Смирнитський Валентин Георгійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Смирнитський Валентин Георгійович
рос. Валентин Георгиевич Смирнитский
Дата народження 10 червня 1944(1944-06-10) (79 років)
Місце народження Москва, СРСР
Громадянство  СРСР
 Росія
Alma mater Театральний інститут імені Бориса Щукіна
Професія актор, актор дубляжу, телеактор
Нагороди
Заслужений артист РРФСР Народний артист Російської Федерації
IMDb ID 0807018
smirnitskiy.ru
CMNS: Смирнитський Валентин Георгійович у Вікісховищі

Валентин Георгійович Смирнитський (нар. 10 червня 1944, Москва) — радянський і російський актор театру та кіно, Заслужений артист РРФСР (1991)[1], Народний артист Російської Федерації (2005).[2]

Біографія[ред. | ред. код]

Валентин Смирнитський народився 10 червня 1944 року у Москві.

У 1965 році він закінчив Театральне училище ім. Б. Щукіна (курс Віри Львової)[3].

Одночасно з Валентином Смирнитським у «Щуці» вчилися Андрій Миронов, Анастасія та Маріанна Вертинські, Валентина Малявіна, Інна Гулая, Микита Міхалков (його, правда, пізніше відрахували за погану поведінку, і він вступив до ВДІКу).

Театр[ред. | ред. код]

Після закінчення училища молодого актора запросили три московських театри та один ленінградський — Театр імені Лєнсовета[4]. Смирнитський обрав Московський театр імені Ленінського комсомолу (з 1991 року — «Ленком»), яким у той час керував Анатолій Ефрос. На сцені цього театру Валентин Георгійович дебютував у ролі Треплєва у виставі «Чайка» за однойменною п'єсою А. Чехова. Потім послідували ролі і в інших виставах — Андрій Прозоров в «Трьох сестрах», мольєрівський Дон-Жуан, Кассіо в «Отелло», Меркуціо в «Ромео і Джульєтті», Кочкарьов в «Одруженні»[5].

На початку 1967 року Ефрос був відсторонений від керівництва театром і переведений до Театру на Малій Бронній, але вже не головним, а штатним режисером[6]. Разом з Ефросом до цього театру переходять ще дванадцять акторів з «Ленкому», в числі яких був і Смирнитський. Він працював у цьому театрі до 1999 року, потім перейшов в Театр Луни під керуванням Сергія Проханова, де зіграв у виставах «Подорож дилетантів» (роль російського імператора Миколи I)[7] та «Ніч ніжна» Оскільки Валентин Смирнитський, як сам він зізнався в одному з інтерв'ю[8], все життя хотів бути незалежним, а, крім того, позначилися особисті розбіжності з головним режисером Сергієм Прохановим[9], то в 2004 році він залишає Театр Луни і з тих пір грає лише в антрепризах — «LA'Театрі», в незалежній антрепризі Юрія Малакянца та інших.

Кіно[ред. | ред. код]

У кіно Валентин Смирнитський дебютував, будучи ще студентом театрального училища: спочатку в 1963 році був зовсім маленький епізод у фільмі «Я крокую по Москві», а потім у 1965 році були вже більш помітні роботи у фільмах «Останній місяць осені» та «Двоє». Популярність прийшла до актора, коли він зіграв в декількох картинах — «Королівська регата», у комедії Євгена Карелова «Сім старих та одна дівчина», в спортивній стрічці Віктора Садовського «Удар! Ще удар!», у військово-пригодницьких фільмах «Щит і меч» та «Ад'ютант його превосходительства».

