Слов'яни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Індоєвропейці

Індоєвропейські мови
Албанська  ·  Вірменська
Балтійські  ·  Кельтські
Германські  ·  Грецька
Арійські  ·  Італійські
Слов'янські  

мертві: Анатолійські ·  Палеобалканські (Дакська,
Фригійська, Фракійська) ·  Тохарські

Індоєвропейці
Албанці ·  Вірмени
Балти ·  Кельти ·  Германці
Греки ·  Індоарійці
Іранці ·  Романці ·  Слов'яни

історичні: Хетти ·  Кельти  ·  Германці  ·  Скіфи  · 
Іллірійці · 
Італіки  ·  Фракійці  ·  Тохари 

Протоіндоєвропейці
Мова ·  Суспільство ·  Релігія
 
Прабатьківщина індоєвропейців
Курганна гіпотеза ·  Анатолійська гіпотеза
Арктична гіпотеза · Вірменська гіпотеза · 
Курганна гіпотеза ·  Індійська гіпотеза · 
Теорія палеолітичної безперервності
Гіпотеза Меллорі
Гіпотеза неолітичної креолізації
 
Індоєвропеїстика
Країни, де слов'янські мови є державними. Світло-зелений — західні, темно-зелений — східні, чорний — південні слов'янскі мови
Слов'яни — східна група індоєвропейських народів VI столітті.

Слов'яни (стцерк.-слов. словѣнє, болг. славяни, словен. slovani, рос. славяне, біл. славяне, серб. і мак. словени, хорв. і босн. slaveni, пол. słowianie, чеськ. slované, словац. slovania, каш. słowiónie, в.-луж. słowjenjo, н.-луж. słowjany) — найбільша[1] в Європі етномовна спільність.

Нині слов'яни розселені на великій території Південної, Центральної та Східної Європи і далі на схід — аж до Далекого Сходу Росії. За географічним критерієм утворюють три гілки: східнослов'янську (українці, білоруси, росіяни), західнослов'янську (поляки, кашуби, чехи, словаки, лужичани), південнослов'янську (серби, хорвати, словенці, боснійці, болгари, македонці, чорногорці). Слов'яни розмовляють слов'янськими мовами.

Етимологія[ред.ред. код]

Термін «слов'яни» загальноприйнятої етимології не має.[2][3] Існують кілька версій походження етноніму «слов'яни»:

  • Назва має топонімічне походження; можливо, це назва одного зі слов'янських племен, що згодом поширилась на всі народи (нижче наведено конкретні племінні етноніми на слов-). Конкретний топонім надійно ототожнити не вдається, імовірно, це назва ріки; порівняйте Славутич (Дніпро), Случ, сюди ж польські назви рік Sława, Sławica, сербське Славница. Ці гідроніми походять із індоєвропейського кореня зі значенням «обмивати», «очищати»[2][4]. Указувалося на литовське село Šlavė́nai на річці Šlavė̃ як на точну етимологічну паралель назви «словѣне», що утворилась у такому разі від гідроніма[5].
  • Часто етимологію самоназви пов'язують зі словом «слово». У такий спосіб «слов'яни» — люди, що говорять «словами» (тобто по-нашому). Порівняно з оцим назва неслов'янського люду (тобто іншомовних племен) — нѣмьци, тобто «німі». Аналогічного походження самоназва албанців — shqiptarët («ті, що зрозуміло говорять»). Цю етимологію відкидали багато вчених, позаяк етноніми на «-ѣне», «-яні» пов'язані практично завжди з топонімами, а не з абстрактними поняттями[4]. Зі славістів XX століття її обстоював Р. О. Якобсон[5].
  • Етимологія самоназви йде до індоєвропейського кореня *kleu-, основне значення якого «чути» і часто трапляється в різних уживаннях у значенні «слава» й «популярність». У такий спосіб слов'яни — це «знамениті люди», тобто люди, про яких чутно, про яких іде поголос, про яких іде слава[6]. Ця точка зору, популярна в XIX столітті, нині фактично не має прихильників; спільнослов'янською є саме огласовка з -о-, у той час як огласовка з -а- є наслідком вторинного зближення зі словом слава з XVI—XVII в.[4]; крім того, правильне й попереднє заперечення щодо сполучуваності суфікса.
  • Писемні пам'ятки з VI століття стійко говорять про словен (словѣне) і про словенську (словѣньской) землю, вагомі ратні досягнення слов'ян, особливо на землях Візантії, де слов'яни, ймовірно, і одержують грецький варіант своєї назви — sklabos (читається як sklävs), що його пізніше запозичили інші європейські мови в різних трансформаціях. Слов'янські люди своєю хоробрістю, відданістю і працьовитістю заслужили собі добру славу в античному, а потім і ранньосередньовічному світі Середземномор'я, їх цінували як добрих і невибагливих службовців і робітників (в тодішній термінології — слуг і рабів, слів, які в сучасних слов'янських мовах набули зневажливого відтінку), а у випадку потреби — чудових воїнів, що знайшло своє відображення в більшості європейських мов, зокрема у грецькій (середньогрецьке σκλάβος — раб, звідси пізнолатинське sclavus, німецьке Sklave, арабське «сакаліба», зворотна калька з латини — склавіни тощо)[7][8][9]. Тому слов'янські бранці в раннє Середньовіччя нерідко ставали об'єктом візантійської, германської, арабської работоргівлі. З давньоруських джерел відомо, що слуги («челядь») були одним з основних джерел доходу тодішніх князів і їхніх загонів, які утримували владу в слов'янських землях. В арабській мові для позначення слов'ян довгий час був поширений термін «сакаліба». Зокрема, в процесі створення Кордовського халіфату, емір Абдаррахман III створив гвардію з рабів європейського походження, основу якої склали слов'яни (сакаліба).


