Слов'янські мови

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Слов'янські мови
Поширені: Східна Європа, Північна Азія, Центральна Європа, Балкани

Східні слов’яни:
Білорусь Білорусь
Росія Росія
Україна Україна
Західні слов'яни:
Польща Польща
Словаччина Словаччина
Чехія Чехія
Південні слов'яни:
Болгарія Болгарія
Боснія і Герцеговина Боснія і Герцеговина
Північна Македонія Північна Македонія
Сербія Сербія
Словенія Словенія
Чорногорія Чорногорія
Хорватія Хорватія

Класифікація: Індоєвропейські мови
 Балто-слов'янські мови
  Слов'янські мови
Групи:
Кількість носіїв: понад 287 млн.
ISO 639-2 and 639-5: sla
Slavic europe.svg
   Країни, де західнослов'янські мови є державними
   Країни, де східнослов'янські мови є державними
   Країни, де південнослов'янські мови є державними

Слов'я́нські мо́ви — група споріднених мов індоєвропейської мовної родини, що розвинулися з діалектів праслов'янської мови. Загальна кількість носіїв становить понад 287 млн. осіб[1]. Найближча до слов'янських — балтійська група мов.

Історія[ред. | ред. код]

Виокремлення слов'янських діалектів з єдиної прамови відносять до середини 1 тис. н.е. (період формування ранніх слов'янських феодальних держав у Європі).

У період свого розпаду праслов'янська мова складалася з континууму діалектів; сучасні слов'янські мови утворилися внаслідок об'єднання певних діалектів навколо політичних і культурних центрів.

Традиційне уявлення про історію розвитку мов як постійний розпад, за схемою так званого родового дерева, не відповідає дійсності: концепція праслов'янської мови, що розпалася спершу на празахіднослов'янську, прасхіднослов'янську і прапівденнослов'янську мови, не підтверджується історичними й мовними фактами. Поширений поділ слов'янських мов на три групи, — східну, західну і південну (і менше поширений на північну, центральну і південну), має умовний характер і виправданий тільки з географічного погляду. За винятком теренів пізнішої колонізації, межі слов'янських мов окреслені нечітко, скрізь знаходяться перехідні говірки і навіть між літературними мовами переходи є поступові.

Класифікація[ред. | ред. код]

Балто-слов'янська мовна спільність[ред. | ред. код]

Гіпотетична єдність у далекому минулому слов'янської і балтійської груп мов ґрунтується в основному на великій подібності у їхній лексиці. Балто-слов'янська мовна єдність чи прамова — одна з класичних проблем індоєвропейського мовознавства.

Чисельність носіїв сучасних балтійських та слов'янських мов станом на 1997 рік[2] показана у таблиці.

Філогенетичне дерево балто-слов'янських мов.
Шкала часу показує час поділу різних мовних гілок
Чисельність носіїв сучасних балтійських та слов'янських мов станом на 1997 рік
Карта слов'янських та балтійських мов

Індоєвропейська родина мов[ред. | ред. код]

Розташування слов'янських мов серед родини індоєвропейських мов:

Три гілки слов'янських мов[ред. | ред. код]

Слов'янські мови на терені сучасної Східної Німеччини, Угорщини, Румунії і Греції, вгасли, лишивши слід тільки в місцевих назвах і подекуди окремих записаних словах.

Альтернативні класифікації[ред. | ред. код]

За Костем Михайльчуком[ред. | ред. код]

Кость Михайльчук у відкритому листі до Пипіна ((рос.) «Открытое письмо А. Н. Пыпину», написане 1886 й видане окремою брошурою в 1909 у Києві) запропонував класифікацію, що відбивала його погляди на проміжний характер української мови[4][5]:108.

Слов'янські мови в Михальчука поділені на чотири групи:

  • Руська група (північноруська підгрупа: російська та білоруська мови; південноруська підгрупа: українська мова)
  • Ляська група (польсько-кашубська та сербсько-лужицька підгрупи)
  • Чехо-словацька група (чехо-моравська й словацька мови)
  • Балканська група (ілірійська підгрупа: сербохорватська та словінська мови; болгаро-македонська підгрупа).