У той час Валентин Смирнитський був надзвичайно затребуваний в кіно. Він вже був кумиром багатомільйонних глядачів Радянського Союзу[10] (у кінці 1960-х — початку 1970-х рр. багато хто навіть про Андрія Миронова говорили, що цей молодий актор схожий на Валентина Смирнитського[11]), коли в 1978 році режисер Георгій Юнгвальд-Хількевич запросив його на роль Портоса в свій музичний телефільм «Д'Артаньян та три мушкетери». Фільм виявився для актора самим зоряним, він популярний, як це не парадоксально, досі для багатьох телеглядачів Валентин Смирнитський назавжди залишився бравим Портосом[12]. За період тих зйомок актори, що виконували ролі мушкетерів, дуже здружилися на довгі роки[13]. Цікавий той факт, що з Михайлом Боярським, який грав Д'артаньяна, Валентин Георгійович через три роки знявся в картині Юнгвальд-Хількевича, але вже зовсім іншого жанру — ліричної музичної комедії «Куди він дінеться!» (1981), де, як і в «Мушкетерах», Боярський виконував пісні Максима Дунаєвського.

В 1980-ті роки актор продовжував активно зніматися, однак, головних ролей на його рахунку не багато. Як в одному з інтерв'ю сказав сам Смирнитський, було мало цікавих робіт. Однією з удач для нього став фільм Юрія Єгорова «Батьки і діди» (1982). Серед інших помітних картин можна назвати «Прохіндіада, або Біг на місці» (1984), «Артистка з Грибова» (1988) та «Візит дами» (1989).

Валентин Смирнитський повернувся до образу Портоса в телефільмах «Мушкетери двадцять років потому» (1992) і «Таємниця королеви Анни, або Мушкетери тридцять років потому» (1993). А в 2007 році він зіграв улюбленого глядачам мушкетера в завершальній кіноепопею картині — «Повернення мушкетерів, або Скарби кардинала Мазаріні».

Протягом 1990-х років актор практично не знімався внаслідок складної ситуацією у кінематографі. В той час, основною справою для нього став дубляж іноземних фільмів, мультфільмів та телесеріалів, чим Смирнитський раніше займався лише періодично. Декілька разів він озвучував Портоса в різних зарубіжних екранізації «Трьох мушкетерів», найбільш відома — фільм 1998 року «Людина в залізній масці» (роль Жерара Депардьє)[14]. Після 2004 року актор припинив роботу в дубляжі через виниклі проблеми із зором.

В даний час артист знімається в основному у телесеріалах.

Родина[ред. | ред. код]

  • Батько — Георгій Смирнитський (1905—1964), радянський кіносценарист.
  • Сестра — Марія Смирнитська
  • Перша дружина (з 1973 по 1975 рік) — Пашкова Людмила Анатоліївна (нар. 7 серпня 1942), актриса.
  • Друга дружина (з 1974 по 1980 рік) — Ірина Смирнитська (Коваленко) (1941—1997), перекладачка
    • Син — Іван Смирнитський (1973—2000)[15].
  • Третя дружина — Шапоріна Олена Григорівна (нар. 7 червня 1937), економістка
    • Прийомна онука— Марфа (нар. 25 липня 1984).
  • Четверта дружина (з 2004 року) — Рябцева Лідія Миколаївна, у дівоцтві Садєкова (нар. 1958) — заступник директора «Театру Луни», до 2004 року.[16][17][18]

Ролі в театрі і кіно[ред. | ред. код]

Московський театр імені Ленінського комсомолу[ред. | ред. код]

  • «Чайка» — Трепльов
  • «Три сестри» — Андрій Прозоров
  • «Отелло» — Кассіо
  • «Ромео і Джульєтта» — Меркуцціо
  • «Одруження» — Кочкарьов

Театр на Малій Бронній[ред. | ред. код]

  • «Три сестри» — Андрій Прозоров
  • «Отелло» — Кассіо
  • «Ромео і Джульєтта» — Меркуццио
  • «Одруження» — Кочкарьов
  • «Дон Жуан» — Дон Жуан[19]

Театр Луни[ред. | ред. код]

  • «Подорож дилетантів» — імператор Микола I
  • «Ніч ніжна» — Девре Воррен[20]

Антрепризні вистави[ред. | ред. код]

LA' ТЕАТР (Москва):