Цей етнонім як племінний закріпився в ході етногенезу словаків (трохи із іншим суфіксом), словенців, словінців. Етнонім «словєнє» як основний, крім цих народів, носили також ільменські словєнє — жителі Новгородської землі.

Населення[ред.ред. код]

Нація Держави К-сть
Росіяни Росія Росія 130 000 000[10][11]
Поляки Польща Польща 57 393 000[12]
Українці Україна Україна 46 700 000–51 800 000[13]
Серби Сербія Сербія 12 100 000[14]–12 500 000[15]
Чехи Чехія Чехія 12 000 000[16][Відсутнє в джерелі]
Болгари Болгарія Болгарія 10 000 000[17][18]
Білоруси Білорусь Білорусь 10 000 000[19]
Хорвати Хорватія Хорватія 8 000 000[20][21][22][сторінка?]
Словаки Словаччина Словаччина 6 940 000[23]
Бошняки Боснія і Герцеговина Боснія і Герцеговина 2 800 000–4 600 000
Словенці Словенія Словенія 2 500 000[24]
Македонці Республіка Македонія Республіка Македонія 2 200 000[25]
Чорногорці Чорногорія Чорногорія 500 000

Зародження і розселення[ред.ред. код]

Про Слов'ян вперше згадують чужі письменники у І та II столітті по Різдві Христовім, але звуть їх венетами. Тільки через 500 років вперше бачимо наймення «словен», «славен», і то звуть так не всіх слов'ян, тільки західних. Саме наймення слов'ян пішло найскоріш од слово — то-б то се такі люде, що говорять зрозуміло по людськи, а не «німці», що говорити не вміють.[26]


Докиївські часи[ред.ред. код]

Більша частина майбутніх слов'янських земель в III—IX ст. входила частково до складу земель Римської імперії, а частково до складу різних державних утворень, які виникали і зникали на цих землях внаслідок союзу племен Великого Степу — скіфів, сарматів, болгар, гунів, обрів тощо.

Історія слов'янських земель в докиївські часи — це історія панування тимчасових союзів племен Великого Степу, які стали предками сучасних слов'янських, тюркських і угро-фінських народів Євразії, а також історія постійної взаємодії з племенами, які стали предками сучасних романо- і германомовних народів. Саме ця мішанина народів і культур заснована на місцевій стародавній, доісторичній культурній і світоглядній основі породила людей, які стали називати себе слов'янами.

Середньовічний вчений Мавро Орбіні, автор «Опису історії народа слов'янського», яка була видана 1609 року, зазначає: «На думку Іоанна Дубравія, слов'яни або словіни отримали своє ім'я від „слово“ (slouo), що у сарматів означало „слово“, оскільки всі сарматські народи, розсіяні по кругу земель, розмовляють однією мовою».

