Смертні гріхи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Смертний гріх — так в християнстві називають гріхи, які ведуть до загибелі душі.

Вчення про смертні гріхи в православ'ї і католицизмі[ред.ред. код]

Вчення про вісім помислів, що лягло в основу вчення про сім смертних гріхів розробив ранньо-візантійський богослов Евагрій Понтійський у IV столітті. В православному богослов'ї поширений саме цей первинний восьмискладовий перелік Евагрія Понтійського. У новому видозміненому семискладовому західно-схоластичному списку смертних гріхів сум було замінено на заздрість, а марнославство об'єднано з гординею. Ця нова західна концепція семи смертних гріхів отримала поширення після схоластичних праць Томи Аквінського (XIII століття).

В православ'ї смертні гріхи чи помисли окреслюються як гріховні пристрасті (страсті) і як і у Евагрія Понтійського первинно їх нараховується 8:

  1. Гординя
  2. Марнославствокатолицькому списку об'єднано з гординею)
  3. Жадібність (чи грошолюбство, відповідає користолюбству)
  4. Гнів
  5. Блуд (відповідає хтивості, похоті)
  6. Черевоугодництво (відповідає обжерливості)
  7. Зневіра
  8. Сум (в католицькому списку замінено на заздрість)

Вони визначаються як гріховні, протиприродні рухи душі. Їх викорінення та щира боротьба з ними є духовною боротьбою та завданням кожного християнина (незалежно від конфесії) з метою стяжання благодаті Святого Духа для відновлення безпристрастного і безгріховного образу Христа в душі — «нового Адама» (на відміну від «старого Адама», враженого тлінням, смертністю та пристрастністю внаслідок первородного гріха), «благодатне насіння» якого отримується у Хрещенні.

Смертні гріхи з протилежними їм чеснотами (за католицьким списком)[ред.ред. код]

  1. Гординя (гордість) — Смирення (покора);
  2. Жадоба (захланність) — Щедрість;
  3. Хіть (нечистота) — Чистота;
  4. Заздрість — Доброзичливість (зичливість);
  5. Обжерливість (неуміреність) — Поміркованість (уміреність);
  6. Гнів — Лагідність;
  7. Лінь (лінивство) — Працелюбність (пильність)[1].

Зв'язок із демонами[ред.ред. код]

У «The Lanterne of Light», трактаті невідомого англійського лоларда, помилково приписуваному Джону Вікліфу (1409–1410), кожний із смертних гріхів пов'язувався з певним демоном, який спокушав людей відповідним гріхом:

1589 року Пітер Бінсфелд[en] також поєднав смертні гріхи з демонами:

У «Трагічному житті доктора Фауста[en]» Крістофера Марлоу демони вже не відповідають за певний гріх. Усі сім смертних гріхів керуються Мефістофелем, Сатаною і Вельзевулом.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Катихизм християнської віри», Spampato in Urbania (Pesaro), dalle Arti Grafiche STIBU, 1990 р. — С. 206

Джерела[ред.ред. код]

  • «Катихизм християнської віри», Spampato in Urbania (Pesaro), dalle Arti Grafiche STIBU, 1990 р.