Ці групи з'єднуються в два ряди пар, що взаємно перетинаються:

  • Південно-східній відділ (групи руська й балканська)
  • Північно-західній відділ (групи ляська й чехо-словацька)

та:

  • Північно-східній відділ (групи руська й ляська)
  • Південно-західній відділ (групи балканська й чехо-словацька).

Опис[ред. | ред. код]

Індоєвропейці

Індоєвропейські мови
Албанська  ·  Вірменська
Балтійські  ·  Кельтські
Германські  ·  Грецька
Арійські  ·  Італійські
Слов'янські  

мертві: Анатолійські ·  Палеобалканські (Дакська,
Фригійська, Фракійська) ·  Тохарські

Індоєвропейці
Албанці ·  Вірмени
Балти ·  Кельти ·  Германці
Греки ·  Індоарійці
Іранці ·  Романці ·  Слов'яни

історичні: Хетти ·  Кельти  ·  Германці  ·  Скіфи  · 
Іллірійці · 
Італіки  ·  Фракійці  ·  Тохари 

Протоіндоєвропейці
Мова ·  Суспільство ·  Релігія
 
Прабатьківщина індоєвропейців
Курганна гіпотеза ·  Анатолійська гіпотеза
Арктична гіпотеза · Вірменська гіпотеза · 
Курганна гіпотеза ·  Індійська гіпотеза · 
Теорія палеолітичної безперервності
Гіпотеза Меллорі
Гіпотеза неолітичної креолізації
 
Індоєвропеїстика
Поширеність слов'янських мов у Європі

Слов'янські мови виділяються, насамперед, за генетичною засадою. Структурно слов'янські мови мають багато спільного, якщо брати їх попарно за географічною суміжністю, але мало спільних рис, що виявлялися б у всіх слов'янських мовах. Наприклад, у просодії є слов'янські мови з розрізненням інтонацій у наголошених голосних (хорватська, словенська, сербська, чорногорська, боснійська) і без нього, з довгістю голосних (словацька, чеська) і без неї, з сталим (польська, словацька, лужицька, чеська, македонська) і з рухливим наголосом. У фонетиці є мови з носовими голосними (польська) і без них, з дифтонгами (словацька, чеська) і без них, з опозицією в палаталізації приголосних і без неї (словенська, македонська). У морфології з відміною іменників і без неї (болгарська, македонська), з розгалуженою дієвідміною (сербська, чорногорська, боснійська, хорватська, болгарська, македонська) і зі зредукованою тощо.

Риси спільні для всіх слов'янських мов, беручи синхронічно, проявляються почасти в подібностях засад їхньої структури, почасти в матеріальних елементах останньої. Рисами першого типу є, наприклад, наявність чергування певних голосних з нулем (але який саме голосний чергується, залежить від мови, пор. українська сон: сну, польська sen: snu, сербька й хорватська сан: сна), подібності в структурі кореня, наявність двох основ у дієслові супроти — переважно — однієї в імені, узгодження прикметника з іменником.

З матеріальних подібностей найяскравіші є в словнику, а надто в репертуарі коренів слів (часто одначе з семантичним зсувом, наприклад, укр. гора — болг. гора «ліс», укр. шум — серб. й хорв. шума «ліс»), зокрема в наборі прийменників і префіксів (з частковими відмінностями), меншою мірою суфіксів та ін.

Характеристика підгруп слов'янської мовної групи[ред. | ред. код]

Східнослов'янська підгрупа[ред. | ред. код]

До східнослов'янських відносять українську, білоруську, російську мови, іноді окремо української розглядають і русинську. Східнослов'янські мови характеризуються такими спільними рисами:

