Собор святого Івана Хрестителя — IV (Перемишль)
| Костел Святої Терези | |
|---|---|
 | |
| 49°46′48″ пн. ш. 22°46′16″ сх. д. / 49.78° пн. ш. 22.77111111° сх. д. | |
| Тип споруди | собор[1]  |
| Розташування | Корона Королівства Польського → Річ Посполита Двох Народів → Королівство Галичини та Володимирії → Західноукраїнська Народна Республіка → Польська республіка → СРСР → Третій Райх → СРСР → Польська Народна Республіка → Польща,  Перемишль |
| Архітектор | Ґалеаццо Апіані; Юліан Захарієвич (автор проекту реконструкції ХІХ століття) |
| Початок будівництва | 1620 |
| Стиль | ренесанс, бароко |
| Належність | РКЦ → УГКЦ → РКЦ |
| Стан | об'єкт культурної спадщини Польщі[2] |
  Собор святого Івана Хрестителя — IV (Перемишль) (Польща) | |
 | |
 Собор святого Івана Хрестителя — IV у Вікісховищі | |
Парафіяльний Костел Святої Терези при монастирі ордену отців кармелітів босих (пол. Kościół pw. św. Teresy i klasztor Karmelitów bosych w Przemyślu) — пам'ятка сакральної архітектури XVII-XX століть у місті Перемишль Підкарпатського воєводства Польщі. Між 1784–1946 роками функціонував як кафедральний Собо́р Свято́го Іва́на Хрести́теля греко-католицької Перемиської єпархії
Вірогідно, до 1398 р. на цьому місці знаходилася православна церква невідомої назви[3]. Після зникнення храму, яке, очевидно, було пов'язане із, підтримуваною польською державою, експансією римо-католицької церкви, територію храму передано ордену кармелітів, котрі почали будову своєї споруди. Фундатором нового храму став подільський воєвода Мартин Красицький (1574—1633).[4]
У XVIII столітті було виготовлено статуї для вівтарів у костелі. Зразком для них були статуї в костелі Внебовзяття Пресвятої Діви Марії в Бучачі.[5]
24 квітня 1784 р. надвірним декретом імператор Йосип ІІ призначив на соборну церкву Івана Хрестителя колишній храм ордену отців кармелітів босих, а приміщення вивільненого римо-католицькими ченцями монастиря на резиденцію єпископа і катедрального духовенства. 28 червня 1784 р. комплекс колишнього монастиря кармелітів босих був офіційно переданий греко-католикам.[4]
Архипресвітер отець Андрій Якубинський 5 липня 1785 р. провів перше Богослужіння в українсько-візантійському обряді. Невдовзі появилася необхідність побудови дзвіниці, яку збудували з дерева того ж року. Однак у 1829 р. буря її сильно пошкодила, а в 1834 р. вона остаточно розвалилася. У 1837—1841 рр. збудували нову муровану дзвіницю і наприкінці квітня 1841 р. повісили на ній дзвони зі старої вежі. У ці ж роки змінено на сучасний вхід до церкви (раніше були 76 дерев'яних незручних сходин).[4]
1880 р. приступили до повної обнови церкви. Керував роботами крилошанин о. Антін Юзичинський. Реставрацію почали від даху, було вирішено замість маленької бані спорудити велику. План і кошторис на неї зробив будівничий Іван Лапинський (22.03.1880 р.). Наступного 1881 р. о. А. Юзичинський запросив з Відня архітектора Карла Кеніґа (König) з метою оглядин кафедральної церкви і розробки проекту її обнови. Проф. Кеніґ розробив проект, вибрав фірми і митців. 4 статуї при вході до церкви виконав львівський скульптор Юліан Марковський.[4][6].
