Слов'янськ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Слов'янськ
Coat of Arms of Sloviansk.svg Flag of Sloviansk.svg
Герб Слов'янська Прапор Слов'янська
Церква Олександра Невського Слов'янськ DJI 0096.jpg
Житловий будинок, вул. Вчительська (Калініна), 46.jpgSloviansk Yuriy Skydanov Stadium 12.jpg
Slovyansk Voskresenska church.jpg
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Донецька область
Район Краматорський район
Громада Слов'янська міська громада
Код КАТОТТГ UA14120210010032554
Засноване 1676
Перша згадка 1627 як Торське городище
Статус міста з 1794 року
Населення 109 812 (01.01.2019)[1]
 - повне 109 812 (01.01.2019)[1]
Агломерація Краматорська агломерація
Площа 60,8 км²
Густота населення 1806 осіб/км²
Поштові індекси 84100—84129
Телефонний код +380-6262
Координати 48°52′12″ пн. ш. 37°37′30″ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря 74 м
Водойма р. Казенний Торець, Сухий Торець, Сорищі, оз. Ропне, Бесарабівка, оз. Майданне
Міста-побратими Богуслав, Глибока, Сколе[2]
День міста Перша субота вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Слов'янськ
До обл./респ. центру
 - фізична 95,5 км
 - залізницею 110 км
 - автошляхами 112 км
До Києва
 - фізична 537 км
 - залізницею 632 км
 - автошляхами 772 км
Міська влада
Адреса 84122, м. Слов'янськ, майдан Соборний, 2
Вебсторінка Слов'янська міськрада
Міський голова Лях Вадим Михайлович

CMNS: Слов'янськ у Вікісховищі

Карта
Слов'янськ. Карта розташування: Україна
Слов'янськ
Слов'янськ
Слов'янськ. Карта розташування: Донецька область
Слов'янськ
Слов'янськ

Слов'я́нськ (до 1784 року — Тор, Тавр, після — Солеванськ, Словенськ) — місто у Краматорському районі Донецької області України, адміністративний центр Слов'янської міської громади. Місто лежить на півночі області, в долині річки Казенний Торець. Станом на 1 січня 2019 року населення міста становило 109812 жителів.

У 2014 році Слов'янськ став першим містом в Україні, яке захопили російські диверсійні групи під час війни на сході України — це відбулося 12 квітня. Місто було звільнено менш ніж за три місяці — в ніч на 5 липня 2014 року.

Докладніше: Бої за Слов'янськ

Географія[ред. | ред. код]

Загальна площа Слов'янська — 58 км². Тут містяться унікальні солоні озера карстового походження. Вони розділені між собою невеликими піщаними валами близько 150—200 м завширшки. Озера мають цілющі властивості і є основою санаторно-курортної індустрії міста. Найбільші — озеро Сліпне площею 0,29 км² і завглибшки до 2,2 м, озеро Ропне площею 0,22 км² і завглибшки до 7,5—8 м і Вейсове площею 0,16 км² і завглибшки до 19 м. З 1975 року ці озера перебувають під охороною як гідрологічні природні пам'ятки загальнодержавного значення. Є також кілька інших озер менших розмірів і глибини. Температура води влітку досягає +22 … +24 °C. Ропа соляних озер збагачена сульфатами і має хлоридно-натрієвий склад. На дні озер лежать поклади мулових грязей, переважно сульфідних. Найвища точка міста гора Карачун.

Відстань до Донецька: автошляхами — 119 км, залізницею — 110 км. Відстань до Києва: автошляхами — 772 км, залізницею — 632 км.

Історія[ред. | ред. код]

Заснування[ред. | ред. код]

З кінця XVI ст. на Торських озерах (на той час ця територія належала до Дикого поля) російські і українські промисловики-сезонники видобували сіль. Нібито 1645 року на переправі через Казенний Торець (тоді р. Тор) московський уряд спорудив «острожек», який проіснував лише рік.[3]

Під прикриттям Маяцького острогу 1664 року заведено державне (по-татарськи — казенне) солеваріння на Торі, яке перебувало під постійною охороною, що звичайно, сприяло формуванню тут постійного населення, а в 1676 й побудові м. Соляного (Тора) — першого міста Донбасу[4], в якому на початок 1677 року вже мешкало 245 родин.

