Слов'янські мови

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Слов’янські мови
   Країни, де західнослов'янські мови є державними    Країни, де східнослов'янські мови є державними    Країни, де південнослов'янські мови є державними
   Країни, де західнослов'янські мови є державними
   Країни, де східнослов'янські мови є державними
   Країни, де південнослов'янські мови є державними
Регіон: Східна Європа, Північна Азія, Центральна Європа, Балкани
Класифікація: Індо-Європейська
Офіційний статус
Державна: Східні слов’яни:
Білорусь Білорусь
Росія Росія
Україна Україна

Західні слов'яни:
Польща Польща
Словаччина Словаччина
Чехія Чехія
Південні слов'яни:
Болгарія Болгарія
Боснія і Герцеговина Боснія і Герцеговина
Республіка Македонія Республіка Македонія
Сербія Сербія
Словенія Словенія
Чорногорія Чорногорія
Хорватія Хорватія

Коди мови
Ця стаття містить символи МФА. Якщо у Вас не встановлений відповідний шрифт, то замість юнікодівських символів Ви можете побачити знаки питання, квадратики або інші знаки.

Слов'янські мови — група споріднених мов індоєвропейської мовної родини, що розвинулися з діалектів праслов'янської мови. Загальна кількість носіїв становить понад 287 млн. чоловік[1]. Найбільш близька до слов'янських — балтійська група мов.

Історія[ред.ред. код]

Докладніше у статті Праслов'янська мова

Виокремлення слов'янських діалектів з єдиної прамови відносять до середини 1 тис. н.е. (період формування ранніх слов'янських феодальних держав у Європі).

У період свого розпаду праслов'янська мова складалася з континууму діалектів; сучасні слов'янські мови утворилися внаслідок об'єднання певних діалектів навколо політичних і культурних центрів.

Традиційне уявлення про історію розвитку мов як постійний розпад, за схемою так званого родового дерева, не відповідає дійсності: концепція праслов'янської мови, що розпалася спершу на празахіднослов'янську, прасхіднослов'янську і прапівденнослов'янську мови, не підтверджується історичними й мовними фактами. Поширений поділ слов'янських мов на три групи, — східну, західну і південну (і менше поширений на північну, центральну і південну), має умовний характер і виправданий тільки з географічного погляду. За винятком теренів пізнішої колонізації, межі слов'янських мов окреслені нечітко, скрізь знаходяться перехідні говірки і навіть між літературними мовами переходи є поступові.

Класифікація[ред.ред. код]

Балто-слов'янська мовна спільність[ред.ред. код]

Докладніше у статті Балто-слов'янська мовна спільність
Чисельність носіїв сучасних балтійських та слов'янських мов станом на 1997 рік

Гіпотетична єдність у далекому минулому слов'янської і балтійської груп мов ґрунтується в основному на великій подібності у їхній лексиці. Балто-слов'янська мовна єдність чи прамова — одна з класичних проблем індоєвропейського мовознавства.

Чисельність носіїв сучасних балтійських та слов'янських мов станом на 1997 рік[2] показана у таблиці.

Індоєвропейська родина мов[ред.ред. код]

Розташування слов'янських мов серед родини індоєвропейських мов:

Три гілки слов'янських мов[ред.ред. код]

Слов'янські мови на терені сучасної Східної Німеччини, Угорщини, Румунії і Греції, вгасли, лишивши слід тільки в місцевих назвах і подекуди окремих записаних словах.

Опис[ред.ред. код]

Індоєвропейці

Індоєвропейські мови
Албанська  ·  Вірменська
Балтійські  ·  Кельтські
Германські  ·  Грецька
Арійські  ·  Італійські
Слов'янські  

мертві: Анатолійські ·  Палеобалканські (Дакська,
Фрігійська, Фракійська) ·  Тохарські

Індоєвропейці
Албанці ·  Вірмени
Балти ·  Кельти ·  Германці
Греки ·  Індоарійці
Іранці ·  Романці ·  Слов'яни

історичні: Хетти ·  Кельти  ·  Германці  ·  Скіфи  · 
Іллірійці · 
Італіки  ·  Фракійці  ·  Тохари 

Протоіндоєвропейці
Мова ·  Суспільство ·  Релігія
 
Прабатьківщина індоєвропейців
Курганна гіпотеза ·  Анатолійська гіпотеза · 
Вірменська гіпотеза ·  Індійська гіпотеза · 
Теорія палеолітичної безперервності
 
