарств.
Жителі села Слобідка не хотіли віддавати свої наділи землі, господарські будівлі, худобу, коні — вступати в колгосп.
Радянська влада до людей які не хотіли вступати в колгосп примінила терор. Щоб налякати основну частину селян, у них була кофіскована вся їхня власність і їх вигнали з хатів.
І в період колективізації 1929—1932 років, більше 10 заможних слобідських сімей — це дорослі і їх діти було вислано в Сибір, на Далекий Схід, на Амур.
Це — сім'я Андроняк Кузьми Федоровича, що мав у своїй приватній власності хату, погріб, стодолу, а також великий наділ землі. Його господарство — це теперішня територія амбулаторії села.
Його радянська влада розкуркулила — відібрала всю його власність.
28.08.1929 року він був арештований (разом з іншими заможними жителями села). 06. 1930 року його разом з сім'єю вислали за межі України в Сибір.
Кузьма Андроняк працював на лісозаготовчих роботах на Ленских приїсках м. Бодайбо, Іркутська область.
На початку 1938 року його повторно арештували. Арештували не тільки його, а й багато інших людей висланих в райони Сибіру. А вже 18. 03. 1938 року він був розстріляний.
Так в авторському блоці Сергія Сакурова є стаття: ,,Ленская симфония смерти,, (Ленский расстрел 1938 года). В цій статті автор розповідає про те, що в 1938 році більшість висланих людей було незаконно розстріляно. Тільки в одному містечку Бодайбо було розтріляно 948 чоловік — це робітники, селяни, службовці.
В дослідженнях автора статті, в списках розстріляних є і Андроняк Кузьма.
В після радянський час він був реабілітований, як незаконно розкуркулений і як незаконно розстріляний. (Архівне діло П.15273 Архів УСБУ).
Також згідно з рішенням Кам'янець — Подільського ДПУ від 18.03. 1930 року були вислані за межі України — селяни — одноосібники з села Куцька Слобідка, це: Сторожук Олексій 1883 року народження, — господарство знаходилося позаду господарства Танасійчук Нелі Іванівни. До недавньої пори зберігався сад Сторожука Олексія, яким володів Самборик Іван. Частина города була у власності Московчук Івана. Син — Московчук Михайло.
Хата Сторожука була перетягнута в центр села в якій потім розміщувався дитячий садок, а пізніше бібліотека. Його дерев'яна комора знаходилась на польовому стані за часів колгоспу.
Скрипник Олімпій з сім'єю. Після війни його дочки Скрипник Марфина, Сяня (Оксана), Ганна по прізвиську Олімпи вернулися в Слобідку, де і проживали. Біля теперішнього господарства Сивун Олександра.
Щур Федір Семенович 1873 року народження, місце проживання в Слобідці нам невідоме
Московчук Остап Іванович 1900 р. н. місце проживання в Слобідці невідоме
Московчук Остап Іванович, українець із с. Кучская Слобідка, Вінницька область, був повторно заарештований 11.02.1940 р. Засуджений 17.03.1940 г. Кингисеппским окружним судом по ст. 58-10 ч.2 УК РСФСР на 5 років позбавлення волі. Відбував покарання в Лужлазі НКВД.
Прізвища інших репресованих людей села нам не відомі, не встановлені.
Як згадка про висланих людей в період радянської влади слобідські люди ще й досі говорили: йду до Кузьмової хати, чи Олексія Сторожука комори.
За період колективізації та розкуркулення селян з території України були вислані в райони Сибіру, та Далекого Сходу понад 241 тисячі сімей, що складало 1 млн 100 тис. чоловік.
А за період всіх політичних репресій (1927—1990 років) з України, за її межі, депортовано 2 млн 800 тисяч корінних жителів України.
Ці люди були лишені всіх громадянських прав, — не мали права голосувати, не мали права залишати місць поселень, служити в Червоній Армії, обіймати керівні посади, навчатися в навчальних закладах. Діяло і ряд інших обмежень для репресованих сімей.
Щоби загнати людей в колгоспи, після висилки авторитетних заможних селян, радянська влада взялася за менш забезпечені сім'ї. Селяни були обкладені величезними податками. По завданню радянської влади, місцеві активісти ходили по хатах, забирали у селян любі продукти. Люди залишалися без їжі. Так настав в Україні голодомор.
