Слов'янськ (станція)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Станція Слов'янськ

Лозова — Микитівка,
Слов'янськ — Лиман
Донецька залізниця
Лиманська дирекція
Слов'янськ

Станція Слов'янськ
48°49′57″ пн. ш. 37°33′21″ сх. д. / 48.83250° пн. ш. 37.55583° сх. д. / 48.83250; 37.55583Координати: 48°49′57″ пн. ш. 37°33′21″ сх. д. / 48.83250° пн. ш. 37.55583° сх. д. / 48.83250; 37.55583
Дата відкриття 6 червня
Рік відкриття 1869 (149 років)
Кількість колій 8
Кількість платформ 4
Тип платформ(и) 3 острівні, 1 бічна
Форма платформи пряма
Вулиця Привокзальна площа
Пересадка на тролейбус № 2, 7
Відстань до Києва, км 635
Відстань до Краматорська, км 14
Відстань до Лозової, км 105
Код станції 492006 ?
Код «Експрес-3» 2214040 ?
Послуги Залізнична станція Квиткова каса Довідкове бюро Оформлення багажу Камера схову
Супутні послуги Таксі
Слов'янськ. Карта розташування: Донецька область
Слов'янськ
Слов'янськ
Слов'янськ на Вікісховищі

Слов'я́нськ — вузлова вантажно-пасажирська залізнична станція Лиманської дирекції Донецької залізниці. Розташована в однойменному місті Донецької області на розгалуженні ліній Лозова — Краматорськ та Слов'янськ — Лиман між станціями Шидловська (12 км), Шпичкине (10 км) та Імені Кожушка О.М. (3 км). Допоміжна гілка поєднує зі станцією Слов'янськ-Вітка.

Історія[ред. | ред. код]

Наприкінці 1869 року (5 січня 1870 року за новим стилем) відбулося урочисте відкриття ділянки казенної Курсько-Харківсько-Азовської залізниці від станції Лозова до станції Костянтинівка.За 4 км від Слов'янська побудували залізничну станцію 2-го класу Слов'янськ та пристанційний селище Новослов'янск. Через високі капітальні витрати на зведення залізниці жоден підрядник не погоджувався на будівництво міської залізниці оскільки земля в місті була дорогá, а також необхідно було знести ряд будівель. Слов'янська дистанція колії відчувала технічні і матеріальні труднощі при будівництві міської гілки.

У 1887 році на насипу з ракушняка, витягнутого земснарядом з дна річки Торець, була проведена Слов'янська міська залізнична гілка від станції Слов'янськ до станції Слов'янськ-Вітка. Спорудження міської гілки дало новий поштовх в розвитку міста і курорту. Впродовж 18921894 років Слов'янська міська залізнична гілка була доведена до курорту і будувалася до содового заводу. Кінцевий пункт міської гілки — платформа Слов'янських мінеральних вод у курортного парку, яка обслуговувала район курорту, взятого у 1892 році під державну охорону. У 1896 році платформа Мінеральні Води була перетворена на станцію Рапна.

До 1911 року було закінчено будівництво ділянки Лиман — Краматорськ і в безпосередній близькості до Слов'янську на території курорту була відкрита станція Слов'янськ-Курорт. Пізніше від Слов'янськ-Курорта (Сєвєродонецька залізниця) з'явилася під'їзна колія до содовому заводу — вихід на станцію Сіль-Заводи. Так на території Слов'янського курорту виявилися дві пасажирські станції — державна Рапна і приватна Слов'янськ-Курорт.

Перша станція на гілці так і називалася — Слов'янськ-Вітка (знаходилася навпроти нинішнього автовокзалу). Існує і понині, але в дуже зменшеному варіанті — багато станційних колій розібрані. Між станціями Слов'янськ і Слов'янськ-Вітка перебувала велика промислова зона. Друга станція на гілці — Сіль-Заводи — на кордоні між міською та курортної територією (нині не існує, як і ділянки гілки від району автовокзалу до курорту, залишилися тільки руїни вокзалу). Від району Сіль-Заводів залізниця прямувала до цегельного (північний напрямок), содового (східний напрямок) заводам і третьої станції — Рапна. Ділянка Сіль-Заводи — Рапна представляла собою суцільну промзону і склади, житлових будинків майже не було. Цією ділянкою курсувало кілька потягів одночасно, їх рухом керував диспетчер на станції Слов'янськ. Спочатку використовувалися ручні стрілочні переводи, потім їх автоматизували.