Краєзнавець О. Петренко роком заснування сучасного Слов'янська вважає 1676 рік[5], а 1645 рік, на його думку, як дата заснування фактично вигадана «краєзнавцями», оскільки згадки про об'єкт, що називається острожек (подібні будови, природно, споруджувалися на Торських соляних озерах до і після 1645), не може служити достатньою підставою для трактування 1645 як дати заснування міста.[5]

У складі Російської імперії[ред. | ред. код]

16851764 роки Тор — сотенне містечко Ізюмського полку, 1784 року перейменоване на Словенськ (пізніше — Слов'янське), з того ж часу повітове місто Словенського повіту Катеринославського намісництва.

З 1787 року — заштатне місто Ізюмського повіту Слобідсько-Української1835 року — Харківської губернії).

Після завоювання Російською імперією Криму дешева кримська сіль витіснила з ринку торську, тому уряд 1782 року був змушений закрити виробництво солі на Торських озерах. Промисел відродився лише через 40 років, коли стало можливим використання дешевого палива — донбаського кам'яного вугілля. На початку ХІХ століття у Слов'янську почали виникати промислові підприємства (переважно харчової промисловості). Неухильно зростала чисельність населення (у 1773 — 3,9 тис. осіб, у 1837 — 5,9 тис., у 1897 — 15,7 тис. осіб).

Регіональний ландшафтний парк «Слов'янський курорт». Розташування озер. 2010 рік

1832 року на Рапному озері лікар Чугуївського військового госпіталю О. Яковлєв застосував солону воду та грязі для лікування, що стало початком Слов'янська як бальнеологічного курорту. У другій половині ХІХ — на початку ХХ століття курорт, відомий як «Слов'янські мінеральні води», здобув широку популярність[6].

1869 року повз місто пролягла Курсько-Харківсько-Азовська залізниця, що сприяло подальшому розвиткові міста, яке перетворилося на значний промисловий центр. З 1880-х років — залізничний вузол.

У 1860 році місто налічувало 9300 мешканців, у 1897 — 15 600, у 1926 — 28 800; багато важили соляна промисловість і курорт[7].

У травні 1887 року Антон Чехов писав:

Город — нечто вроде гоголевского Миргорода; есть парикмахерская и часовой мастер, стало быть можно рассчитывать, что лет через 1000 в Славянске будет и телефон. На стенах и заборах развешены афиши зверинца, под заборами экскременты и репейник, на пыльных и зеленых улицах гуляют свинки, коровки и прочая домашняя тварь. Дома выглядывают приветливо и ласково, на манер благодушных бабушек; мостовые мягки, улицы широки, в воздухе пахнет сиренью и акацией; издали доносится пение соловья, кваканье лягушек, лай, гармоника, визг какой-то бабы…

Часи УНР[ред. | ред. код]

6 березня 1918 року Слов'янськ став центром Донеччини — однієї із земель УНР. 29 квітня 1918 року, через скасуванням гетьманом України Павлом Скоропадським поділу на землі, Слов'янськ повернувся до складу Харківської губернії.

У листопаді 1918 року в ході радянсько-української війни місто перейшло під контроль більшовиків. У травні 1919 року місто захопили сили «білої» Добровольчої армії. З 1920 року — у складі УСРР, а з 1922 — УРСР, з 1932 — у складі новоствореної Донецької області.

У складі СРСР[ред. | ред. код]

Перше, що створили комуністи в Слов'янську, був концтабір - один з двадцяти п'яти, організованих 1920 року в Україні. Наказом за №7 від 1 березня 1920 р. його комісаром було призначено товариша Чавелу (з 28 лютого). Слов'янський район палав у вогні селянського повстання. Згідно повідомлення Губ.ЧК, в Донецькій губернії на серпень 1920 р. діяло лишень організованих постійних загонів повстанців 10 тисяч чоловік. 1200 з них різали комуністів в Слов'янському повіті. В липні 1920 р. в селі Терни (теперішнього Краснолиманського району) вибухнуло повстання селян, в якому брали участь 2000 чоловік. Повстанці повністю знищили загін, що займався "продразверсткой"[8].