  • «Безіменна зірка» (М. Себастьяна) — Гріг (реж. — Ольга Анохіна)
  • «Ці вільні метелики» (Л. Герша) — Ральф Остін (постановка — Андрій Житинкін)
  • «Чутки» (Н. Саймон) — Ерні Кьюзак (постановка В. Ф. Дубровицького)[21]

Ролі в кіно і телесеріалах[ред. | ред. код]

  1. 1963 — Я крокую по Москві — міліціонер у відділі грамплатівок
  2. 1965 — Двоє — Сергій
  3. 1965 — Останній місяць осені — Серафим
  4. 1966 — Королівська регата — Вася
  5. 1968 — Сім старих та одна дівчина — Володя
  6. 1968 — Удар! Ще удар! — Сергій Таманцев
  7. 1968 — Щит і меч — курсант «Фаза»
  8. 1969 — Ад'ютант його превосходительства — Ростовцев
  9. 1970 — Деніскині розповіді — тато Дениски
  10. 1970 — Спокійний день наприкінці війни — німець
  11. 1971 — Дорога на Рюбецаль — Бєльчик
  12. 1971 — Слідство ведуть ЗнаТоКи. Винну голову ... — Маслов
  13. 1972 — Передчасний людина — Борис Ладигін
  14. 1973 — Зупиніть Потапова! — Потапов
  15. 1974 — Перший сніг
  16. 1976 — Пригоди Нукі — Валя Григор'єв, тато Альоші
  17. 1978 — Д'Артаньян і три мушкетери — Портос
  18. 1978 — П'ята пора року
  19. 1980 — Одного разу двадцять років потому — Коля
  20. 1981 — Куди він дінеться! — Андрій
  21. 1981 — Особисте життя директора — Вадим Черепанов
  22. 1982 — Етюд для доміно з роялем (к / м) — доміношники
  23. 1982 — Батьки і діди — батько Луків
  24. 1982 — Шурочка — Володимир Юхимович Миколаїв
  25. 1983 — Комета — Чернов
  26. 1984 — Межа можливого — Семен Куликов
  27. 1984 — Прохіндіада, або Біг на місці — Олег Арбатов
  28. 1984 — Третій у п'ятому ряду — фотограф
  29. 1984 — Мідний янгол — Владислав
  30. 1985 — Щиро Ваш… — відвідувач в ресторані
  31. 1985 — Набат на світанку — Серебряков вчений
  32. 1985 — Стрибок
  33. 1985 — Лиха біда початок — Павло Федорович
  34. 1986 — Тихе розслідування — інженер
  35. 1987 — Візит до Мінотавра — Содому
  36. 1987 — Поразка — Микола Миколайович Возніцин
  37. 1987 — Розірване коло — Смирнов
  38. 1987 — Стара абетка — пан
  39. 1987 — Перекид через голову — господар кішки Пенелопи
  40. 1988 — Артистка з Грибова — Артамонов
  41. 1988 — Аеліто, не приставай до чоловіків — Апокін
  42. 1988 — Подія в Утіноозьорську — помічник директора хімкомбінату
  43. 1988 — Вам що, наша влада не подобається ?! — Іван
  44. 1988 — Радості земні — епізод
  45. 1989 — Я в повному порядку — Кока
  46. 1989 — 2005 — Єралаш (№ 72 «Сьогодні в світі», № 77 «Інтриган», № 88 «Влип», № 180 « Догори ногами»)
  47. 1989 — Вхід до лабіринту — Окунь
  48. 1989 — Візит дами — доктор
  49. 1990 — Система «Ніпель» — Вова
  50. 1990 — Остання осінь — підполковник Кравцов
  51. 1991 — Вербувальник — Михайло Іванович Єгоров