Пасажирські зупинки на гілці були наступні: перша зупинка називалася «Новослов'янська» — за назвою залізничного селища. Перебувала в районі переїзду через вулиці Димитрова і в народі мала назву «Будмаш». Місцевість від залізничного вокзалу до району автостанції, якою проходила міська гілка, раніше була місцями заболоченою, проте зустрічалися і житлові будинки. Пізніше виникла промзона і зупинка «Керамічний завод» у Заготзерно, Вічного вогню в районі переїзду через вулицю Свердлова, тому в народі називали зупинку по різному: «Заготзерно», «Вічний вогонь», «Керам». Далі йшла зупинка «Міська» — навпаки нинішньої автостанції (з автовокзалом) і БК ім. Артема. Це вже була територія вантажний станції Слов'янськ-Вітка. Ці зупинки виникли вже за роки радянської влади.

Неподалік від перетину вулиць Залізничної (Юних Комунарів, перша назва — Котлярова, на прізвище першого поселенця) і Харківській (Шевченко) знаходився павільйон однією з перших дореволюційних зупинок гілки — Котлярова, там і понині існує зупинка громадського транспорту. Після будівництва земством Міського банку у 1903 році земство (магазин № 19) зупинку перенесли на іншу сторону і далі від вокзалу (туди, де зараз розташована аптека № 70) і перейменували в Банківську. За часів радянської влади в павільйоні зупинки був молочний магазин.

Приміський (робочий) потяг Слов'янськ — Рапна тривалий час залишався єдиним транспортом між містом і станцією Слов'янськ. Він складався з 3-7 дерев'яних пасажирських вагонів зеленого кольору під паровозом СУ або, рідше, під паровозом Ов. Від станції Слов'янськ перший потяг вирушав о 04:30, з Рапної — о 05:12, завжди був заповненим людьми, що поспішали на роботу. За переказами, вагони були обліплені людьми, їздили навіть на сходинках вагонів. У денний час поїзд по міській гілці ходив з інтервалом 1-2 години. У вихідні дні призначалася додаткова пара приміських поїздів до Сіль-Заводів. Вартість проїзду в поїзді коливалася в межах 5-7 копійок.

Під час Другої світової війни від станції Слов'янськ до станції Слов'янськ-Курорт йшла вузькоколійна залізниця, трасу якої нині повністю повторює тролейбусний маршрут № 2. Ця вузькоколійка використовувалася як основна комунікація вермахту в Слов'янську і на Слов'янськ-Курорт під час боїв у 19421943 роках. Прямих підтверджень такої думки в письмових джерелах досі не знайдено, однак є дані про те, що епізодичне пасажирське сполучення на гілці існувало і в роки окупації. На початку липня 1943 року, перед Ізюм-Барвінківською наступальною операцією радянських військ, міська управа по вирішенню німецького командування відправила робочих міста безкоштовним поїздом на Курорт, де на той час залишався лише парк. Поїзд відправлявся зі станції Слов'янськ о 09:00, а повертався зворотно о 18:00.

Після закінчення війни потяги знову стали регулярно курсувати гілкою після невеликого оновлення (необхідно було замінити стрілочний перевод на станцію Рапна) у червні 1945 року, причому Гілка працювала і вночі: на літній період було призначено 8 рейсів на добу. Від станції Слов'янськ поїзд вирушав о 01:10, 04:12, 06:10, 08:10, 13:26, 15:25, 18:00, 22:00, з Рапної — о 00:07, 02:12, 05:07, 07:07, 09:05, 14:22, 16:51 та 20:02. Поїзд був узгоджений з поїздами Слов'янськ — Сталіно, Язикове — Краматорськ, Москва — Тбілісі та іншими кавказького напрямку. Потяги кілька місяців не зупинялися на Банковій платформі, в результата чого була зруйнована і не відновлена ​​до відкриття руху через неузгоджені дії відомств через те, що за планом реконструкції міста Гілки не повинно було бути. Пасажири до/з центру на той час були змушені йти або на зупинку Міська, або на Шнурківську.