Влітку 1921 року слов'янське ЧК подало дані про розповсюдження листівки, спрямованої проти організованого червоними голоду, де чітко видно руку місцевих петлюрівських активістів:

« Червоноармійці, за що ви холодуєте й голодуєте? Що змушує вас плюндрувати і без того вже сплюндровану країну? Не вір комісарам, Україно, вони вчинили з тобою те, що зробили з Поволжям! Люди вбиватимуть одне одного за кусок хліба, а коли хліба забракне, їстимемо мертвих. Ні, не бувати цьому, вдосталь Україна звідала горя, селяни не давайте свого останнього хліба комісарам для відправки в Кацапію...[9][10] «

В грудні 1923 року було подано на реєстрацію Статут громади УАПЦ села Прелесного. Це була українська церква на Донбасі. Її священиком став отець Микола Нікуліщев, що перейшов з РПЦ до УАПЦ. Близько 1928 року за надмірну, на думку комсомольців, націоналістичну активність і авторитет серед віруючих будівлю церкви було спалено.

1924 року Донецька губернська антирелигійна комісія прийняла рішення про передачу в спільне користування тихонівцями і автокефалістами храму в селищі Ново-Слов'янськ (колишнє селище біля станції Слов'янськ)[11]. Практично це означало, що комуністична влада розпалювала між двома релігійними течіями православ'я непримиримий конфлікт. Тихонівська (російська) громада і громада УАПЦ не визнавали один одного, а влада успішно маніпулювала цим фактом.

Керівниками громади УАПЦ стали Марко Ботвін і Полікарп Марапулець. Вони пройдуть через закриття своєї церкви 1930 року, передвоєнний терор, відновлять УАПЦ в 1941 році і будуть розстріляні СД влітку 1943 року. Українська церква в Слов'янську поновила свою діяльність лишень 1990-х років[12].

З 1930-х років у місті зростає промисловість. Популярним став стахановський рух, один з учасників якого — машиніст паровозного депо станції Слов'янськ Петро Кривонос здобув славу як розробник способу подвоєння технічної швидкості руху навантажених залізничних складів[13] Одночасно в місті були закриті православні храми — Троїцький собор став кінотеатром «Кіно Кім», а 1937 року Свято-Олександро-Невський храм був перетворений на спортивний зал, пізніше — їдальню.

1934 року місту надано статус курортного завдяки грязьовому курорту, що 1934 року набув всесоюзного значення (лікування захворювань органів руху, нервової системи, гінекологічних захворювань).

Під час Другої світової війни Слов'янськ був під німецькою окупацією з 28 жовтня 1941 по 17 лютого 1943 роки та з 1 березня по 6 вересня 1943 року. Німецька влада відновила роботу Троїцького собору, однак після відвоювання міста радянськими військами собор знову був зачинений. У грудні 1941 року нацисти (зондеркомманда 4Б) розстріляли всіх євреїв у місті — приблизно 1300 чоловіків, жінок та дітей[14].

У 1950-ті роки в Слов'янську була збудована Слов'янська ГРЕС, перша турбіна якої, потужністю 100 МВт була введена в дію 1954 року.

У 1955 році — у Слов'янську встановлений пам'ятник Т. Г. Шевченку. П'єдестал невисокий, прикрашений ліпниною. Зверху, на камені, в задумі сидить Т. Г. Шевченко. Пам'ятник простояв понад 30 років.

19 березня 1977 відкрито тролейбусну лінію, що з'єднала центр міста з мікрорайоном імені Артема (нині — мікрорайон «Лісний»).

У складі Незалежної України[ред. | ред. код]

1991 року населення міста становило приблизно 131,1 тисячі осіб, місто було великим промисловим центром Донецького індустріального району. 2000 року на Слов'янському курорті був відкритий бювет мінеральної води.

Війна на сході України[ред. | ред. код]

Починаючи з квітня 2014 року місто стало ареною бойових дій між терористичними угрупованнями й українськими силовиками. Збройний конфлікт розпочався проти ночі 11 квітня 2014 року, коли Сили спеціальних операцій Російської Федерації та озброєні автоматами проросійські терористи захопили райвідділ міліції у місті й вивісили там прапор РФ.[15] Реакцією української влади стала антитерористична операція, розпочата 13 квітня з метою зупинити терористів. У відповідь терористи оголосили про заборону в місті політичних партій «Батьківщина», УДАР і «Свобода», а також про переслідування україномовних людей, які викликають підозру[16].