Голодомор 1933 року жителів села Слобідки в основному обминув через те, що село було розташоване в приграничному районі з Королівською Румунією (Новоушицький і Кам'янець — Подільський райони). В цих районах були менші податки й в людей залишались харчові продукти. Люди голодували, але масової смертності не спостерігалося, хоча люди й страждали від недоїдання. Разом з тим, по розповідях старожилів, коли в село просячи, приходили люди з інших районів, то на подвір'ях падали на коліна до черепків з курячою їжею (заминок з кропиви) і все це жадібно виїдали. Голодні люди, залякані, бути висланими в Сибір, знищеними в тюрмах, люди віддавали землю, корови, коні — вступали в колгосп.
Колгосп села Слобідки в післявоєнний період до початку 1960 років був сильним господарством.
За високі досягнення в сільськогосподарському виробництві, колгосп неодноразово був учасником республіканських, та всесоюзних сільськогосподарських виставок. На виставках він демонстрував високопродуктивні корови, багатоплідні свиноматки, продукцію полів і садів.
Так в 1959 році, в Москві, будучи учасником ВДНГ (виставка досягнень народного господарства) колгосп села Слобідка демонстрував вирощені в слобідському саду яблука, груші і сливи.
Слобідські люди були нагороджені високими державними нагородами:
- Кліпун Володимир Антонович — голова правління колгоспу, нагороджений Орденом Леніна в 1958 –му році. За високі показники сільськогосподарського виробництва всього колгоспу.
- Котова Харатина — доярка колгоспу, нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, за високі надої корів її групи.
- Кушнір Василь Петрович — бригадир рільничої бригади, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, за високі врожаї рослинництва в очолюваній ним бригаді.
- Дяков Василь Григорович — тракторист — ланковий по вирощуванні кукурудзи, за високі врожаї кукурудзи, нагороджений орденом Знак Пошани.
На початку 1960 років в період керівництва Н. С. Хрущова колгоспи почали укрупнювати — об'єднувати.
В 1990 роках колгосп в селі Слобідка знову став самостійним господарством.
Головою управління новоствореного колгоспу імені Т. Шевченкко став житель, уродженець села Слобідка Рогатин Василь Іванович. Члени правління колгоспу: Ткачик Василь, Карпов Василь Митрофанович, Котова — Кушнір Ганна, Кліпун Володимир, Карпов Анатолій.
Слобідська вишивка[ред. | ред. код]
Села Слобідка, а також Куча та Хребтіїв, славились своїм специфічним стилем у вишиванні сорочок. Так у праці А. Прусевича. — Народное вышывание, кустарные промыслы Подольской губернии, пишеться, що вишивання орнаменту на сорочці в с. Слобідці робилось грубими кольоровими нитками, що надавало вишиванці виду рельєфу на тонкому полотні.
В кольорах слобідських вишиванок, (особливо жіночих сорочок), домінував чорний колір, з великим вкрапленням червоних, вишневих, зелених та жовтих кольорів.
Цвинтарі[ред. | ред. код]
На території слобідської церкви св. Дмитра знаходилися декілька склепів з прахами священиків цієї церкви.
В тридцяті роки 20 ст. радянськими активістами села ці склепи були розбиті, а прахи — кістки священиків були скидані на віз і відвезені на цвинтар, де їх закопали в одній ямі. А на одному зі склепів священиків радянська влада установила металеву бочку в яку привозили гас і з неї продавали мешканцям села.
На території села існує два цвинтарі: Перший цвинтар діяв до середини 19 століття. Він розміщений практично в центрі села нижче амбулаторії.
Другий цвинтар розташований на північно — західній стороні села. Він розділений на три частини. Стара частина почала діяти в 19-му сторіччі, бо хрести й надгробки датовані 1856—1858 роками. Новіша частина — поховання почали проводити на початку 1940 років. Сучасна частина, де проводять поховання померлих в даний час, почала діяти приблизно в 1973 році.
Світлини[ред. | ред. код]
Ця стаття недостатньо ілюстрована. |
Див. також[ред. | ред. код]
- Поділля — історико-географічна область.
- Подоляни — етнографічна група українців, населення Поділля.
- Подільський говір — різновид говорів української мови.
- Децентралізація — реформа місцевого самоврядування для формування ефективної і відповідальної місцевої влади.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ Торчинська Н. М., Торчинський М. М. Словник власних географічних назв Хмельницької області. — Хмельницький: Авіст, 2008. — 549 с.
- ↑ Атаман Федорченко Ч. 5/7 Операция "Сеть" (1923) | Аресты украинцев в Румынии | Петлюра в опасности (uk-UA) , процитовано 19 травня 2023
Посилання[ред. | ред. код]
|
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |