Смерть у Венеції (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Смерть у Венеції
Morte A Venezia
Жанр історична драма
Режисер Лукіно Вісконті
Продюсер Лукіно Вісконті
Сценарист Лукіно Вісконті
Нікола Бадалукко
На основі Смерть у Венеції
У головних
ролях
Дірк Богард
Бйорн Андресен
Оператор Паскуаліно Де Сантіс
Композитор Ґустав Малер
Музика Густава Малера
Монтаж Руджеро Мастроянні
Художник Фердинандо Скарфіотті
П'єро Тозі (по костюмах)
Кінокомпанія Alfa Cinematografica, Warner Brothers Pictures
Дистриб'ютор Warner Brothers
Тривалість 130 хв.
Мова італійська
Країна Італія Італія
Франція Франція
Рік 1971
Дата виходу 1 березня 1971
Кошторис US$5.000.000
IMDb ID 0067445
CMNS: Смерть у Венеції у Вікісховищі

«Смерть у Венеції» (італ. Morte а Venezia) — історичний драматичний кінофільм 1971 року, знятий та спродюсований італійським режисером Лукіно Вісконті, адаптований Вісконті та Ніколою Бадалукко за однойменною новелою 1912 року німецького письменника Томаса Манна. Головні ролі зіграли Дірк Богард (Густав фон Ашенбах) та Бйорн Андресен (Тадзіо), акторами другого плану стали Марк Бернс, Маріса Беренсон та Сільвана Мангано. Фільм знятий у техніці техніколор Паскуаліно де Сантісом, у якості музичного супроводу використані твори класичних композиторів Густава Малера, Людвіга ван Бетховена та Модеста Мусоргського. Стрічка є другою частиною тематичної «Німецької трилогії» Вісконті, якій передує «Загибель богів» (1969), а за нею — «Людвіг» (1973).

Прем'єра відбулася у Лондоні 1 березня 1971 року, була представлена у програмі Каннського кінофестивалю. Стрічка отримала позитивні відгуки від критиків та низку нагород, у тому числі BAFTA за найкращу операторську роботу, найкращу роботу художника-постановника, найкращий дизайн костюмів та найкращий звук; серед номінацій — найкращий фільм, найкраща режисура та найкраща чоловіча роль (Дірк Богард). Вісконті став лауреатом премії Давид ді Донателло за найкращу режисуру[1][2].

Фільм «Смерть у Венеції» 2012 року посів 235 місце серед найкращих фільмів усіх часів за опитуванням критиків Sight & Sound. 2010-го «The Guardian» назвала фільм 14-м найкращим художнім фільмом усіх часів[3]. А 2016-го його було визнано 27-м найкращим ЛГБТ-фільмом усіх часів за опитуванням Британського інституту кінематографії[4].

Сюжет[ред. | ред. код]

Композитор Густав фон Ашенбах, намагаючись втекти від творчих мук і побутових невдач, приїжджає навесні 1911 року на курорт Лідо поблизу Венеції. Однак і тут Ашенбаху не судилося знайти душевний спокій — одного разу на пляжі він зустрічає дивовижно красивого хлопчика Тадзіо, чия юність і привабливість зачаровують композитора з першого погляду. Юнак стає для Ашенбаха символом всього того, чого так не вистачає йому самому. Густав не може собі заборонити милуватися Тадзіо, але в той же час усвідомлює неможливість їхнього союзу. Почуття безвиході та приреченості посилюється смертельною хворобою Ашенбаха, та усе ж таки він вирішує провести свої останні хвилини, милуючись красою Тадзіо, згадуючи найважливіші моменти свого життя і переоцінюючи їх наново.

Фільм порушує тему життя і смерті, а також одностатевого кохання[5].

В ролях[ред. | ред. код]

Актор Роль
Дірк Богард Густав фон Ашенбах Густав фон Ашенбах
Бйорн Андресен Тадзіо Тадзіо
Марк Бернс Альфред Альфред
Маріса Беренсон пані фон Ашенбах пані фон Ашенбах
Сільвана Мангано мати Тадзіо мати Тадзіо
Ромоло Валлі менеджер готелю менеджер готелю
Нора Риччі покоївка покоївка
Кароль Андре Есмеральда Есмеральда
Франко Фабріці перукар перукар


Реакція[ред. | ред. код]

Фільм високо оцінений критиками і публікою. Так, на сайті «Rotten Tomatoes» він отримав 73 відсотки «свіжого» рейтингу критиків і 70-процентний рейтинг аудиторії.[6]

Факти[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

Картина була удостоєна ювілейної премії «з нагоди 25-річної річниці Каннського фестивалю», але головний приз «Золота пальмова гілка» все-таки дістався фільму британського режисера Джозефа Лоузі «Посередник». Деякі учасники церемонії нагородження визнали це образливим для Лукіно Вісконті.[7]

Стрічка отримала наступні нагороди:[2]

Номінації[ред. | ред. код]

У березні 2016 року фільм увійшов до рейтингу 30-ти найвидатніших ЛГБТ-фільмів усіх часів, складеному Британським кіноінститутом (BFI) за результатами опитування понад 100 кіноекспертів, проведеного до 30-річного ювілею Лондонського ЛГБТ-кінофестивалю BFI Flare[8][9].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Votes for MORTE A VENEZIA (1971). BFI. Архів оригіналу за 29 березня 2022. Процитовано 29 березня 2022. 
  2. а б Awards for Morte a Venezia (1971) at IMDb
  3. Death in Venice: No 14 best arthouse film of all time. The Guardian. 20 жовтня 2010. Процитовано 29 березня 2022. 
  4. The 30 Best LGBTQ+ Films of All Time. BFI. 15 березня 2016. Процитовано 29 березня 2022. 
  5. Игорь Семёнович Кон «Лунный свет на заре» Часть 2. 2-7. Все цвета радуги. Издательство ACT — Олимп, М., 2003. ISBN 5-17-015194-2, 5-8195-0836-Х
  6. Rotten Tomatoes: Death in Venice — Critics
  7. Сергей Кудрявцев «Экзистенциальная ретро-драма». Архів оригіналу за 2 лютого 2013. Процитовано 4 грудня 2014. 
  8. The 30 Best LGBT Films of All Time. BFI (англ). 15.06.2016. Процитовано 16.03.2016. 
  9. Daniel Megarry. BFI Flare names the top 30 LGBT films of all time. Gay Times (англ). 15.03.2016. Архів оригіналу за 2 квітня 2016. Процитовано 16.03.2016. 

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]