До 25 квітня 2014 року українським військам вдалося оточити місто[17], на що терористи відповіли численними спробами прориву блокади. У ході перестрілок, що тривали протягом наступних місяців, значних ушкоджень зазнавали цивільні об'єкти міста, зокрема житлові будинки, надходили свідчення про загибель мирних жителів від уламкових поранень[18]. Після пошкодження в ході боїв 4 червня ліній електропередач і знеструмлення водосмокових станцій, місто залишилося без електроенергії і водопостачання[19]. Напружена ситуація в місті викликала масовий потік біженців із міста.

9 червня 2014 року терористи «Русской православной армии» після тортур стратили вірних церкви християн віри євангельської «Преображення Господнє» дияконів Володимира Величка та Віктора Брадарського, а також двох дорослих синів старшого пастора — Рувима і Альберта Павенків.[20][21][22]

5 липня 2014 року українські військовики вибили з міста проросійських терористів[23].

3 серпня 2014 року у визволеному Слов'янську пройшла хода на підтримку єдності України. Ходу організувала місцева патріотично налаштована молодь[24].

В'їзд до Слов'янська (2014)

26 вересня 2014 року оприлюднено інформацію, що в Слов'янську виявлено 3 масові поховання людей, які загинули від рук терористів. Вони виявлені по вулицях Літературній (тоді — Дем'яна Бєдного) та Смольній; проводилася ексгумація тіл, встановлено особи 12 загиблих — померли на початку і в середині червня[25].

Влітку Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України розпочало оперативну відбудову зруйнованих споруд. Потужний волонтерський рух допомагав у відновленні будівель. Так, скажімо, школу в Слов'янську відновлено коштом громадян, благодійних організацій, а також банківського сектора[джерело?].

Дані соціологічного дослідження грудня 2014 року, проведеного фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова в Слов'янську:[26]

Питання Відсоток
між Україною і Росією йде війна 26 %
не погоджуються з тим, що йде війна між Україною і РФ 40 %
вважають Росію стороною конфлікту на сході України 33 %
не вважають РФ стороною конфлікту 35 %
винуватцями того, що відбувається в Донбасі є нинішнє керівництво України 77 %
відповідальними за відновлення Донбасу вважають центральну владу 84 %
майбутнє Донбасу як незалежної держави 7 %

3 червня 2015 року у Слов'янську бійці «Правого сектора» демонтували пам'ятник Леніну[27].

Населення[ред. | ред. код]

Зміни населення
Рік Населення Зміна
1897 15 792
1923 21 410 +35.6%
1926 28 385 +32.6%
1939 77 842 +174.2%
1959 82 784 +6.3%
1970 124 183 +50.0%
1979 140 256 +12.9%
1989 135 300 −3.5%
2001 124 829 −7.7%
2014 116 694 −6.5%
2015 115 421 −1.1%

2001 року Слов'янськ налічував 122 575 жителів, а з територіями, підлеглими міськраді — 142 873 жителі. За даними перепису 2001 року 42,61 % зазначили рідною мову українську, 55,68 % — російську, 0,19 % — вірменську, 0,13 % — циганську, 0,07 % — білоруську, 0,06 % — молдовську, 0,01 % — німецьку, угорську та грецьку, а також польську, болгарську, гагаузьку, румунську та єврейську мови[28].

Національний склад

Національність Чисельність (%)
1 Українці 104 423 73,1
2 Росіяни 33 649 23,6
3 Турки 829 0,6
4 Білоруси 766 0,5
5 Вірмени 592 0,4
6 Греки 320 0,2
7 Цигани 279 0,2
8 Азербайджанці 208 0,1
Разом 142 873 100,00

Економіка[ред. | ред. код]

Місто Слов'янськ було одним із найбільших промислових центрів регіону. В ньому працювало 34 промислових підприємства. Провідна роль в економіці міста належало підприємствам машинобудівної галузі. У Слов'янську працювали найважливіші промислові підприємства: завод важкого машинобудування («Словважмаш», основна продукція — коксохімічне та прокатно-опоряджувальне устаткування), содовий комбінат (1972 — 18 виробничих цехів), олійнотовщевий комбінат (з 1954 року; у 1970 році вироблено у тисячах тонн: 101,6 олії, 84,6 шроту, 16,6 саломасу, 31,9 мила, 0,5 гліцерину); інші: хлібо- та м'ясний комбінати, заводи: ізоляторний, «Коксохіммаш», солеварний, «Будмаш», фабрика олівців, завод кислототривкої кераміки тощо; ДРЕС.