Найважчі часи настали для українців у Перемишлі після приходу більшовиків у 1944. З 1945 р. уряд комуністичної Польщі проводить брутальне вигнання з прабатьківських земель українців з Посяння й Лемківщини до СРСР. 26 червня 1946 р. з єпископського палацу силою викрадено єпископа Йосафата Коциловського і передано в руки НКВД.[4]
Після того, як Перемиські єпископи Й.Коциловський і Г.Лакота були арештовані комуністичною владою, приміщення було зайняте монахами кармелітами виселеними із Львова[7], які поступово стали ліквідовувати сліди східного обряду. При вході демонтували статуї святих українського народу, а також св. Василія Великого, св. Івана Золотоустого, свв. Кирила і Методія. Зняли та спалили[7] іконостас, стягнули ікони й ліквідували усі українські таблиці, серед них пропам’ятну – з нагоди 100-ліття від дня народження українського поета о. Маркіяна Шашкевича. В 1970-их демонтували золоту митру на каплиці св. Миколая. З кінця 50-их років деякі греко-католицькі священики домагалися повернення катедри, але їхні зусилля були безуспішні.[8]
Храм збудували в 1630 році за кресленнями італійського архітектора Галєаццо Апіані. Храм романської структури, збудований з твердого матеріалу у вигляді хреста.[4] Польський дослідник Ян К. Островський припускав, що автором більшості предметів декору костелу міг бути «приятель Пінзеля» — правдоподібно, його близький співробітник, твори якого схожі на різьблені статуї з церкви Покрови, костелів Внебовзяття Пресвятої Діви Марії в Наварії, Бучачі, бернардинців у Дуклі.[9] Також на його думку, правдоподібно, автором різьблених статуй міг бути й Антон Штиль.[10]
 | Цей розділ потребує доповнення. (лютий 2017) |
-
Інтер'єр собору у 1905 р. Іконостас знищений у післявоєнний період. -
Таблиця на честь ювілею М. Шашкевича, встановлена 5.XI.1911 р. Зруйнована у післявоєнний період. -
Вигляд з вулиці Кармелицької -
Пам'ятна дошка над головним порталом -
Меморіальна дошка, присвячена фундатору костелу -
Могила Марціна Красицького -
Ікона та вівтар Святого Миколая у Перемиській катедрі (фото до 1945 року.) -
Барокова оздоба собору -
Головний фасад костелу взимку -
Центральний прохід та головний вівтар -
Внутрішній інтер'єр -
Бічний вівтар
.jpg)
- ↑ archINFORM — 1994.
- ↑ Реєстр пам'яток
- ↑ Голубець М. Перемишль / Львів: Друкарня Ставропігійського інституту, 1928 р. - С.13
- ↑ а б в г д е Байцар А. Український Перемишль. Собор Святого Івана Хрестителя — IV: історія та сучасність. [Архівовано 2 грудня 2016 у Wayback Machine.]
- ↑ Ostrowski J. K. Z problematyki warsztatowej i atrybucyjnej rzeźby lwowskiej w. XVIII [Архівовано 18 січня 2017 у Wayback Machine.] // Sztuka Kresów Wschodnich: materiały sesji naukowej. — Kraków, 1994. — № 1. — S. 84. (пол.)
- ↑ Павло Теліш. УКРАЇНСЬКИЙ слід у княжому ПЕРЕМИШЛІ. Сакральні споруди. Архів оригіналу за 2 грудня 2016. Процитовано 2 грудня 2016.
- ↑ а б Що сталося з іконостасом у нашій катедрі в Перемишлі? / Патріархат 4 (94) 1979. Архів оригіналу за 20 липня 2020. Процитовано 20 липня 2020.
- ↑ Скленар І. "Там де срібнолентий Сян пливе.." у храмах українського Перемишля / risu.org.ua 9 лютого 2016 року. Архів оригіналу за 27 лютого 2020. Процитовано 27 лютого 2020.
- ↑ Ostrowski J. K. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Buczaczu // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : «Secesja», 1993. — T. 1. — 364 il. — S. 25. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 83-85739-09-2. (пол.)
- ↑ Ostrowski J. K. Z problematyki warsztatowej i atrybucyjnej rzeźby lwowskiej w. XVIII [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Sztuka Kresów Wschodnich: materiały sesji naukowej. — Kraków, 1994. — № 1. — S. 87. [доступ 2017-01-04].
- Байцар А. Український Перемишль. Собор Святого Івана Хрестителя — IV: історія та сучасність [Архівовано 2 грудня 2016 у Wayback Machine.].
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. — Париж; Нью-Йорк, 1959. — Т. 3. — С. 851.
- Іванусів О. В. Церква в руїні. Загибель українських церков Перемиської епархії. — St. Catharines, Ontario: Видання св. Софії, релігійного товариства українців католиків Канади, 1987.
- Лакота Г. Дві престольні церкви перемиські. — Перемишль, 1937.
- Кляштор кармелітів [Архівовано 14 жовтня 2016 у Wayback Machine.] на Прадідівська слава [Архівовано 21 грудня 2012 у Wayback Machine.]
- Світлина