Індоєвропеїстика
Поширеність слов'янських мов у Європі

Слов'янські мови виділяються, насамперед, за генетичною засадою. Структурно слов'янські мови мають багато спільного, якщо брати їх попарно за географічною суміжністю, але мало спільних рис, що виявлялися б у всіх слов'янських мовах. Наприклад, у просодії є слов'янські мови з розрізненням інтонацій у наголошених голосних (хорватська, словенська, сербська, чорногорська, боснійська) і без нього, з довгістю голосних (словацька, чеська) і без неї, з сталим (польська, словацька, лужицька, чеська, македонська) і з рухливим наголосом. У фонетиці є мови з носовими голосними (польська) і без них, з дифтонгами (словацька, чеська) і без них, з опозицією в палаталізації приголосних і без неї (словенська, македонська). У морфології з відміною іменників і без неї (болгарська, македонська), з розгалуженою дієвідміною (сербська, чорногорська, боснійська, хорватська, болгарська, македонська) і з зредукованою тощо.

Риси спільні для всіх слов'янських мов, беручи синхронічно, проявляються почасти в подібностях засад їхньої структури, почасти в матеріальних елементах останньої. Рисами першого типу є, наприклад, наявність чергування певних голосних з нулем (але який саме голосний чергується, залежить від мови, пор. українська сон: сну, польська sen: snu, сербька й хорватська сан: сна), подібності в структурі кореня, наявність двох основ у дієслові супроти — переважно — однієї в імені, узгодження прикметника з іменником.

З матеріальних подібностей найяскравіші є в словнику, а надто в репертуарі коренів слів (часто одначе з семантичним зсувом, наприклад, укр. гора — болг. гора 'ліс', укр. шум — серб. й хорв. шума 'ліс'), зокрема в наборі прийменників і префіксів (з частковими відмінностями), меншою мірою суфіксів та ін.

Характеристика підгруп слов'янської мовної групи[ред.ред. код]

Східнослов'янська підгрупа[ред.ред. код]

До східнослов'янських відносять українську, білоруську, російську мови, іноді окремо української розглядають і русинську. Східнослов'янські мови характеризуються такими спільними рисами:

  • Повноголосся — наявність сполучень типу *torot, *tolot, *teret, *telet[4] на місці праслов'янських сполучень з плавними приголосними *tort, *tolt, *tert, *telt: ворог, голос, голова, сторона. Наявність у російській мові великої кількості слів з неповноголоссям пояснюється впливом церковнослов'янської (або староцерковнослов'янської) мови (давньоболгарської за походженням): так, слова враг, глас, глава, страна були запозичені з церковнослов'янської, слова гласный, млекопитающее — утворені за моделлю церковнослов'янських слів. Українські слова з неповноголоссям також є запозиченнями: «храм», «прапор» — із староцерковнослов'янської, «влада» — з чеської, «гласність» — з російської;
  • Наявність звука «ч» на місці праслов'янських сполучень *tj і *kt': «свіча», «ніч» (від *světia, *nokti);
  • Перехід праслов'янського звукосполучення *dj у «ж» або «дж» (у діалектах також «дь»): укр. ходжу, воджу, сажа, біл. хаджу, ваджу, сажа, рос. хожу, вожу, сажа (від *xodjǫ, *vodjǫ, *sadja);
  • Початкове «о» на місці праслов'янського *(j)e: «один», «озеро» (від *(j)edinъ, *(j)ezero);
  • Наявність сполучень «зв», «цв» на місці праслов'янських *kv' і *gv': «цвіт», «звізда» (від *květъ, *gvězda). Втім, перехід *kv і *gv у «цв» і «зв» не відбувся також у деяких східнослов'янських діалектах (наприклад, давньоновгородському), українські форми з *kv («квіт», «квітка») можуть бути як полонізмами, так і питомо українськими словами;
  • Випадіння праслов'янських приголосних *t і *d у групах *tl і *dl: «горло», «мило», «вела», «мела», «пала» (від *gordlo, *mydlo, *vedla, *metla, *padla)[5].
  • Збіг редукованого праслов'янського ([ŭ]) у сильній позиції з [o]: укр. дочка, сон, уток, рос. сноха, рожь (від *dъkti, *sъnъ, *ǫtъkъ, *snъxa, *rъžь)