У середині 1 тисячоліття н. е. слов'янські племена ще не мали об'єднуючо-загальної назви «слов'яни». В кожному з регіонів Європи в зоні контактів з сусідами, їхні племена мали окремі власні імена. На Півночі фінські племена звали їх Venäja, на Заході — германські племена звали їх Венеди, Венети (суч. нім. Wenden), Візантійці звали східну групу словянських племен Анти, а південних подунайських слов'ян Склавини, звідси назва перейшла до арабів — Скаліба (sqãliba). Оскільки в ранньому Середньовіччі Візантія була країною з найрозвиненішою писемною культурою, візантійська (греко-латинська) назва Південних (Балканських) слов'янських племен згодом поширилась і на Східні та Західні слов'янські племена.

Автори середньовічних руських літописів вважали, що частина слов'ян після всесвітнього потопу розташовувалася поруч з Іллірією[27].

Історик XV ст. Ян Длугош стверджував про існування слов'янської країни «Склавінія», «Склавонія» (див. склавіни)[28]

Розселення слов'ян у 7—8 століттях

Слов'янський історик Мавро Орбіні на основі доступних йому джерел на межі 16-17 ст. у книзі «Слов'янське царство» свідчить:

«…Слов'янський народ озлоблював своєю зброєю ледь не всі народи світу; розорив Персику; володів Азією та Африкою, бився з єгиптянами та великим Олександром; підкорив собі Грецію, Македонію, Іллірійську землю; оволодів Моравією, Шленською землею, Чеською, Польською, і берегами моря Балтійського, пройшов в Італію, де довго воював проти римлян…Іноді був переможений, іноді мстився римлянам, іноді ж у битві був їм рівний…Нарешті, підкорив державу Римську, заволодів багатьма їхніми провінціями, розорив Рим… Володів Францією, Англією, встановив державу в Іспанії, оволодів найкращими провінціями в Європі… І від цього славного народу у давні часи пішли найсильніші народи, а саме – словяни, вандали, бургундіони, готи, острогони, руси або раси, візі готи, гепіди, гетналани, верли або ферули, авари, скіри, гіри, меланхлени, бастарди, певкіни, даки, шведи, нормани, фени або фіни, укри або украни, маркомани, квади, фракійці й іллірійці, венеди або енети, що заселили берег моря Балтійського, і розділилися на багато начал… Всі були вони народ словянський…»

Ось що пише Орбіні про походи русів:

«.. брали вони (слов'яни) участь і в спустошливих походах в Європу та інші країни. При цьому, за свідченням Герберштейна, по імені провідників тих походів їх всіх назвали готами. Потім вчитили руси велике спустошення й Грецькій Імперії. При імператорі Леві Лакопені у Великому морі флотилія з 15000 парусних суден з незліченною, як пише Зонара, кількістю воїнів, осадило Константинополь. Те ж повторювалось і за імператора Констянтина Мономаха. На основі цього можна говорити про величність і могутність слов'янського народу, який зміг за короткий час створити такий великий флот, що до цього ніякому іншому народу не вдавалось. Але грецькі письменники, намагаючись звеличити діяння свого народу, пишуть, що руси повернулись додому майже з пустими руками. Єремія Руський в своїх літописах, напроти, свідчить про те, що руси перебили багатьох греків і повернулись додому з великою здобиччю..»

Таким чином, слов'яни, так само як і їхні предки, і нащадки, під різними назвами зі стародавніх часів становлять важливу складову населення Європи і Великого Євразійського Степу і зробили значний внесок у розвиток суспільства і господарства у цій частині світу.

Нестор Літописець про походження слов'ян писав так:

По довгих же часах сіли слов'яни по Дунаєві, де єсть нині Угорська земля і Болгарська. Од тих слов'ян розійшлися вони по Землі і прозвалися іменами своїми,— [од того], де сіли, на котрому місці. Ті, що, прийшовши, сіли по ріці на ймення Морава, і прозвалися моравами, а другі чехами назвалися. А се — ті самі слов'яни: білі хорвати, серби і хорутани. Коли ж волохи найшли на слов'ян на дунайських, і осіли між них, і чинили їм насильство, то слов'яни ті, прийшовши, сіли на Віслі і прозвалися ляхами. А від тих ляхів [пішли одні, що] прозвалися полянами, другі ляхи [прозвалися] лютичами, інші — мазовшанами, ще інші — поморянами [29]
.
"По раздрушеніи же столпа и по раздѣлении языкъ, прияша сынове Симовы въсточныя страны, а Хамовы же сынове полуденныя страны; Афетови же сынове западъ прияша и полунощьныя страны. Оть сихъ же 70 и дву языку бысть языкъ Словенескъ отъ племени же Афетова, нарицаемѣи Норци, иже суть Словенѣ."[30]