  52. 1991 — Щен із сузір'я Гончих Псів — редактор
  53. 1992 — Мушкетери двадцять років потому — Портос
  54. 1993 — Діти чавунних богів — Філіп Ілліч
  55. 1993 — Таємниця королеви Анни, або Мушкетери тридцять років потому — Портос
  56. 1993 — Скандал в нашому Клошгороде — колишній міністр
  57. 1993 — Провінційний бенефіс
  58. 1996 — Чарівне крісло
  59. 1996 — Кафе «Полуничка» — Сергій Сергійович
  60. 1996 — Коханці вмирають — депутат
  61. 1997 — Афери, музика, любов — Стів
  62. 1997 — Дон Кіхот повертається — падре Перес
  63. 1999 — Любов зла — батько Семенова
  64. 2000 — Особа французької національності — міліціонер
  65. 2000 — Марш Турецького — Віталій Федорович Проскурец компаньйон Волкова
  66. 2001 — З новим щастям! 2. Поцілунок на морозі — Лев
  67. 2001 — Російський водевіль. Блідолиций брехун — Валентин Іванович Питін видавець Питін
  68. 2001 — На розі, у Патріарших 2 — Черкас
  69. 2001 — Курортний роман
  70. 2002 — Все, що ти любиш — Всеволод Еміль Оболенський
  71. 2002 — Дронго — депутат Лазарєв
  72. 2002 — Кодекс честі — Назаров
  73. 2002 — Провінціали — ректор
  74. 2002 — Світські хроніки — Віталій Віталійович
  75. 2002 — 2003 Дружна сімейка — полковник міліції
  76. 2003 — Таємниці палацових переворотів — Вестфален
  77. 2003 — Вокзал — полковник Тимошевський
  78. 2003 — На розі, у Патріарших-3 — Черкас
  79. 2003 — Пан або пропав — Новицький
  80. 2003 — Сищик без ліцензії — Халуповіч
  81. 2003 — Оперативний псевдонім — Золотарьов
  82. 2003 — Театральний роман — Іван Олександрович Полторацький
  83. 2003 — Наречена поштою (Італія-США-РФ) — картяр
  84. 2003 — Чорна мітка — помічник Г. Алієва
  85. 2004 — Спокуса Титаніка — губернатор
  86. 2004 — Кодекс честі-2 — # 2004 — Червона капела — інтендант
  87. 2004 — На розі, у Патріарших-4 — Черкас
  88. 2004 — Хлопці зі сталі — Уваров
  89. 2004 — Я тебе люблю — Яновський
  90. 2005 — Наречений для Барбі — Микола Сидоркин
  91. 2005 — Зірка епохи — Олексій Дикий
  92. 2005 — Зцілення любов'ю — Павло Федорович
  93. 2005 — Майстер і Маргарита — Аркадій Аполлонович Семплеяров
  94. 2005 — Мій особистий ворог — Володимир Георгійович Терьохін, батько Вікторії
  95. 2005 — Оперативний псевдонім 2. Код Повернення — генерал Павло Золотарьов
  96. 2005 — "Пристрасті по кіно" або "Господа кіношники" — режисер фільму
  97. 2005 — Шахраї — генерал
  98. 2005 — примножує печаль — Микола Іванович Павлюченко
  99. 2005 — 2006 — Люба, діти і завод — Аркадій, батько Роми
  100. 2006 — Великі дівчинки — Костянтин Творчий безлад | 22-га серія (немає в титрах)
  101. 2006 — Чого хоче жінка — режисер фільму
  102. 2006 — Божевільний день — режисер фільму
  103. 2006 — Міський романс — Роман Вікторович Шматов
