Сльози крапали

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сльози крапалиPicto infobox cinema.png
рос. Слёзы капали
Tears Were Falling.jpg
Жанр Трагікомедія
Режисер Георгій Данелія
Сценарист Георгій Данелія
Кір Буличов
Олександр Володін
У головних
ролях
Євген Леонов
Ія Саввіна
Ніна Гребешкова
Оператор Юрій Клименко
Композитор Гія Канчелі
Кінокомпанія Мосфільм
Тривалість 86 хв
Мова російська
Країна СРСР СРСР
Дата виходу 1982
IMDb ID 0084696

«Сльози крапали» (рос. «Слёзы капали») — російський радянський художній фільм у жанрі трагікомедії режисера Георгія Данелія, знятий у 1982 році за власним сценарієм (у співпраці з Киром Буличовим та Олександром Володіним). Прем'єра фільму відбулася 15 січня 1983 року.

Синопсис[ред. | ред. код]

Сюжет фільму можна розглядати як сучасну інтерпретацію казки Ганса Крістіана Андерсена «Снігова королева».

В ролях[ред. | ред. код]

Знімальна група[ред. | ред. код]

Факти про фільм[ред. | ред. код]

  • Кінострічка стала останньою акторською роботою Бориса Андреєва. Невдовзі після зйомок актор помер.
  • Пісня Друзей теряют только раз, написана на вірші поета Геннадія Шпаликова, була виконана спеціально для фільму Георгієм Данелія у пам'ять про автора поетичного твору. Планувалося, що виконувати її буде професійний співак, проте після показового запису режисера, де він намагався пояснити своє бачення пісні, вирішили залишити цей варіант[1].
  • Через те, що на найвищому рівні фільм визнали досить «похмурим» та через безпідставні чутки, ніби Данелія вінчався в церкві, що було на той час дисидентським вчинком, кінострічку заборонили до показу закордоном та тримали більш ніж півроку на полицях, а потім видали «другим екраном» (показ лише у ранкових сеансах та у периферійних кінотеатрах)[2].
  • Фільм знімався в Одесі (сцени, де головний герой їде у трамваях — це лінія до заводу «Центроліт» та лінія Люстдорфською дорогою; новобудови — вулиці Паустовського, Академіка Вільямса та Ільфа і Петрова; сцена розмови із героєм Борислава Брондукова — Французький бульвар; сцена, де герой Євгена Леонова йде вздовж сірого муру — Обсерваторний провулок; сцена із затопленням «Запорожця» — вулиця 25 Чапаївської Дивізії; будинок «міської ради» — це Театр музичної комедії на початку вулиці Пантелеймонівської), Калузі (більшість сцен, де фігурує переміщення головного героя містом — яскраво видно губернську забудову 18-19 століть), Ростові (заключна частина фільму, зокрема епізоди з піаніно, а також ряд загальних планів) та Москві (сцена у готелі).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Георгій Данелія. Безквитковий пасажир 12/2002 (рос.). «Журнальный зал». Архів оригіналу за 2013-08-25. Процитовано 2013-01-03. 
  2. Георгій Данелія. Безквитковий пасажир 01/2003 (рос.). «Журнальный зал». Архів оригіналу за 2013-08-23. Процитовано 2013-01-03. 

Посилання[ред. | ред. код]