Сучасність[ред.ред. код]

Слов'яни населяють близько 20% території Європи від Балтійського моря до Адріатичного і від Лаби до Волги. Згідно з географічним критерієм, поділяються на західну, східну і південну групи.

До західнослов'янської групи належать поляки, кашуби, лужичани, чехи, словаки (а також колишні носії нині мертвих мов — полаби й словінці). До східних слов'ян включають українців, білорусів та росіян. До південнослов'янських народів належать серби, хорвати, македонці, болгари, словенці.

Перші слов'янські літературні пам'ятки збереглися з XI ст.

Писемність на основі кирилиці та латинської графіки.

Генетика[ред.ред. код]

Незважаючи на мовну спорідненість, генетично слов'яни мають значні відмінності, що показує участь у їхньому генезисі різних етнічних спільнот. Данні в таблиці округлені до цілих чисел з урахуванням того, що через низьку статистику точність виміру частоти гаплогруп (пропорція в генофонді) перевищує відсоток. Наведені дані тільки для найбільш поширених в Європі гаплогруп. Об'єднані комірки відповідають даним по старим гаплогрупам (HG2=I1a+I1b). Частки гаплогруп в складі генів сучасних слов'ян такі:

Народи Кількість, людей R1a,
%
R1b,
%
I1a,
%
I1b,
%
N1c,
%
E3b1,
%
J2,
%
Примітки
Росіяни (північ) 380 34 5 6 6 35 0 1 Архангельська і Вологодська області
Росіяни (центр) та асимільовані білоруси 364 47 8 5 10 16 5 1 Тверська, Псковська і Смоленська області
Росіяни (південь) та асимільовані українці 484 55 5 4 16 10 2 4 Орловська, Курська, Воронезька, Білгородська області і Кубань
всі росіяни [31] 1207 47 7 5 12 20 4 3
Білоруси[32] 574 50 10[33] 3[34] 16 10 - 2 N3 =10% в середньому: від 8 % на півдні Білорусі до 19 % на півночі
Українці[35] 50 54 2 5[34] 16 5[36] 8 6 Вибірка 585 осіб для I1b
Поляки[35] 55 56 16 7[34] 10 - 4 3 56 % на вибірці 55 осіб: очікуваний діапазон 43—68 %
Словаки[33] 70 47 17 17 3 10 4
Чехи[33] 53 38 19 19 0 8 6
Словенці[33] 70 37 21 12[34] 20[35] 0 7 3 37 % на вибірці 70 осіб: очікуваний діапазон 27—49 %
Хорвати[35] 108 34 16 6[34] 32 - 6 6 34 % на вибірці 108 осіб: очікуваний діапазон 26—44 %
Серби[35] 113 16 11 - 29 - 20 7 16 % на вибірці 113 осіб: очікуваний діапазон 10—24 %
Болгари[35][37] 34 15 17 - - - 21 11 15 % на вибірці 34 осіб: очікуваний діапазон 7—30 %

2008 року відбулися певні зміни в назвах гаплогруп[38]. Відповідність старих назв і нових (в дужках) такі: I1a (I1), I1b (I2), N3 (N1c), E3b1 (E1b1b1).