  104. 2006 — Невірність — Мінін
  105. 2006 — Мисливець — Андрій
  106. 2006 — У. Е. — Пачовський
  107. 2006 — 2007 — Розплата за гріхи — Роман Вікторович Шматов
  108. 2007 — Крик в ночі —
  109. 2007 — Шляховики — Володецкій, глава великої будівельної фірми (5-я серія «Дельфін»)
  110. 2008 — Дві сестри — Анатолій Ілліч
  111. 2008 — Життя, якої не було — В'ячеслав Анатолійович Каштанов
  112. 2009 — Повернення мушкетерів, або Скарби кардинала Мазаріні — Портос
  113. 2009 — Місто Зеро 2 — (не був завершений)
  114. 2009 — Дві сестри-2 — Анатолій Ілліч
  115. 2009 — Детективне агентство "Іван та Марія" — Геннадій Тимофійович Харитонов
  116. 2009 — Золото скіфів — Олег Євгенович
  117. 2009 — Любов - не те, що здається — Олексій Сергійович Князєв
  118. 2009 — Куля-дура - 3 — Василь Іванович
  119. 2009 — 2014 — Пасажир з Сан-Франциско — # 2009 — 2010 — Татусеві дочки — Михайло Казимирович Антонов
  120. 2010 — Справа Крапівін — Мікульонок
  121. 2010 — Дуже російський бойовик Стівен Камерон — (не був завершений)
  122. 2010 — Ми з джазу-2 (не був завершений)
  123. 2010 — Земський лікар — Костянтин шлюбний аферист
  124. 2010 — Остання зустріч — Леонід Ілліч Брежнєв
  125. 2011 — Вагітний — батько Сергія Добролюбова
  126. 2011 — Каменська-6 — Дорошин оперний співак, батько Ігоря
  127. 2011 — Короткий курс щасливого життя — Ілля Ілліч
  128. 2011 — Татусі — Петро Андрійович
  129. 2011 — Проїзний квиток — Поздняков
  130. 2011 — Найкращий фільм 3-ДЕ — Едуард Риков
  131. 2012 — Джентльмени, удачі! — батько Ірини, генерал МВС
  132. 2012 — Легенда № 17 — голова
  133. 2013 — Мама-детектив (8 серія) — Федір Олегович
  134. 2013 — Повороти долі — В'ячеслав Володимирович Коляда
  135. 2013 — Синдром недомовленості — Юрій Федорович Івашов
  136. 2013 — Троє в Комі — Антон
  137. 2014 — Царівна Лягушкіно — батько Василя
  138. 2014 — Неформат — дядько Воліна
  139. 2014 — Аз воздам — Аркадій Свєтін, мер
  140. 2014 — Будиночок біля річки — Михайло Миколайович
  141. 2014 — Кураж — Михайло Андрійович
  142. 2014 — Курортна поліція — Петро Сергійович
  143. 2014 — Пошуки доказів — генерал
  144. 2014 — Чиста вода біля витоку — Андрій Сергійович
  145. 2015 — Весняне загострення — дідусь Тоні
  146. 2015 — Ідеальна жертва — Віктор Васильович Сердюк
  147. 2015 — Петля Нестерова — Леонід Брежнєв
  148. 2015 — Таємниця кумира — Славський
  149. 2016 — Таємнича пристрасть — Борис Миколайович
  150. 2016 — Любов поза конкурсом — Пал Палич
  151. 2016 — Мавр зробив свою справу — Лев Семенович Костолевський
  152. 2016 — Стооднолетній старий, який не заплатив і зник — Леонід Брежнєв
  153. 2017 — Срібний бір — Решетніков

