Собор святого Григорія Великої Вірменії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Собор святого Григорія Великої Вірменії
Admiralteyskiy sobor.jpg
46°58′30″ пн. ш. 31°59′46″ сх. д. / 46.97500000002777654° пн. ш. 31.99611111113877726° сх. д. / 46.97500000002777654; 31.99611111113877726Координати: 46°58′30″ пн. ш. 31°59′46″ сх. д. / 46.97500000002777654° пн. ш. 31.99611111113877726° сх. д. / 46.97500000002777654; 31.99611111113877726
Тип споруди церква
Розташування УкраїнаМиколаїв
Архітектор Іван Старов
Засновник Григорій Потьомкін
Початок будівництва 1790
Кінець будівництва 1795
Зруйновано 1937
Собор святого Григорія Великої Вірменії. Карта розташування: Україна
Собор святого Григорія Великої Вірменії
Собор святого Григорія Великої Вірменії (Україна)

Собор святого Григорія Великої Вірменії, розмовне Адміралтейський собор  — православний храм на території міста Миколаєва в XVIII—XX сторіччях.

Історія[ред. | ред. код]

Ф. Алєксєєв. Вид міста Миколаєва. 1856 рік. Собор зліва
Адміралтейський собор у Миколаєві на поштовій картці початку XX століття

За велінням засновника Миколаєва генерал-фельдмаршала, світлішого князя Таврійського Г. О. Потьомкіна в 1789 році на високому лівому березі річки Інгул було закладено кам'яну церкву. Наступного року розпочато її будівництво коштом міської казни. В 1794 році церква була побудована і 30 жовтня відбулось її освячення в ім'я Святого Мученика Григорія Великої Вірменії (його ім'я носив князь Григорій Потьомкін).

Після смерті імператриці Катерини II, 7 січня 1798 року, згідно з Указом імператора Павла І церкву було перейменовано в Адміралтейський собор.

Будівництво собору здійснювалось за проектом архітектора І. Є. Старова, за зразком Андріанопольського храму, але в зменшеному вигляді. Виконавцем робіт був кам'яних справ майстер А.Вектон. Спостерігали за будівництвом архітектор В. А. Ванрезант і інженер І. І. Князєв. Для розпису іконостасу Г. О. Потьомкіним були запрошені художники з Італії.

Побудований храм з тесаного ракушняка. Довжина його зі сходу на захід становила 42,6 метри, ширина — 17 метрів. Купол було вкрито оцинкованим залізом і пофарбовано в сірий колір. На куполі і над вівтарем встановлено два мідних позолочених хрести.

В 1830 році на північ від собору було збудовано тимчасову дерев'яну дзвіницю. В 1844 році генерал-губернатор адмірал М. П. Лазарєв звернувся за дозволом на будівництво нової дзвіниці. Настоятель храму протоієрей Волошанський і церковний староста Іванов дали згоду на проект і місце будівництва. В 1865 році нову кам'яну дзвіницю було збудовано за проектом архітектора Людвіга Опацького. Вона була вище від попередньої на 3 сажені і 1 аршин, а всього висота з дахом склала 7 саженів і 1 аршин. Збудована дзвіниця була з західного боку собору навпроти входу в храм.

В 1866—1867 роках була проведена генеральна реконструкція собору.

В 1922 році храм було передано Українській громаді. Аж до 1929 року в ньому діяв Український кафедральний собор.

Оскільки собор знаходився поруч з будівлею міської управи, де розмістились окружком та міськвиконком, нова влада почала клопотати про закриття собору. Була створена урядова архітектурно-будівельна комісія. В жовтні 1928 року комісія обстежила собор і встановила, що він знаходиться в хорошому стані й є пам'ятником "рідкісної будівельної техніки кінця XVIII сторіччя.