Західнослов'янська підгрупа[ред.ред. код]

До західнослов'янських відносять польську, чеську, словацьку, верхньолужицьку і нижньолужицьку мови, іноді окремо від польської розглядають також кашубську мову. Західнослов'янські мови характеризуються такими спільними рисами:

  • Відсутність одноманітного рефлексу на місці праслов'янських *tort, *tolt, *tert, *telt: у чеській і словацькій мовах існує неповноголосся, аналогічне південнослов'янському (чеськ. mraz, hlava, breh, pred, mleko, словац. mraz, hlava, breh, pred, mlieko), а в північно-західних, тобто польській, кашубській і лужицьких, праслов'янським сполученням відповідають сполучення типу ro, lo, re, le (пол. głowa, gród, mróz, głód, brzeg, przed, mleko);
  • Наявність звука c («ц») на місці праслов'янських сполучень *tj і *kt': пол. świeca, noc, чеськ. svíce, noc
  • Наявність звука [d͡z] («дз») або [z] («з») на місці *dj: пол. sadza, chodzę, wodzę, чеськ. saze (від *xodjǫ, *vodjǫ, *sadja);
  • Збереження праслов'янських груп *kv' і *gv': пол. kwiat, gwiazda, чеськ. květ, hvězda
  • Збереження праслов'янських *t і *d у групах *tl і *dl: пол. gardło, jodła, mydło, szydło, чеськ. hrdlo, jedle, mýdlo, šídlo
  • Втрата праслов'янського *l після губного приголосного у середині слова: пол. ziemia, lubię, konopie («земля», «люблю», «конопля»). Втім, існує також гіпотеза, що розвитку *l у цій позиції у західнослов'янських діалектах праслов'янської мови взагалі не відбувалося[5].
  • Збіг редукованого праслов'янського ([ŭ]) у сильній позиції з [e]: пол. sen (від *sъnъ); рідше з [a] чеськ. snacha (від *snъxa)

Південнослов'янська підгрупа[ред.ред. код]

До південнослов'янських мов відносять болгарську, македонську, сербську, хорватську і словенську мови. Південнослов'янські мови характеризуються такими спільними рисами:

  • Неповноголосся, тобто праслов'янські сполучення типу *tort, *tolt, *tert, *telt перейшли в сполучення типу ra, la між приголосними в складі однієї морфеми: серб. і болг. враг, глас, глава, страна;
  • Початкові сполучення ra, la на місці праслов'янських *ol, *or: серб. лакат, раван, раст (від праслов. *olkъtь, *orvьnъ, *orstъ). Пор. також старослов. равьнъ (< *orvьnъ), від якого запозичене й рос. равный — при питомо російському ровный (пор. укр. рівний);
  • Відсутність одного рефлексу на місці праслов'янських *tj, *kt' і *dj: болг. свещ, пещь, нощь, сажда, серб. свећа, пећ, ноћ, сађење;
  • Наявність груп *cv і *zv на місці праслов'янських *kv' і *gv': болг. цвят, цвете, звезда
  • Випадіння праслов'янських приголосних *t і *d у групах *tl і *dl: болг. гърло, ела, пал, мел[5].

Обрані схожі слова[ред.ред. код]

Це — коротка добірка основних споріднених слів у слов'янських мовах, яка робить наочними звукові зміни у відповідних мовах. Це не перелік перекладів: слова добрано перш за все за спільним походженням, хоча їхнє сучасне значення може бути змінене.

Праслов'янська Українська Польська Словацька Болгарська Сербська Білоруська Словенська Хорватська Боснійська Російська Македонська Чеська
*ognь вогонь ogień oheň огън огањ агонь ogenj oganj oganj огонь оган oheň
*ryba риба ryba ryba риба риба рыба riba riba riba рыба риба ryba
*gnězdo гніздо gniazdo hniezdo гнездо гнездо гняздо gnezdo gnijezdo gnijezdo гнездо гнездо hnízdo
*oko око oko oko око око вока oko oko oko глаз око oko

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. За даними на 1986 рік.
  2. Відповідно до даних, взятими з Анатоля Левіна В. В. Введення в Мови світу, Oxford University Press, Нью-Йорк - Oxford, 1997
  3. Докладніше у статті Ізоглоса кентум-сатем
  4. Літеру t використано умовно. На місці її може бути будь-який приголосний
  5. а б в Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. С.-П.: Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 43

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]