З огляду на географію домінування гаплогрупи мають такі умовні назви:

  1. E — східно-африканська;
  2. I — давньоєвропейська (поділяється на I1-скандинавську і I2-балканську);
  3. N - балто-фінська (або фіно-угорська);
  4. R1a — євразійська;
  5. R1b — західноєвропейська.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. D. Kirk. Europe's Population in the Interwar Years
  2. а б Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — Т. 5: Р — Т / Уклад.: Р. В. Болдирєв та ін. — 2006. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X. — стор. 307
  3. * А. А. Щербаков[ru]. «Онъ» и «Азъ». История термина «славяне» (Исторические чтения) // Звезда (СПб.)[ru]. — 1993. — № 5. — С. 174—197. — ISSN 0321-1878 (рос.)
  4. а б в г М. Фасмер. Этимологический словарь русского языка
  5. а б в О. Н. Трубачев. Дополнение к словарю Фасмера
  6. The American Heritage® Dictionary of the English Language: Fourth Edition. 2000
  7. Lexikon des Mittelalters. Artemis-Verlag: München-Zürich, 1980—2000. — Bd.7, S.2000-2003
  8. Der Grosse Brockhaus. Enzyklopädie. 16. Aufl. in 12 Bände — Bd. 10, S. 753—754
  9. Goehrke С. Friihzeit des Ostslaventums.:
  10. Нас 150 миллионов -Русское зарубежье, российские соотечественники, русские за границей, русские за рубежом, соотечественники, русскоязычное население, русские общины, диаспора, эмиграция. Russkie.org. 20 February 2012. Процитовано 29 April 2013. 
  11. [1]
  12. including 36,522,000 single ethnic identity, 871,000 multiple ethnic identity (especially 431,000 Polish and Silesian, 216,000 Polish and Kashubian and 224,000 Polish and another identity) in Poland (according to the census 2011) and estimated 20,000,000 out of Poland Świat Polonii, witryna Stowarzyszenia Wspólnota Polska: "Polacy za granicą" (Polish people abroad as per summary by Świat Polonii, internet portal of the Polish Association Wspólnota Polska)
  13. Paul R. Magocsi (2010). A History of Ukraine: The Land and Its Peoples. University of Toronto Press. с. 10–. ISBN 978-1-4426-1021-7. 
  14. Theodore E. Baird; Amanda Klekowski von Koppenfels (June 2011). The Serbian Diaspora and Youth: Cross-Border Ties and Opportunities for Development. University of Kent at Brussels. с. 5. Архів оригіналу за 2012-10-18.  Проігноровано невідомий параметр |dead-url= (довідка)
  15. Serbs around the World by region. Serbian Unity Congress. 2013. Архів оригіналу за 5 December 2013. 
  16. Tab. 6.2 Obyvatelstvo podle národnosti podle krajů [Table. 6.2 Population by nationality, by region] (PDF). Czech Statistical Office (cs). 2011. Архів оригіналу за 31 January 2012. 
  17. Kolev, Yordan, Българите извън България 1878 – 1945, 2005, р. 18 Quote:"В началото на ХХI в. общият брой на етническите българи в България и зад граница се изчислява на около 10 милиона души/In 2005 the number of Bulgarians is 10 million people
  18. The Report: Bulgaria 2008. Oxford Business Group. 2008. с. 8. ISBN 978-1-902339-92-4. Процитовано 26 March 2016. 
  19. Karatnycky, Adrian (2001). Freedom in the World: The Annual Survey of Political Rights and Civil Liberties, 2000–2001. Piscataway, NJ: Transaction Publishers. с. 81. ISBN 978-0-7658-0884-4.  Проігноровано невідомий параметр |access-date= (можливо, |accessdate=?) (довідка)
  20. Daphne Winland (2004). Croatian Diaspora. У Melvin Ember; Carol R. Ember; Ian Skoggard. Encyclopedia of Diasporas: Immigrant and Refugee Cultures Around the World. Volume I: Overviews and Topics; Volume II: Diaspora Communities 2 (вид. illustrated). Springer Science+Business. с. 76. ISBN 978-0-306-48321-9. «It is estimated that 4.5 million Croatians live outside Croatia ...» 
  21. Hrvatski Svjetski Kongres. Архів оригіналу за 2003-06-23. Процитовано June 1, 2016.  Проігноровано невідомий параметр |dead-url= (довідка), Croatian World Congress, "4.5 million Croats and people of Croatian heritage live outside of the Republic of Croatia and Bosnia and Herzegovina"