Телеспектаклі[ред. | ред. код]

  1. 1970 — Борис Годунов. Сцени з трагедії — Курбського
  2. 1971 — Що робити? — Сторешников
  3. 1972 — Мобі Дік — Ізмаїл
  4. 1973 — В номерах — Кикин
  5. 1975 — Шагренева шкіра — епізод
  6. 1977 — Любов Ярова — Кузьма Ілліч Костюмів каптенармус обозу 2-го розряду
  7. 1977 — Розповідь від першої особи — Євген Олександрович
  8. 1979 — Дачна життя — супутник Маші художник-жанрист
  9. 2004 — Мідна бабуся — Соболевський

Озвучування кіно і мультфільмів[ред. | ред. код]

  1. 1940 — Пригоди Вуді і його друзів — морж Уоллі, Базз Баззард, все чоловічі ролі («Селена Інтернешнл» на замовлення ОРТ, 1996 р.)
  2. 1958 — Світло в лісі — Вайлс Оуенс
  3. 1959 — Кошлатий пес — директор ФБР Хеккет
  4. 1972 — Біжи, щоб тебе зловили — Токаж Аттіла
  5. 1972 — 1973 — 80 днів навколо світу — Филеас Фогг (дубляж ОРТ)
  6. 1973 — Зануда
  7. 1974 — Повітряний міст — Геги
  8. 1977 — Садиба Кендлшу
  9. 1978 — Ралі — посередник
  10. 1978 — 1979 — Велика мандрівка Болека і Лелек — половина всіх персонажів (разом з Володимиром Ферапонтовим)
  11. 1979 — У шляху — все ролі (одноголосий закадровий переклад кіностудії «Союзмультфільм», 1980 г.)
  12. 1979 — Двійник — Канчо пів
  13. 1985 — Велике покоління
  14. 1986 — Безжальні люди — шеф поліції Генрі Бентон
  15. 1987 — 1990 — Красуня і чудовисько — Сем Дентон
  16. 1987 — Повернення кудлатою собаки — Карл
  17. 1989 — 1990 — Битлджус — Битлджус (НТВ)
  18. 1989 — Невинний — Пітер Фельдман
  19. 1990 — Красиве життя — Спенсер Барнс
  20. 1990 — Вид на проживання — Гірський
  21. 1990 — Горець 2: Пожвавлення — технік моніторів
  22. 1991 — Біжи — Марв
  23. 1991 — Оскар — Луїджі Фінуччі
  24. 1991 — Правосуддя одинака — Стів Діром
  25. 1991 — А як же Боб? — Карсвелл Фенстервальд
  26. 1991 — Біллі Батгейт — Діксі Дейвіс
  27. 1992 — Том і Джеррі: Фільм — Том (ОРТ)
  28. 1993 — 1994 — Пороги часу
  29. 1993 — Биття серця — Стівен Тауер
  30. 1993 — На відстані удару — детектив Едді Айлер
  31. 1994 — 1995 — Аладдін — Піщаний монстр («Пісок атакує»), Хамед ("День засновника "), різні персонажі
  32. 1994 — 1995 — Альберт - п'ятий мушкетер — Капітан де Тревіль, Портос
  33. 1995 — 1996 — Людина нізвідки
  34. 1995 — Дракончик Тіллі — дядько Джордж (дубляж ОРТ)
  35. 1996 — Назавжди
  36. 1996 — 1999 — Неймовірні пригоди Джонні Квесту — Роджер Ті. Беннон (Селена Інтернешнл)
  37. 1996 — Народ проти Ларрі Флінта — Честер
  38. 1997 — Анаконда — Пол Сарон
  39. 1997 — П'ятий елемент — генерал Манро
  40. 1997 — Гаттака — Антоніо Фріман , німець
  41. 1997 — Адвокат диявола — Едді Барзун
  42. 1997 — Шакал — директор ФБР Картер Престон
  43. 1998 — Великий Лебовські — чувак Лебовські
  44. 1998 — Людина в залізній масці — Портос
  45. 1998 — 2005 — Кітпес — Кот
  46. 1998 — Секретні матеріали: Боротьба за майбутнє — Стронгхолд
  47. 1998 — Знайомтеся — Джо Блек — Квінс
  48. 1998 — Бейб: Порося в місті — мавпа Телон
  49. 1999 — 2000 — Нове шоу дятла Вуді — капітан Редберд , Базз Баззерд
  50. 1999 — Подвійний прорахунок
  51. 1999 — Сонна Лощина — преподобний Стінвік
  52. 2000 — Кращий друг — Вернон
  53. 2000 — Втеча з курника — Фаулер (дубляж студії «Піфагор»)
  54. 2000 — Гладіатор — Марк Аврелій
  55. 2000 — Малена — адвокат Центорбі
  56. 2001 — Щоденник Бріджит Джонс — батько Бріджит
  57. 2001 — Даун Хаус — генерал Иволгин
  58. 2003 — Одинак — Тай Фрост
  59. 2003 — Фанфан-тюльпан
  60. 2004 — Троя — Нестор

Озвучування комп'ютерних ігор[ред. | ред. код]

Факти[ред. | ред. код]