  • Повноголосся — наявність сполучень типу *torot, *tolot, *teret, *telet[6] на місці праслов'янських сполучень з плавними приголосними *tort, *tolt, *tert, *telt: ворог, голос, голова, сторона (див. метатеза плавних у слов'янських мовах). Наявність у російській мові великої кількості слів з неповноголоссям пояснюється впливом церковнослов'янської (або староцерковнослов'янської) мови (давньоболгарської за походженням): так, слова враг, глас, глава, страна були запозичені з церковнослов'янської, слова гласный, млекопитающее — утворені за моделлю церковнослов'янських слів. Українські слова з неповноголоссям також є запозиченнями: храм, прапор — із староцерковнослов'янської, влада — з чеської, гласність — з російської;
  • Наявність звука [t͡ʃ] на місці праслов'янських сполучень *tj і *kt': свіча, ніч (від *světia, *nokti);
  • Перехід праслов'янського звукосполучення *dj у [ʒ] або [d͡ʒ] (у діалектах також [d']): укр. ходжу, воджу, сажа, біл. хаджу, ваджу, сажа, рос. хожу, вожу, сажа (від *xodjǫ, *vodjǫ, *sadja);
  • Початковий [o] на місці праслов'янського *(j)e: укр. і рос. один, озеро < прасл. *(j)edinъ, *(j)ezero. У білоруській мові має місце акання і протетичне «в» (адзін, возера);
  • Наявність сполучень «зв», «цв» на місці праслов'янських *kv' і *gv': цвіт, звізда (від *květъ, *gvězda). Втім, перехід *kv і *gv у «цв» і «зв» не відбувся також у деяких східнослов'янських діалектах (наприклад, давньоновгородському), українські форми з *kv («квіт», «квітка») можуть бути як полонізмами, так і питомо українськими словами;
  • Випадіння праслов'янських приголосних *t і *d у групах *tl і *dl: горло, мило, вела, мела, пала, шило (від прасл. *gordlo, *mydlo, *vedla, *metla, *padla, šidlo)[7]. Вторинні сполучення *tl і *dl (що виникли після занепаду редукованих) спрощення не зазнали: укр. сідло, мітла, світло (із прасл. sědьlo, mětьla, světьlo)[8].
  • Збіг редукованого праслов'янського ([ŭ]) у сильній позиції з [o]: укр. дочка, мох, сон, уток, рос. сноха, рожь (від *dъkti, *mъxъ, *sъnъ, *ǫtъkъ, *snъxa, *rъžь)

Західнослов'янська підгрупа[ред. | ред. код]

До західнослов'янських відносять польську, чеську, словацьку, верхньолужицьку і нижньолужицьку мови, іноді окремо від польської розглядають також кашубську і сілезську мови. Західнослов'янські мови характеризуються такими спільними рисами:

  • Відсутність одноманітного рефлексу на місці праслов'янських *tort, *tolt, *tert, *telt: у чеській і словацькій мовах існує неповноголосся, аналогічне південнослов'янському (чеськ. mraz, hlava, breh, pred, mleko, словац. mraz, hlava, breh, pred, mlieko), а в північно-західних, тобто польській, кашубській і лужицьких, праслов'янським сполученням відповідають сполучення типу ro, lo, re, le (пол. głowa, gród, mróz, głód, brzeg, przed, mleko);
  • Наявність звука [c] на місці праслов'янських сполучень *tj і *kt': пол. świeca, noc, чеськ. svíce, noc, словац. svieca, noc.
  • Наявність звука [d͡z] або [z] на місці *dj: пол. sadza, chodzę, wodzę, чеськ. saze (від *xodjǫ, *vodjǫ, *sadja);
  • Збереження праслов'янського початкового *(j)e: пол. jeden, jezioro < прасл. *(j)edinъ, *(j)ezero;
  • Збереження праслов'янських груп *kv' і *gv': пол. kwiat, gwiazda, чеськ. květ, hvězda, словац. kvet, hviezda
  • Збереження праслов'янських *t і *d у групах *tl і *dl: пол. gardło, jodła, mydło, szydło, чеськ. hrdlo, jedle, mýdlo, šídlo
  • Втрата праслов'янського *l після губного приголосного у середині слова: пол. ziemia, lubię, konopie («земля», «люблю», «конопля»). Втім, існує також гіпотеза, що розвитку *l у цій позиції у західнослов'янських діалектах праслов'янської мови взагалі не відбувалося[7].
  • Збіг редукованого праслов'янського ([ŭ]) у сильній позиції з ([ĭ]) і їхній перехід у [e]: пол. sen (від *sъnъ).

