Слов'яни в Греції

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Карта мовних меншин Греції

Македо́нські слов'я́нислов'яномовна, а з другої половини XX століття все більш двомовна (слов'яно-грецька) спільність з розмитою етнічною самосвідомістю, проживаюча на півночі сучасної Греції, особливо в області Македонія (Греція).

Сповідують православ'я та мусульманство, частину, що сповідує мусульманство, називають помаками (грец. Πομάκοι).

Опис[ред.ред. код]

Історія і культура македонських слов'ян близька болгарам, до яких вони й належать. Загальна чисельність неасимільованих автохтонних слов'ян у Греції за оцінкою на 2008 рік — від 30 до 50 тис. чоловік.

Останній офіційний грецька перепис, що реєстрував рідну мову населення, був проведений ще у 1951 році і врахував тоді 41 017 слов'яномовних громадян. З 1951 року статистика з мови і національності грецькою державою не ведеться.

Історія[ред.ред. код]

Велика географічна область Македонія в давнину була нещільно заселена іллірійськими, древньомокедонськими і фракійськими племенами, які ще за часів ранньої античності піддалися еллінізації (Стародавня Македонія), а потім як провінції Македонія романізації у складі Римської імперії, чисельність населення цього регіону різко впала після розпаду імперії. Міграція слов'ян на Балкани призвела до виникнення в кінці VI - початку VII століть слов'янських поселень біля дунайського кордону Візантійської імперії і вторгнення слов'ян болгарської групи в межі дієцезії Македонія та появі там склавинів — ранньофеодальних об'єднань слов'ян, серед яких найбільшими були племінний союз «Сім родів» (70-ті роки VII ст.) і Берзітія (кінець VIII ст.). За повідомленням Прокопія Кесарійського початок набігів військових походів слов'ян на Візантію датується 527 р.

Набіги південнослов'янських племен болгарської групи супроводжувалися масовим захопленням населення дієцезії і виведенням полонених в якості рабів у склавинії, інтенсивні дії у відповідь робилися при імператорах Тиберії II і Маврикії, причому у військові дії був залучений і Аварський каганат. Відносини трьох сторін відрізнялися крайньою нестабільністю: якщо в 578-579 р. Тіберій зробив з каганом Баяном спільний похід проти слов'ян, вчинилих спустошливий набіг на землі Візантії, то вже в 582 р. авари блокували візантійський Сірмій, що викликало спустошливе вторгнення слов'ян у Місію і Фракію аж до Константинополя, а при Маврикії слов'яни спільно з аварами облягали Солуня (Солуну); в «Стратегіконі» імператора Маврикія слов'яни фігурують як люті вороги імперії. Результатом стало взяття Сірмія аварами і падіння дунайського кордону оборони імперії, ситуацію ускладнив похід аварів проти слов'ян-антів, що призвело до масового переходу слов'ян на візантійські землі на південь від Дунаю.

Іншим чинником стало заснування тюрками-булгарами під проводом хана Аспаруха на території Місії Болгарського царства, до складу якого увійшли як захоплені приморські візантійські міста, так території Малої Скіфії (Добруджи) і Місії зі слов'янськими поселеннями, при цьому Аспарух переселив племена північі на південну околицю царства, що межує з імперією.

У VIII-IX ст. натиск слов'ян був настільки потужним, що їх присутність відчувалася навіть на Пелопоннесі.

У IX столітті слов'яни становлять значну частину жителів Салоніки, де розвивається особливий діалект південнослов'янського мови, що ліг в основу старослов'янської (староболгарської) мови. Близько 863 року брати Константин (Кирило) Філософ і Мефодій з Салонік за наказом візантійського імператора Михаїла III створили на основі грецького алфавіту кирилицю, що розповсюдилася разом із книжками для богослужіння в слов'янських країнах візантійського кола. У другій половині IX століття територія Македонії була завойована військами Першого Болгарського царства. Під владою Візантії залишилася лише Салоніка з округою. В 1018 році Болгарське царство впало, його територія, включаючи Македонію, увійшла до складу Візантійської імперії.

Сучасність[ред.ред. код]

Греція приєднала свої сучасні північні області — південну Македонію в ході Другої Балканської війни 1913 р., в якій коаліція у складі Сербії, Чорногорії, Греції, Румунії і Туреччини воювала з Болгарією за переділ підсумків Першої Балканської війни 1912-1913 року. В 1919 році Західна Фракія теж відійшла до Греції.

Згідно зі статистичними даними Ліги Націй, за станом на 1913 р. загальна чисельність населення приєднаних територій склала 1.2 млн чоловік з наступним етнічним складом:

  • греки — 43%
  • турки — 39%
  • слов'яни — 10%
  • євреї — 8%

Після Першої світової війни в рамках Нейського договору 1919 р. Греція і Болгарія підписали угоду про «обмін» населенням, в результаті якого з Болгарії до Греції переселялося грецьке населення, а з Греції до Болгарії — болгарське. Чисельність переселених в Болгарію за різними оцінками склала 52-92 тис. чол. з 120 тис. на 1913 рік.

Іншим фактором, що вплинув на етнічний склад провінції Македонія стало переселення грецького населення з Малої Азії після другої греко-турецької війни 1919-1922 р. до Греції; чисельність переселенців склала 1500 тис. осіб і частина переселенців осіла в провінції Македонія.

У результаті частка слов'ян у населенні північної Греції істотно впала і їх чисельність, зафіксована переписами населення 1928 і 1940 рр., склала 82-85 тис. чоловік. На початку XX століття грецький уряд з метою ізолювати місцевих слов'ян від власне болгар, зробив спроби переведення їх писемності на латиницю[1]

Незважаючи на деякі спроби забезпечити слов'янам статус меншини на початку XX століття, вони були поступово пригнічені (в тому числі і з політичних мотивів), і в наш час[Коли?] грецький уряд, з певними застереженнями, офіційно визнає права лише одної релігійної меншини — грецьких мусульман і одного етнорелігійного — грецьких вірмен.

Політична організація[ред.ред. код]

У 2002 році македонці Греції створили свою партію «Веселка» (макед. Вино́жито), яка брала участь у виборах, хоча істотних результатів і не добилася.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Милетич, Любомир. Нова латинска писменост за македонските българи под Гърция. Македонски преглед, С., 1925, г. I, кн. 5 и 6, с. 229-233.

Посилання[ред.ред. код]