Смик Роман Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Смик Рома́н Петро́вич
Смик Роман Петрович.jpg
Народився 3 жовтня 1918(1918-10-03)
с. Жовчів,
Рогатинський район
Івано-Франківська область
Помер 25 грудня 2007(2007-12-25) (89 років)
м. Чикаґо
Національність Українець
Діяльність лікар
Відомий лікар, громадський і культурний діяч, меценат.
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
(2006)

Смик Рома́н Петро́вич (3 жовтня 1918, с. Жовчів, нині Рогатинського району Івано-Франківської області — 25 грудня 2007, м. Чикаґо) — український лікар, громадський і культурний діяч, меценат. Племінник Богдана Лепкого. Доктор медицини (1945). Член НТШ (1983), ВУСК (1991); Почесний член Всеукраїнського товариства «Просвіта» (1996), Українського музею-архіву в м. Детройт (США), Українсько-канадського музею-архіву Альберти в м. Едмонтон (Канада).

Нагороди, відзнаки[ред.ред. код]

  • 1983 — на Лікарському З'їзді в Чікаґо був нагороджений грамотою УЛТПА;
  • 5-го жовтня 1991 — Рада міста Кол Ситі, Ілліной, наділила д-ра Смика почесною грамотою «Outstanding Citizen Award» за його віддану лікарську працю для громади міста Кол Ситі впродовж 36 років;[1]
  • 1994 — Премії ім. Братів Богдана та Левка Лепких
  • 1996 — Міжнародна премія імені Володимира Винниченка;
  • 2000 — премія імені Євгена Чикаленка;
  • 2006 — Орден «За заслуги» 3-го ступеня;
  • серпень 2007 — указом про нагородження визначних діячів діяспори Президент України Віктор Ющенко відзначив Романа Смика;
  • жовтень 2007 — під час Святопокровських святкувань, було нагороджено Романа Смика грамотою визначного й заслуженого парафіянина парафії свв. Володимира й Ольги[2], в якій він належав до парафіяльного проводу й був її найбільшим жертводавців, пожертви якого перевищили сто тисяч доларів.

Життєпис[ред.ред. код]

1937 закінчив гімназію в м. Станіслав (нині Івано-Франківськ), де співорганізатор етнографічного музею, видавав спортивну г. «На старт». Студіював медицину в Яґелонському університеті у м. Краків (1937), де проживав у свого вуйка Богдана Лепкого. Від 1941 — в Німеччині, де співредактор часопису «Рогатинське слово». У 1945 закінчив університет у м. Берлін, захистив докторську дисертацію на тему «Українська Народна Медицина». Переїхав до Баварії, тут — організатор санітарно-харитативної служби, лікар і директор шпиталю для біженців у м. Ансбах (1945–1950). У Німеччині — редактор г. «Авторемісник», опрацював медичний словник (1944), видав брошуру «Венеричні недуги» (1947). Про життя в Німеччині згадував так:

« «Нашого люду з'їхалось багато, їздив я лікувати людей неподалік Нюрберґа. Користувалися з батьком-священиком одним автом, мені було по дорозі, бо він їхав на відправи Служб Божих по різних таборах для переміщених осіб»  »

.

У 1950 емігрував до США, працював на фабриці а від 1953 — в штаті Іллінойс, де лікар у шпиталях різних міст, зокрема Ковл-Сіті, тут проживав. Так завжди починав розповідати д-р Роман Смик про себе:

« Я син католицького священика з Галичини, мій брат також був священиком. І батько і брат були учнями Патріярха Йосифа Сліпого.  »

29 грудня в українському греко-католицькому соборі св. Володимира і Ольги у Чикаґо українська громада попрощалася з одним із найкращих своїх синів. Роман Смик спочив вічним сном на цвинтарі св. Миколая. Під чужим небом у його пам'ять зринає до болю рідна та сумна мелодія — «Чуєш, брате мій... », написана Богданом Лепким. На його могилу покладено вінок з квітів, які він так любив.

Меценатство[ред.ред. код]

Засновник фундації Б. Лепкого при НТШ. Один із фундаторів ЕУ, збірників «Пам'яті Зенона Кузелі», «Бережанська Земля», музеїв родини Лепких у Жукові та Б. Лепкого в Бережанах і с. Крогулець Гусятинського району; за сприяння й матеріальної підтримки Романа Смика споруджено пам'ятники Б. Лепкому в Жукові (1991) та Бережанах (1997). До 1985 опікувався архівом Б. Лепкого, передав його у фонди НТШ у США. Благодійник будівництва Українського католицького університету і собору св. Софії в м. Рим (Італія) та розбудови заповідника М. Шашкевича в м. Вінніпеґ (Канада).
Упорядник книг Б. Лепкого «Під Великдень» і «Під Різдво» (обидві — 1993), «Блаженніший Патріарх Йосиф у філателістичних і пропам'ятних виданнях Помісної української католицькоїцеркви» (ч. 1, 1977-78; ч. 2, 1982); організатор виставки філателістичних і пам'ятних видань, присвячених Й. Сліпому (Київ, Тернопіль та інші міста України), передав її експонати Українському Католицькому університету (м. Львів), Єпархіальному музею Самбірсько-Дрогобицькій єпархії УГКЦ у місті Трускавець, Теребовлянському краєзнавчому музею та Музею переслідуваної церкви в Бережанах.
Жертводавець на перевидання книг Б. Лепкого «Казка мого життя» (1967), «Нарис української літератури» (1991), «Твори» (в 2 тт., 1997), «Журавлі повертаються. З епістолярної спадщини Богдана Лепкого» (2001), монографій про Б. Лепкого й ін., на будівництво церкви в Жукові, поповнення фондів Бережанського музею книги та ін.
Організатор малярських і літературних виставок, автор багатьох статей, спогадів. Не раз побував на Тернопільщині, зокрема на Бережанщині (1990–2000); учасник мистецьких заходів і святкових імпрез.

Пам'ять[ред.ред. код]

Про життєвий шлях і громадську діяльність Романа Смика видано книжку «Лежить на серці доля України» (2003).

У 2000 році Музей Книги в Бережанах відкрив залу Романа Смика.

Почесний громадянин с. Жуків Бережанського району (1990) та м. Бережани (1993).

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]