Охорона здоров'я[ред. | ред. код]

Система охорони здоров'я нараховує 23 лікувально-профілактичні заклади, особливе місце в ній займає Слов'янський курорт. На курорті діють 3 санаторії.

Транспорт[ред. | ред. код]

У Слов'янську розташована вузлова вантажно-пасажирська залізнична станція Лиманської дирекції Донецької залізниці на розгалуженні ліній Лозова — Краматорськ та Слов'янськ — Лиман. Допоміжна гілка сполучає зі станцією Слов'янськ-Вітка.

Околицею міста пролягає автошлях М03E40. У Слов'янську починається автомобільний шлях національного значення Н20, що проходить через Краматорськ, Дружківку, Костянтинівку, Донецьк, Волноваху та закінчується у місті Маріуполь, загальна довжина автошляху становить — 190,4 км.

Наука та освіта[ред. | ред. код]

У місті діють шість державних вищих навчальних закладів, зокрема:

1996 року, на базі Слов'янського державного педагогічного інституту (СДПІ), відкрився педагогічний ліцей. Впродовж 19271941 років діяв Слов'янський аероклуб, півтора десятка випускників якого згодом стали Героями Радянського Союзу. У місті 25 загальноосвітніх шкіл, 1 вечірня школа, 2 школи для дітей з порушенням психічного та фізичного розвитку, 5 приватних навчальних закладів, гімназія, 23 дошкільних заклади.

Українська інженерно-педагогічна академія (у минулому загально-технічний факультет Українського заочного політехнічного інституту). Денна та заочна форма навчання. Наукові дослідження проводять Інститут «Кераммаш», НДІ високих напруг, НДІ металургійної промисловості.

Культура[ред. | ред. код]

У Слов'янську є краєзнавчий музей, 2 картинні галереї, одній з яких надано ім'я місцевого уродженця художника П. Кончаловського, 7 православних храмів та дві протестантські церкви.

У 2009 році відкрито пам'ятник жертвам голодомору 1932—1933 років.

Релігія[ред. | ред. код]

Найстаріша будівля міста — Свято-Воскресенський храм, 1775 року

На території Слов'янської міської ради діють 27 зареєстрованих релігійних громад: 9 громад Української православної церкви Горлівської єпархії, 2 громади мусульман, 1 громада юдеїв, 1 громада адвентистів сьомого дня, 1 громада свідків Єгови, 1 християнська місія милосердя «Ковчег», 5 громад християн віри Євангельської, 3 громади Євангельських християн-баптистів.

Спорт[ред. | ред. код]

1999 року створено футбольний клуб «Словхліб». Восени 2011 року клуб подавав до ПФЛ України заявку на проходження процедури атестування, щоб отримати можливість участі у другій лізі чемпіонату України з футболу сезону 2012—2013 років.

ЗМІ[ред. | ред. код]

У місті знаходиться студія радіостанція «М» інформаційно-розважального напрямку (на частотах FM 87,5 та на 99 МГц), яка мовить також на сусідні міста[30].

Місцеве самоврядування[ред. | ред. код]

У 24 грудня 2016 року, рішенням Слов'янської міської ради № 37-XIX-7, місто поділено на 15 мікрорайонів (ділянок місцевого самоврядування).

Перелік ділянок місцевого самоврядування міста[ред. | ред. код]

  • Мікрорайон Північний;
  • Мікрорайон Словкурорт;
  • Мікрорайон Східний;
  • Мікрорайон Хімік;
  • Мікрорайон Семенівка та Високо-Іванівка;
  • Мікрорайон Черевківка;
  • Мікрорайон Словважмаш;
  • Залізничний мікрорайон № 1;
  • Залізничний мікрорайон № 2;
  • Мікрорайон Лимани;
  • Центральний мікрорайон № 1;
  • Центральний мікрорайон № 2;
  • Мікрорайон Лісовий;
  • Мікрорайон ЖЕУ № 3;
  • Мікрорайон Сонячний.

Особистості[ред. | ред. код]

Паровоз, на якому трудився слов'янський машиніст-стахановець Кривонос Петро Федорович. Поштова марка СРСР. 1986. Серія «Паровози-пам'ятники».