  22. National Minorities in Inter-State Relations. 14 February 2011. Процитовано 29 April 2013. 
  23. including 4,353,000 in Slovakia (according to the census 2011), 147,000 single ethnic identity, 19,000 multiple ethnic identity (especially 18,000 Czech and Slovak and 1,000 Slovak and another identity) in Czech Republic (according to the census 2011), 53,000 in Serbia (according to the census 2011), 762,000 in the USA (according to the census 2010), 2,000 single ethnic identity and 1,000 multiple ethnic identity Slovak and Polish in Poland (according to the census 2011), 21,000 single ethnic identity, 43,000 multiple ethnic identity in Canada (according to the census 2006)
  24. Zupančič, Jernej (August 2004). Ethnic Structure of Slovenia and Slovenes in Neighbouring Countries (PDF). Slovenia: a geographical overview. Association of the Geographic Societies of Slovenia. Процитовано 10 April 2008. 
  25. Nasevski, Boško; Angelova, Dora; Gerovska, Dragica (1995). [Matrix of Expatriates of Macedonia] |trans-title= вимагає |title= (довідка) (mk). Skopje: Macedonian Expatriation Almanac '95. с. 52–53.  Проігноровано невідомий параметр |script-title= (довідка)
  26. М. Аркас — Історія України-Русі.1908 (том 1)
  27. Диба Юрій. Словенська та Лехітська групи слов’ян у переліках народів ПВЛ
  28. стр. 490, 214, 219, 365—366, 367, 371, 377, 398, Щавелева Н. И. // Древняя Русь в «Польской истории» Яна Длугоша. (Книги I—VI): текст, перевод, комментарий — г. Москва: Памятники исторической мысли, 2004 г. — 493 с.: ил.; 22. — (Древнейшие источники по истории Восточной Европы / редкол.: акад. РАН В. Л. Янин (отв. ред. и др.). Часть текста парал. на рус. и лат. яз. — Библиогр.: с. 453—461, в тексте и в подстроч. прим. — Указатели: с. 463—494. — 800 экз. — ISBN 5-88451-135-3. (рос.) (лат.)
  29. ЛІТОПИС РУСЬКИЙ з богом починаєм. Отче, благослови.
  30. http://litopys.org.ua/ipatlet/ipat01.htm
  31. O. Balanovsky, S. Rootsi, A. Pshenichnov, T. Kivisild, M. Churnosov, I. Evseeva, E. Pocheshkhova, M. Boldyreva, N. Yankovsky, E. Balanovska, R. Villems Two Sources of the Russian Patrilineal Heritage in Their Eurasian Context : Am. J. Hum. Genet., Vol. 82, Is. 1, 236—250, 10 January 2008
  32. Кушнерович Е. И., Сивицкая Л. Н., Даниленко Н. Г., Кожух Г. К., Цыбовский И. С., Виллемс Р., Давыденко О. Г. Структура генетического поля Y-хромосомы белоруссов: «Доклады Национальной академии наук Беларуси», 2007, т.51, № 5
  33. а б в г Rosser et al., Y-Chromosomal Diversity in Europe Is Clinal and Influenced Primarily by Geography, Rather than by Language, Am. J. of Hum. Gen., Vol. 67, Is. 6, December 2000, p. 1526—1543
  34. а б в г д S. Rootsi et al., Phylogeography of Y-Chromosome Haplogroup I Reveals Distinct Domains of Prehistoric Gene Flow in Europe: Am. J. Hum. Genet. 2004 July; 75(1): 128—137
  35. а б в г д е High-resolution phylogenetic analysis of Southeastern Europe…: MBE, 2005, Vol. 22(10):1964-1975
  36. Alexander Varzari, Population History of the Dniester-Carpathians: Evidence from Alu Insertion and Y-Chromosome Polymorphisms (2006)
  37. Y-Chromosome Diversity in Modern Bulgarians: New Clues about Their Ancestry, 2013.
  38. Y-DNA Haplogroup Tree

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Давні слов'яни. Археологія та історія : навч. посіб. [для викл. і студ. іст. ф-тів вищ. навч. закл., вчителів загальноосвіт. шк.] / Н. С. Абашина, Д. Н. Козак, Є. В. Синиця, Р. В. Терпиловський ; НАН України, Ін-т археології, Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Каф. археології та музеєзнавства. – К. : Стародавній світ, 2012. – 366 с. : іл. – Бібліогр.: с. 360-363. – ISBN 978-966-2608-05-2
  • Походження слов’янських націй. Домодерні ідентичності в Україні, Росії та Білорусі / Сергій Плохій ; авторизов. перекл. з англ. – К. : Критика, 2015. – 432 с. – ISBN 978-966-8978-79-1