Південнослов'янська підгрупа[ред. | ред. код]

До південнослов'янських мов відносять болгарську, македонську, сербську, хорватську і словенську мови. Південнослов'янські мови характеризуються такими спільними рисами:

  • Неповноголосся, тобто праслов'янські сполучення типу *tort, *tolt, *tert, *telt перейшли в сполучення типу ra, la між приголосними в складі однієї морфеми: болг. і серб. враг, глас, глава, страна;
  • Початкові сполучення ra, la на місці праслов'янських *ol, *or: серб. лакат, раван, раст (від прасл. *olkъtь, *orvьnъ, *orstъ). Пор. також староцерк.-слов. равьнъ (< *orvьnъ), від якого запозичене й рос. равный — при питомо російському ровный (пор. укр. рівний);
  • Відсутність одного рефлексу на місці праслов'янських *tj, *kt' і *dj: болг. свещ, пещь, нощь, сажда, серб. свећа, пећ, ноћ, сађење;
  • Збереження праслов'янського початкового *(j)e: болг. един, езеро < прасл. *(j)edinъ, *(j)ezero;
  • Наявність груп *cv і *zv на місці праслов'янських *kv' і *gv': болг. цвят, цвете, звезда
  • Випадіння праслов'янських приголосних *t і *d у групах *tl і *dl: болг. гърло, ела, пал, мел[7].
  • Перехід праслов'янського ([ŭ]) у сильній позиції в [ɤ] у болгарській мові, перехід його в [a] у більшості південнослов'янських мов.

Обрані схожі слова[ред. | ред. код]

Це — коротка добірка основних споріднених слів у слов'янських мовах, яка робить наочними звукові зміни у відповідних мовах. Це не перелік перекладів: слова добрано перш за все за спільним походженням, хоча їхнє сучасне значення може бути змінене.

Праслов'янська Українська Польська Словацька Болгарська Сербська Білоруська Словенська Хорватська Боснійська Російська Македонська Чеська
*ognь вогонь ogień oheň огън огањ агонь ogenj oganj oganj огонь оган oheň
*ryba риба ryba ryba риба риба рыба riba riba riba рыба риба ryba
*gnězdo гніздо gniazdo hniezdo гнездо гнездо гняздо gnezdo gnijezdo gnijezdo гнездо гнездо hnízdo
*oko око oko oko око око вока oko oko oko глаз (око) око oko

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. За даними на 1986 рік.
  2. Відповідно до даних, взятими з Анатоля Левіна В. В. Введення в Мови світу, Oxford University Press, Нью-Йорк - Oxford, 1997
  3. Юрій Шерех. Кость Михальчук. — Вінніпеґ : УВАН, 1952.
  4. Шевельов Ю. В. Портрети українських мовознавців. — Київ : Вид. дім «КМ Академія», 2002. — 132 с. — ISBN 966-518-179-3.
  5. Літеру t використано умовно. На місці її може бути будь-який приголосний
  6. а б в Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. С.-П.: Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 43
  7. Історична фонетика української мови: Формування фонологічної системи протоукраїнської мови. Архів оригіналу за 4 квітень 2017. Процитовано 11 червень 2019. 