За даними УНІАН станом на липень 2017 року, у боях за Слов'янськ загинуло 70 українських військовиків.[31]

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2019 року (PDF)
  2. Малі міста України стають побратимами
  3. Архипова С. І. СЛОВ'ЯНСЬК, місто Донецької обл. Електронний ресурс // Енциклопедія історії України
  4. Верменич Я. Донбас у контексті теорій порубіжжя: соціогуманітарний аналіз / Український історичний журнал. — К., № 1 (520) за січень-лютий 2015.— С. 118. ISSN 0130-5247
  5. а б Петренко А. Е. Когда же был основан Славянск? // Слобожанщина. Погляд у минуле — 2019: збірник науково-документальних праць. — Житомир: Видавець О. О. Євенок, 2019. — С.242-243.
  6. Архипова С. І. Слов'янськ // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 656. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  7. Історія Слов'янська, про яку ви ще не чули // 06274.com.ua, 19 вересня 2018 (рос.)
  8. Від УНР до ОУН: український рух на Донеччині 1917-1959 рр. Том 2, О.Б. Добровольський. Левада, Львів — 2020.
  9. Зі звіту ДонгубЧК про розповсюдження даної листівки в Слов'янському повіті в середині 1921 року // Ф.1. - оп.1. - спр.1107. - ст. 137-138
  10. Від УНР до ОУН: український рух на Донеччині 1917-1959 рр. Том 2, О.Б. Добровольський. Левада, Львів — 2020.
  11. Протоколи закритих засідань бюро і секретаріату губкома КП(б)У. - Ф1. - Оп.1. - д.2274. -л. 6-7
  12. Від УНР до ОУН: український рух на Донеччині 1917-1959 рр. Том 2, О.Б. Добровольський. Левада, Львів — 2020.
  13. История Великой Отечественной войны Советского Союза, 1941—1945 (в шести томах)./редколл., П. Н. Поспелов и др. том 1. М., Воениздат, 1960. стр.63
  14. Энциклопедия «Холокост на территории СССР», Москва, РОССПЭН, 2009, стр.908
  15. Сепаратисти на Донбасі захопили обласну прокуратуру та міський відділ міліції Українська правда, 11 квітня 2014 р.
  16. Сепаратисти оголосили сафарі на україномовних людей
  17. Нацгвардія оточила Слов’янськ і заблокувала всі в’їзди. 
  18. У Слов'янську в ході АТО загинули мирні жителі. 
  19. У Слов'янську немає води, електрики та мобільного зв'язку. 
  20. Боевики замучили в Славянске двух дьяконов и двух сыновей пастора. — 2014. — 17 07.
  21. Боевики в Славянске замучили двух служителей и двух сыновей пастора
  22. Восхождение. Кто убил четырёх христиан в осаждённом Славянске
  23. Никакая «ДНР» нам не нужна. Путин — подлый человек, — жители Славянска (видео). Архів оригіналу за 8 липня 2014. Процитовано 7 липня 2014. 
  24. http://www.pravda.com.ua/news/2014/08/3/7033813/ Слов'янськом пройшла хода за єдність України
  25. У Слов'янську виявили три масові поховання людей
  26. Більше третини жителів Слов'янська і Краматорська «не бачать» РФ стороною конфлікту на Донбасі — опитування. Архів оригіналу за 24 грудень 2014. Процитовано 23 грудень 2014. 
  27. У Слов'янську знесли Леніна[недоступне посилання з липня 2019]
  28. Розподіл населення за рідною мовою, Донецька область
  29. Слов’янський хіміко-механічний технікум (uk). // Офіційний сайт «CXMT.org». Процитовано 28 жовтня 2017. 
  30. Про нас — Радіо М. radiom.ua. Процитовано 2021-08-10. 
  31. Сьогодні відзначається день звільнення від сепаратистів Слов'янська та Краматорська (відео) (uk). Процитовано 2017-10-18. 
  32. Учасники Білого руху в Росії — Кп-Кр
  33. (рос.) Герои страны. 
  34. На Донеччині місцевий священик УАПЦ освятив пам'ятні знаки на місцях загибелі солдатів зі Львівщини // Успенська Вежа.— Львів: грудень 2016. — № 12 (295) — С.2

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]