Влітку 1950 року (до Дня залізничника) закінчилося будівництво павільйону вокзалу станції Рапна. Новий вокзал, крім літніх павільйонів, розташованих з боків, мав зимову залу очікування, квиткову касу, кімнати для агентів курорту, працівників станції.

У 195060-х роках в районі Сіль-Заводів почали провалюватися будівлі та прибудови. Існують дані про те, що у 1950-х роках під землю пішов будинок з живністю. Правда, подібне траплялося і раніше: вважається, що озеро Рапне утворилося ще за Петра I в результаті догляду одного з соледобувного заводу під землю (говорили, що земля «репнула» і в ті часи можна було пірнути і дістатися до заводської труби), а Вейсове — в результаті провалу з подальшим просіданням грунту. Крім того, у 1964 році в Слов'янську стався сильний повінь через прорив греблі на річці Торець. Були підтоплені і частково зруйновані житло, дороги, найбільше постраждали район Машчермету, Колонтаївки. Було підтоплено 12 підприємств, в районі селища Коксохіммаш зруйнована лікарня, а в районі новосодового заводу — затоплений магазин № 2. Тоді з резерву Ради Міністрів СРСР на ліквідацію наслідків повені було виділено 600 000 карбованців. Для розслідування причин провалів будівель в місті працювала комісія зі столиці. Було вирішено, що провали в підземні пустоти утворилися через тріщини в земній корі, що утворилися в результаті коливань від проходження потягів. Тріщини ж пов'язували з виникненням порожнин, що виникли в результаті відбору рапи, а також з наявністю під містом підземної річки і озера. Тому, у 1964 році було вирішено згорнути залізничне сполучення на північ від станції Слов'янськ-Вітка. Відразу ж був скорочений маршрут приміського поїзда до цієї станції, а залізничні колії від Слов'янськ-Вітки до Сіль-Заводів і Рапної виявилися покинутими і частково демонтованими. Територію станції Слов'янськ-Вітка набагато зменшили, а відповідна промзона в районі автовокзалу (толевий завод) була ліквідована і на її місці розбитий сквер. Хоча формально Слов'янськ-Вітка існує і зараз і навіть внесена в базу даних залізниці.

На початку 1966 року виконкомом Донецької обласної ради було прийнято рішення про знесення лінії від станції Слов'янськ-Вітка до станції соледобувного заводу. До цього часу вже існувало автобусне сполучення з містом і станцією Слов'янськ, але замість гілки на майбутнє запланували спорудження тролейбусної лінії. До 1970 року на північ від станції Слов'янськ-Вітка припинилася вантажна робота. До 1971 року Гілка існувала у вигляді паровоза і трьох вагонів, після Гілка ходила лише двічі на рік — 1 травня і 7 листопада — доставляла жителів до проведення парадів на головній площі міста. Залізниця організовувала подачу спецсоставів до Міської, які представлли собою секції звичайного електропоїзда Ср-3 під тепловозом ЧМЕ3.

Пасажирське сполучення[ред. | ред. код]

На станції Слов'янськ зупиняються пасажирські[1] та приміські потяги[2].

З 26 березня 2017 року «Укрзалізниця» призначила новий приміський електропоїзд сполученням «Слов'янськ — Покровськ», який прямує через станції Дубове, Лозова, Павлоград I, Павлоград II, Петропавлівка і з'єднує Донецьку, Харківську та Дніпропетровську області[3].

Галерея[ред. | ред. код]

Старовинні світлини станції «Слов'янськ»

 
Вокзал станції Слов'янськ Південних залізниць 
Привіт зі Слов'янська. Стара листівка
 
Станція Слов'янськ наприкінці XIX ст. 

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]