Сміле (Роменський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Сміле
Smile selo coa 1740.png
Герб
Воскресенська церква
Воскресенська церква
Країна Україна Україна
Область Сумська область
Район/міськрада Роменський
Рада/громада Смілівська сільська рада
Код КОАТУУ 5924188801
Облікова картка Сміле 
Основні дані
Населення 2166
Поштовий індекс 42033
Телефонний код +380 5448
Географічні дані
Географічні координати 50°55′22″ пн. ш. 33°35′17″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
153 м
Водойми річки Бишкінь, Сміла
Відстань до
обласного центру
86 км
Відстань до
районного центру
21 км
Найближча залізнична станція Ромни
Відстань до
залізничної станції
21 км
Місцева влада
Адреса ради 42033, с. Сміле, вул. Соборна, 57; тел. 9-11-24, smilsrad@sm.ukrtel.net
Карта
Сміле. Карта розташування: Україна
Сміле
Сміле
Сміле. Карта розташування: Сумська область
Сміле
Сміле

Смі́ле — село в Україні, в Роменському районі Сумської області. Населення становить 2166 осіб. Орган місцевого самоврядування — Смілівська сільська рада. Розташовано на півночі Роменського району на річці Бишкінь.

Географія[ред. | ред. код]

Село знаходиться на березі річки Бишкінь, вище за течією на відстані 4,5 км розташоване село Сулими, нижче за течією примикає село Томашівка (Недригайлівський район). На півночі межує з селом Ярове Буринського району. На річці і пересихаючих струмках є кілька кілька загат. Через село проходить автомобільна дорога Т 1916.

У селі річка Сміла впадає у Бишкинь.

Історія[ред. | ред. код]

Братська могила в селі Сміле

1649 — козаки Паволоцького полку, які переселилися з Правобережної України (тепер Вінницька область, де й до цього часу є село Сміла), заклали фортецю Сміле. Було сотенним містечком Лубенського полку. З 1730-х рр. відома міська печатка Смілого з гербом — зображенням двох перехрещених стріл, під якими хрест у сяйві, поставлений на півмісяці. Сахно Феодосій у своїй книжці «Історія Смілого» подає такі дані:

Щоб проводити ревізію, до Смілого з'явились ревізори, але керівництво фортеці не впустило цих ревізорів. [..] Я так розгадав, чому так сталося. Справа в тому, що 1718 року документи на Сміле згоріли під час пожежі в Києво-Печерській Лаврі, а одержані дублікати керівництво Лаври залишило у себе, а тому в Самсонія справді не було чого пред'явити ревізорам. Та ревізори не залишили так у спокої Сміле і через Лавру добилися свого і записали: «533/28/100. Смілівській сотні м. Сміле, а в ньому в фортеці 348 дворів. Володіють Києво-Печерської Лаври архімандрит з братією. А городничий ієромонах Самсоній об'явив, що на це містечко і зазначені села мають вони жалувану грамоту.

До цього містечка надані чотири водяні млини на річці Бишкінь на сім паль мучних, чотири ступних та винниця з трьома казанами.

286 село Беседівка, а в ньому 93 двори, володіють ними також архімандрит з братією. В цьому селі є два млини вешняки на річці Хустці по дві палі мучних.

29. с. Гринівка, а в ньому 48 дворів, володіють ці ж монахи тої Києво-Печерської Лаври архімандрит з братією.

51. с. Томашівка, а в ньому 51 двір, котрим також володіють цього ж Києво-Печерського монастиря ченці.»

Отже, за ревізією 1729 року до Смілого належали села Беседівка, Гринівка та Томашівка, а в розпорядженні монахів було 6 водяних млинів та 11 паль мучних та ступних для виготовлення круп та ще винниця на три казани.

Кількість населення, що належало Лаврі, не записано, але записано двори по селах, всього 540 дворів. На ті часи в кожному проживало не менше 10 чоловік, отже монахи володіли приблизно 5,5 тисяч підлеглих.

Козацьке поселення Смілого, що складало більше частину, до цього обліку не вхобило, бо це робилось роздільно.

[…]

Виписка з ревізійної книги по Смілівській сотні Лубенського полку за 14 серпня 1740 року: Всього по смілівській сотні, окремо (без підданих Києво-Печерської Лаври) та іншого тимчасового населення, козацьких дворів, хат, а в них родин: Дворів — 722

Хат — 791

Родин — 791.

Всього по м. Смілому дворів — 388, хат — 366, родин — 366.

по с. Протасівка дворів — 172, хат — 189, родин — 189.

по с. Томашівка дворів — 98, хат — 109, родин — 109.

по с. Гринівка дворів — 33, хат — 35, родин — 35.

по с. Беседівка дворів — 12, хат — 26, родин — 25.

По м. Смілому окремо майстрових по цехах: Цеху кравецькому дворів — 28, хат — 30, родин — 30

цеху шевського дворів — 20, хат — 20, родин — 20

цеху ткацькому дворів — 9, хат — 9, родин — 9

цеху теслярському дворів — 3, хат — 3, родин — 3

цеху тертишників дворів — 4, хат — 4, родин — 4[1]

Зі Смілим пов'язані життя й діяльність козацько-старшинських родів Гамалій, Громек, Полетик.

Містечко мало 6 церков, деякі з яких, як писав Стефан Таранушенко в книзі «Монументальна дерев'яна архітектура Лівобережної України», є шедеврами «українського (козацького) бароко» (зокрема, П'ятницька церква, Покровська церква). П'ятницька церква побудована у 1718 році, відбудована у 1817 році козаком Іваном Босиком. У XVIII столітті священиком Миколаївської церкви в Смілому був брат останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського — Семен.

У XIX столітті Сміле було чималим торговельно-ремісничим центром, що за кількістю населення перевершував повітове місто Ромни.

1917 — місцевий учитель Олександр Костянтинович Ціолковський (син видатного вченого Костянтина Ціолковського) балотувався від виборців містечка до Установчих зборів.

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР в 1932—1933 та 1946—1947 роках[2]. Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 2000 жителів села[3].

До 1960 року село було районним центром. В ньому працювали два заводи, хлібопекарня, молокозавод, м'ясозавод, сітоцех, велика кількість магазинів з різноманітною продукцією, 4 великих колгоспи із спільною назвою «Прогрес».

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 1 червня 1960 року Смілівський район було розформовано.

Населення[ред. | ред. код]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 3008 осіб, з яких 1306 чоловіків та 1702 жінки.[4]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкала 2161 особа.[5]

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[6]

Мова Відсоток
українська 97,74 %
російська 2,17 %
білоруська 0,05 %
молдовська 0,05 %

Економіка[ред. | ред. код]

  • Смілівська ділянка ТОВ"Урожайна Країна"
  • ТОВ «Смілівське інкубаторне підприємство».
  • Смілівська ділянка ТОВ(РТП)

Об'єкти соціальної сфери[ред. | ред. код]

  • Дитячий садочок.
  • Школа.
  • Будинок культури.

Персоналії[ред. | ред. код]

В селі народилися:

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. [Феодосій] (2004). Історія Смілого (українська). Україна: Варта. с. 169, 190–191. ISBN 966-585-091-1. 
  2. стор 134 Голодомор на Сумщині. Спогади очевидців. Архів оригіналу за 4 березень 2016. Процитовано 3 травень 2015. 
  3. Сміле. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020. 
  4. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Сумська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. 
  5. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Сумська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. 
  6. Розподіл населення за рідною мовою, Сумська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. 

Джерела[ред. | ред. код]