Смбат I

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Смбат I
вірм. Սմբատ I


Прапор
Цар Вірменії
890 — 913[1]/914[2]
Попередник: Ашот I Великий
Спадкоємець: Ашот II Залізний
 
Народження: 850(0850)
Смерть: 913(0913)
Alinja[d], Джульфінський район, Нахічеванська Автономна Республіка, Азербайджанська РСР
° обезголовлювання
Віросповідання: Вірменська апостольська церква
Династія: Багратіди
Батько: Ашот I
Діти: Ашот, Абас

Смбат I (вірм. Սմբատ I) (890—близько 913) — цар Вірменії у 890–913[1]/914[2] роках. Представник династії Багратідів.

Біографія[ред. | ред. код]

Син Ашота I. Смбат I продовжив політику свого батька, зокрема, політику сильної централізованої влади[3]. Розширив межі вірменської держави[3]. Як і його батько, був визнаний Візантією як «архонт архонтів». Це свідчить про те, что Смбат мав домінантну владу відносно до решти правителів Закавказзя[4].

Владі Смбата I протистояв рід Арцруні, а арабський уряд робив усе, щоб завадити процвітанню сильної централізованої вірменської державності. Через це протистояння Смбату не вдалось завоювати Двін та проголосити його столицею. Не вдалось і покінчити з владою Арцруні у Васпуракані. Амір Азербайджану Юсуф ібн Абу Садж вирішив скористатись конфліктом Багратідів та Арцруні, і в нього вийшло перетягнути Арцруні на свій бік. 908 року він від імені каліфа, назло Багратідам, призначив Гагіка Арцруні царем і той вступив на вірменський трон. Проти Смбата були налаштовані й інші князі. Таким було становище у Вірменії, коли Юсуф зі своїм військом увійшов до Вірменії. Смбат I зі своїм невеличким загоном зачинився у «Синій фортеці», але після тривалої блокади був змушений здатись, зокрема тому, що інші вірменські князі залишили його. За наказом Юсуфа 914 року Смбату було відтято голову, а його тіло було розіп'ято на хресті у Двіні[2].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б V. Minorsky. Studies in Caucasian History. — CUP Archive, 1953. — С. 104.
  2. а б в The Armenians in the Medieval Islamic World: The Arab Period in Armnyah Seventh to Eleventh Centuries — Seda Parsumean-Tatoyean, Seta B. Dadoyan; стор. 115
  3. а б Ованес Драсханакертці. гл. XXXI // Історія Вірменії. — Єр., 1986.
  4. Степаненко В. П. З історії вірменсько-візантійських відносин другої половини X—XI століття // Антична давнина й середньовіччя. — 1978. — Вип. 15. — С. 43—51.

Джерела[ред. | ред. код]

М. Нерсісян. протиборство центральних князівств і нахарарств // Історія вірменського народу. — Єреван : Єреванський університет, 1985. — С. 154-155.(вірм.)