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Актуальні проблеми слов'янської філології : міжвуз. зб. наук. ст.: "Лінгвістика і літературознавство" / Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка НАН України, Нац. пед. ун-т ім. М. Драгоманова. - К. : Знання, 1999. - 124 с. - ISBN 966-618-032-4
  • Бібліографічні джерела українського літературознавства, мовознавства та фольклористики 1990-2002 / Р. С. Жданова ; Національна парламентська бібліотека України. - К., 2004. - 208 с. - ISBN 966-7547-30-2
  • Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов’янських мов / За ред. О. С. Мельничука. – К. : Наук. думка, 1966. – 595 с.
  • Вступ до слов'янської філології : навч.-метод. комплекс / О. М. Мозолюк, І. С. Беркещук ; Кам'янець-Поділ. нац. ун-т ім. Івана Огієнка. - Кам'янець-Подільський : Зволейко Д. Г. [вид.], 2012. - 159 с. - ISBN 978-617-620-048-2
  • Вступ до слов'янської філології : навч. посіб. / Мар'ян Скаб, Оксана Даскалюк ; Чернів. нац. ун-т ім. Юрія Федьковича. - Чернівці : Рута, 2016. - 95 с. : іл.
  • Вступ до слов'янської філології : підручник / В. В. Лучик. - 2-ге вид., випр. і допов. - К. : Академія, 2013. - 343 с. : табл. - (Серія "Альма-матер"). - ISBN 978-966-580-414-7. - ISBN 978-966-580-310-2 (серія)
  • Завдання слов'янської філології й українська славістика / Українська вільна академія наук. - Авґcбург : Накл. Т-ва Прихильників УВАН, 1948. - 29 с. - (Slavistica ; 1)
  • Історична типологія слов‘янських мов : [монографія]. Ч.2. / [С.С. Єрмоленко, О.С. Мельничук, О.Б. Ткаченко та ін.]; за ред. О.Б. Ткаченка. – К. : Довіра, 2008. – 264 с. – ISBN 966-507-242-3.
  • Історико-лінгвістична славістика : вибр. пр. / Григорій Півторак ; [відп. ред. В. Г. Скляренко ; авт. вступ. ст. Т. Б. Лукінова] ; НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. - Київ : Наукова думка, 2015. - 510, [1] с. - ISBN 978-966-00-1476-3
  • Компаративні дослідження слов'янських мов і літератур : пам'яті академіка Леоніда Булаховського / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Філологічний факультет. Кафедра слов'янської філології ; ред. кол. А. Й. Багмут [та ін.]. - К. : Знання, 1999. - 147 с.: рис. - ISBN 966-581-147-9
  • Історія, граматика, поетика українського слова / М. І. Степаненко. - Полтава : АСМІ, 2008. - 344 c.: іл. - ISBN 978-966-7653-96-5
  • Питання історії, української і слов'янських мов та культури : зб. доповідей і повідомлень / упоряд. О. Купчинський. - Л., 1997. - 232 с. - (Праці сесій, конференцій, симпозіумів, круглих столів НТШ / Наукове товариство ім. Шевченка у Львові ; том 5). - ISBN 5-7707-8501-2
  • Славістика в Канаді в 1950 р. / Я. Б. Рудницький ; Українська вільна академія наук. - Вінніпеґ : [б.в.], 1950. - 46 c. - (Slavistica ; 9)
  • Славістичні дослідження: фольклористичні, літературознавчі, мовознавчі : [зб. ст.] / Деян Айдачич ; [пер. з серб.: Ю. Білоног та ін. ] ; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - Київ : Київський університет, 2010. - 307 с. - (Бібліотека Інституту філології). - ISBN 978-966-439-316-1
  • Старослов’янська мова: історія, фонетика, словозміна : збірник завдань та вправ: навчальний посібник / Громик Ю. В. - Київ: Кондор, 2018. - 184 с. - ISBN 978-617-7582-67-9
  • Сто років академічної славістики в Україні: здобутки і перспективи. Міжнародна наукова конференція до Дня слов'янськоъ писемності і культури, 24 травня 2018 року / НАН України, Укр. ком. славістів [та ін.]. - Київ : НБУ ім. В. І. Вернадського, 2018. - 130 с.
  • Східні слов'яни: історія, мова, культура, переклад : матеріали VIII Всеукр. наук.-метод. конф. (18-19 квіт. 2017 р., м. Кам'янське) / Дніпровський державний технічний університет (Кам'янське), Факультет менеджменту, економіки, соціології та філології. - Дніпро, 2017. - 111 с. - ISBN 978-617-645-252-2
  • "Українське слов'янознавство" Випуски 1-12. "Проблеми слов'янознавства" Випуски 13-50. 1970-1999 [Текст] : тематичний покажчик опублікованих матеріалів / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. Інститут славістики ; укл. М. Кріль, Чорній Володимир ; наук. ред. та передмов. В. Чорній. - Л., 2005. - 140 с.
  • Царук О.В. Українська мова серед інших слов’янських: етнологічні та граматичні параметри : Наукова монографія. — Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1998. — 324 с. — ISBN 966-7191-10-9.

Посилання[ред. | ред. код]