Собача кропива п'ятилопатева

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Собача кропива п'ятилопатева
Собача кропива п'ятилопатева
Собача кропива п'ятилопатева
Біологічна класифікація
Царство: Рослини (Plantae)
Відділ: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Дводольні (Magnoliopsida)
Порядок: Губоцвіті (Lamiales)
Родина: Глухокропивові (Lamiaceae)
Рід: Собача кропива (Lamium)
Вид: Собача кропива п'ятилопатева
(Leonurus villosus Desf. ex Spreng.)

Собача кропива п'ятилопатева (Leonurus quinquelobatus Gilib.; Leonurus villosus Desf. ex Spreng.). Місцеві назви — глуха кропива, сердешник, кропивничок тощо.

Загальна біоморфологічна характеристика[ред.ред. код]

Багаторічна трав'яниста рослина родини губоцвітих (25-100 см заввишки). Стебло прямостояче, розгалужене, чотиригранне, як і вся рослина опушене короткими або довгими відстовбурченими волосками. Листки супротивні, черешкові, в обрисі округло-яйцеподібні, яйцеподібні або ланцетні, майже До середини п'яти-семи пальчасто-розсічені з серцеподібною основою, знизу — білувато-повстисті. Верхні листки трилопатеві. Квітки неправильні, зрослопелюсткові у пазушних кільцях; зібрані на верхівках пагонів. Чашечка зовні волосиста, трубчасто-дзвоникувата з п'ятьма відстовбурченими колючими зубцями і п'ятьма виступаючими жилками. Віночок блідо-рожевий, двогубий, всередині при основі з волосистим кільцем. Верхня губа довгаста, увігнута, нижня трилопатева, з тупими лопатями. Тичинок чотири, маточка одна з верхньою зав'яззю. Плід — розпадний чотиригорішок. Горішки тригранні, зверху плоскі.

Поширення та екологія[ред.ред. код]

Росте як бур'ян на лісосіках, лісових культурах, у розсадниках, на узліссях мішаних і листяних лісів, біля лісових доріг і жител. Світлолюбна рослина. Цвіте у червні — липні. Глуха кропива поширена по Всій Україні. Заготівля можлива у Хмельницькій, Вінницькій, Київській, Полтавській, Сумській, Кіровоградській, Харківській, Донецькій областях. Запаси сировини значні.

Практичне використання[ред.ред. код]

Лікарська, медоносна, жироолійна, волокниста, фарбувальна рослина.

У науковій медицині використовують верхівки квітучої рослини — Herba Leonuri. Настій собачої кропиви використовується при серцево-судинних неврозах, кардіосклерозі, стенокардії, міокардиті, склерозі мозкових судин, початковій стадії гіпертонії, легких формах базедової хвороби, при епілепсії. У траві собачої кропиви містяться алкалоїди, сапоніни, органічні кислоти, ефірна олія, флавонові, дубильні та інші речовини.

У народній медицині собачу кропиву використовують при послабленні серцевої діяльності, неврозі серця, шлунково-кишкових та нервових хворобах, головних болях, катарах легень, при застарілому кашлі. Нею лікують ревматизм, водянку, астму, істерію і переляки, застосовують як сечогінний засіб і засіб, що регулює менструальний цикл. Листки собачої кропиви разом з листками кропу Прикладають при грудниці, використовують від кашлю, серцебиття і судоми.

Собача кропива — добрий літній медонос і пилконос з тривалим періодом нектаровиділення. Нектар високоцукристий, Прозорий з легким запахом. Концентрація цукру в ньому 36%. Медопродуктивність 240–300 кг з 1 га. Мед світлий, прозорий, з специфічним, але не різким запахом.

У насінні собачої кропиви міститься жирна олія (до 30%), яка швидко сохне і придатна для технічних потреб — виготовлення лаку, для просочування тканин і паперу з метою надання їм водонепроникності. 3 стебел собачої кропиви одержують волокно. За якістю волокна вона не поступається перед льоном і китайськими коноплями — рамі. Трава дає темно-зелену фарбу.

Збирання, переробка та зберігання[ред.ред. код]

Збирають верхівки квітучих стебел (30-40 см завдовжки), зрізуючи їх серпами або ножицями. Сушать у затінку або на горищах під залізним дахом, розстилаючи тонким шаром на папері або тканині, періодично перемішують. Висушену траву пакують у мішки або тюки вагою по 10, 25 і 50 кг, зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Строк зберігання — три роки.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шаброва С. І. Дари лісів. — К.: «Урожай», 1979
Commons
ВікіСховище має мультимедіа-дані до теми