Смик Роман Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Смик Рома́н Петро́вич
Смик Роман Петрович.jpg
Народився 3 жовтня 1918(1918-10-03)
с. Жовчів,
Рогатинський район
Івано-Франківська область
Помер 25 грудня 2007(2007-12-25) (89 років)
м. Чикаґо
Національність Українець
Діяльність лікар
Відомий завдяки лікар, громадський і культурний діяч, меценат.
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
(2006)
Премії ім. Братів Богдана та Левка Лепких (1994),
ім. В. Винниченка (1996),
ім. Є. Чикаленка (2000)

Смик Рома́н Петро́вич (3 жовтня 1918, с. Жовчів, нині Рогатинського району Івано-Франківської області — 25 грудня 2007, м. Чикаґо) — український лікар, громадський і культурний діяч, меценат. Племінник Богдана Лепкого. Доктор медицини (1945). Член НТШ (1983), ВУСК (1991); Почесний член Всеукраїнського товариства «Просвіта» (1996), Українського музею-архіву в м. Детройт (США), Українсько-канадського музею-архіву Альберти в м. Едмонтон (Канада).

Нагороди, відзнаки[ред. | ред. код]

  • 1983 — на Лікарському З'їзді в Чікаґо був нагороджений грамотою УЛТПА;
  • 5-го жовтня 1991 — Рада міста Кол Ситі, Ілліной, наділила д-ра Смика почесною грамотою «Outstanding Citizen Award» за його віддану лікарську працю для громади міста Кол Ситі впродовж 36 років;[1]
  • 1994 — Премії ім. Братів Богдана та Левка Лепких
  • 1996 — Міжнародна премія імені Володимира Винниченка;
  • 2000 — премія імені Євгена Чикаленка;
  • 2006 — Орден «За заслуги» 3-го ступеня;
  • серпень 2007 — указом про нагородження визначних діячів діяспори Президент України Віктор Ющенко відзначив Романа Смика;
  • жовтень 2007 — під час Святопокровських святкувань, було нагороджено Романа Смика грамотою визначного й заслуженого парафіянина парафії свв. Володимира й Ольги[2], в якій він належав до парафіяльного проводу й був її найбільшим жертводавців, пожертви якого перевищили сто тисяч доларів.

Життєпис[ред. | ред. код]

1937 закінчив гімназію в м. Станіслав (нині Івано-Франківськ), де співорганізатор етнографічного музею, видавав спортивну г. «На старт». Студіював медицину в Яґелонському університеті у м. Краків (1937), де проживав у свого вуйка Богдана Лепкого. Від 1941 — в Німеччині, де співредактор часопису «Рогатинське слово». У 1945 закінчив університет у м. Берлін, захистив докторську дисертацію на тему «Українська Народна Медицина». Переїхав до Баварії, тут — організатор санітарно-харитативної служби, лікар і директор шпиталю для біженців у м. Ансбах (1945–1950). У Німеччині — редактор г. «Авторемісник», опрацював медичний словник (1944), видав брошуру «Венеричні недуги» (1947). Про життя в Німеччині згадував так:

« «Нашого люду з'їхалось багато, їздив я лікувати людей неподалік Нюрберґа. Користувалися з батьком-священиком одним автом, мені було по дорозі, бо він їхав на відправи Служб Божих по різних таборах для переміщених осіб» »

.

У 1950 емігрував до США, працював на фабриці, а від 1953 — в штаті Іллінойс, де лікар у шпиталях різних міст, зокрема Ковл-Сіті, тут проживав. Так завжди починав розповідати д-р Роман Смик про себе:

« Я син католицького священика з Галичини, мій брат також був священиком. І батько і брат були учнями Патріярха Йосифа Сліпого. »

29 грудня в українському греко-католицькому соборі св. Володимира і Ольги у Чикаґо українська громада попрощалася з одним із найкращих своїх синів. Роман Смик спочив вічним сном на цвинтарі св. Миколая. Під чужим небом у його пам'ять зринає до болю рідна та сумна мелодія — «Чуєш, брате мій... », написана Богданом Лепким. На його могилу покладено вінок з квітів, які він так любив.

Меценатство[ред. | ред. код]

Засновник фундації Б. Лепкого при НТШ. Один із фундаторів ЕУ, збірників «Пам'яті Зенона Кузелі», «Бережанська Земля», музеїв родини Лепких у Жукові та Б. Лепкого в Бережанах і с. Крогулець Гусятинського району; за сприяння й матеріальної підтримки Романа Смика споруджено пам'ятники Б. Лепкому в Жукові (1991) та Бережанах (1997). До 1985 опікувався архівом Б. Лепкого, передав його у фонди НТШ у США. Благодійник будівництва Українського католицького університету і собору св. Софії в м. Рим (Італія) та розбудови заповідника М. Шашкевича в м. Вінніпеґ (Канада).
Упорядник книг Б. Лепкого «Під Великдень» і «Під Різдво» (обидві — 1993), «Блаженніший Патріарх Йосиф у філателістичних і пропам'ятних виданнях Помісної української католицькоїцеркви» (ч. 1, 1977-78; ч. 2, 1982); організатор виставки філателістичних і пам'ятних видань, присвячених Й. Сліпому (Київ, Тернопіль та інші міста України), передав її експонати Українському Католицькому університету (м. Львів), Єпархіальному музею Самбірсько-Дрогобицькій єпархії УГКЦ у місті Трускавець, Теребовлянському краєзнавчому музею та Музею переслідуваної церкви в Бережанах.
Жертводавець на перевидання книг Б. Лепкого «Казка мого життя» (1967), «Нарис української літератури» (1991), «Твори» (в 2 тт., 1997), «Журавлі повертаються. З епістолярної спадщини Богдана Лепкого» (2001), монографій про Б. Лепкого й ін., на будівництво церкви в Жукові, поповнення фондів Бережанського музею книги та ін.
Організатор малярських і літературних виставок, автор багатьох статей, спогадів. Не раз побував на Тернопільщині, зокрема на Бережанщині (1990–2000); учасник мистецьких заходів і святкових імпрез.

Пам'ять[ред. | ред. код]

Про життєвий шлях і громадську діяльність Романа Смика видано книжку «Лежить на серці доля України» (2003).

У 2000 році Музей Книги в Бережанах відкрив залу Романа Смика.

Почесний громадянин с. Жуків Бережанського району (1990) та м. Бережани (1993).

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]