В лютому 2014 року Валентина Смирнитського та його дружину затримали в аеропорту «Домодєдово» після відвідування ними іспанських володінь[22] за бешкет на борту літака рейсу Аліканте — Москва. Суд оштрафував актора на 1000 рублів.[23]

Визнання і нагороди[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Указ Президиума Верховного Совета РСФСР от 15 января 1991 г. «О присвоении почётного звания „Заслуженный артист РСФСР“ Смирнитскому В. Г.»
  2. ↑ Указ Президента РФ от 21.05.2005 № 191 «О награждении государственными наградами Российской Федерации» [Архівовано 02.04.2015, у Wayback Machine.](рос.)
  3. ↑ Валентин Смирнитский на сайте ruskino.ru. Архів оригіналу за 31 серпня 2018. Процитовано 19 серпня 2018.
  4. ↑ Биография Валентина Смирнитского [Архівовано 10 березня 2018 у Wayback Machine.] на сайте РОССИЙСКИЕ И СОВЕТСКИЕ АКТЁРЫ
  5. ↑ Официальный сайт Валентина Смирнитского: Смирнитский в театре. Архів оригіналу за 23 серпня 2018. Процитовано 19 серпня 2018.
  6. ↑ История Театра на Малой Бронной. Архів оригіналу за 17 червня 2013. Процитовано 19 серпня 2018.
  7. ↑ Валентин Смирнитский — Портос навсегда! — Очень приятно, царь!. Архів оригіналу за 16 липня 2018. Процитовано 19 серпня 2018.
  8. ↑ Караван историй «Валентин Смирнитский. Самое ценное». Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 19 серпня 2018.
  9. ↑ Фильм о Валентине Смирнитском на Официальном сайте Валентина Смирнитского. Архів оригіналу за 8 серпня 2018. Процитовано 19 серпня 2018.
  10. ↑ Смирнитский в кино [Архівовано 7 серпня 2018 у Wayback Machine.] // Официальный сайт Валентина Смирнитского
  11. ↑ Фильм про фильм. Мушкетеры. Судьба четырёх. Архів оригіналу за 25 грудня 2013. Процитовано 19 серпня 2018.
  12. ↑ Невероятные приключения мушкетёров в России. Архів оригіналу за 10 березня 2018. Процитовано 19 серпня 2018.
  13. ↑ Георгий и Наталия Юнгвальд-Хилькевич. {{{Заголовок}}}. — ISBN 5-227-00627-X.
  14. ↑ Валентин Смирнитский: Я, как Портос, купил поместье в Европе. Комсомольская правда. 6 січня 2016. Архів оригіналу за 18 грудня 2018. Процитовано 19 серпня 2018.
  15. ↑ http://www.7d.org.ua/?news=films&id=11912 [Архівовано 27 вересня 2020 у Wayback Machine.] Валентин Смирнитский не может простить себе гибель сына
  16. ↑ «Валентин Смирнитский. Самое ценное» [Архівовано 22 лютого 2014 у Wayback Machine.] // Караван историй
  17. ↑ «Валентин Смирнитский — больше, чем Портос». Архів оригіналу за 16 листопада 2016. Процитовано 19 серпня 2018.
  18. ↑ Биография Валентина Смирнитского. Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 19 серпня 2018.
  19. ↑ История Театра на Малой Бронной. Архів оригіналу за 6 серпня 2012. Процитовано 19 серпня 2018.
  20. ↑ Биография Валентина Смирнитского. Архів оригіналу за 1 серпня 2018. Процитовано 19 серпня 2018.
  21. ↑ О спектакле «Слухи». Архів оригіналу за 9 січня 2014. Процитовано 19 серпня 2018.
  22. ↑ «ЗВЕЗДНАЯ» Испания, или как стать соседом Криштиану Роналдо. Архів оригіналу за 7 серпня 2018. Процитовано 19 серпня 2018.
  23. ↑ Актера Смирнитского оштрафовали на 1000 рублей за дебош на борту [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] — LIFE_NEWS
Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Смирнитський_Валентин_Георгійович&oldid=40687675