Постановою ВУЦВК від 10 червня 1929 року будівля Адміралтейського собору була передана Республіканській інспекції з охорони пам'яток культури для використання як музей. Рішенням Миколаївського міськвиконкому Адміралтейський собор було передано Миколаївському історико-археологічному музею. Попри прохання керівництва музею залишити їм як експонати для музейної експозиції церковне майно, музею дісталось лише розграбоване приміщення. До колишнього собору було перенесено військово-морський відділ і куточок культури.

4 січня 1930 року керівництвом історико-археологічного музею було здано в металобрухт мідь з Адміралтейського собору вагою 334 кг і 300 кг чистої міді відправлено в Москву для зняття позолоти (вочевидь це були купольні хрести).

Проте міськвиконком продовжував наполягати на руйнуванні тепер вже дзвіниці, оскільки своїм дзвоном вона заважає роботі державних установ. 17 лютого 1930 року бюро Українського комітету охорони пам'яток культури дало дозвіл на розборку. Дзвіницю розібрали, дзвони здали в Рудметалторг.

Собор був висаджений в повітря динамітом 1937 року.

Дзвони[ред. | ред. код]

Перший великий дзвін було відлито вагою 332 пуда 5 фунтів і на ньому був надпис:

«1791 р. в друге літо від початку міста Миколаєва відлитий за велінням князя Потьомкіна в місті Херсоні у секунд-майора Стругальщикова, відлив майстер Крюков».

В 1864 році за наказом адмірала Б. А. Глазенапа великий дзвін, що на той час тріснув, було перелито в Миколаївському порту. На ньому був надпис:

«м. Миколаїв 1865 р. відлив майстер Ісаков».

Вага його становила 356 пудів 21 фунт (5700 кг).

Окрім великого, дзвіниця собору мала ще 6 дзвонів:

  • Поминальний — 178 пудів 14 фунтів;
  • Суботній — 108 пудів 38 фунтів;
  • Повсякденний — 60 пудів 30 фунтів;
  • Малий — 12 пудів 38 фунтів;
  • Малий — 6 пудів 32 фунта;
  • Малий — 2 пуда 35 фунтів.

В 1930 році всі дзвони з Адміралтейського собору були зняті й здані в металобрухт.

Соборні реліквії[ред. | ред. код]

Церква Святого Миколая, споруджена на місці собору

Після смерті князя Г. О. Потьомкіна 5 жовтня 1791 року, за його заповітом з домової церкви в Яссах було передано до собору:

З 1855 року в соборі зберігались:

  • 23 турецьких прапора і знака, захоплені російським корпусом генерала Муравйова під Карсом 17 вересня 1855 року;
  • 13 Георгіївських прапорів колишніх Чорноморських флотських екіпажів;
  • 13 знамен колишніх ластових екіпажів, що брали участь в Кримській війні.

В 1877 році команда канонерського човна «Великий князь Миколай» під командуванням старшого лейтенанта О. В. Дубасова на згадку про війну з турками подарувала Адміралтейському соборові ікону Святого Миколая Чудотворця.

В 1908 році монахи Афонської гори прислали в дарунок Адміралтейському соборові ікону Святого Великомученика Георгія Побідоносця.

Крім того в соборі зберігались: три Євангелія в срібно-позолоченій оправі (два — 1766 року і один — 1784 року), срібно-позолочений потир 1763 року і багато інших пам'яток історії і культури.

Поза церквою, біля вівтаря, знаходився надгробний обеліск на могилі М. Л. Фалєєва, будівельника міста Миколаєва і Чорноморського флоту, що помер в 1791 році.

Сповідні розписи[ред. | ред. код]

1797 рік. ДАМО фонд 168, опис 1, справа 242.

1800 рік. ДАМО фонд 168, опис 1, справа 244.

1806 рік. ДАМО фонд 168, опис 1, справа 251.

1810 рік. ДАМО фонд 168, опис 1, справа 255.

1813 рік. ДАМО фонд 168, опис 1, справа 256.

1814 рік. ДАМО фонд 168, опис 1, справа 257.

1808-1814 роки. ДАМО фонд 168, опис 1, справа 258. Передшлюбні опитування.

1815-1816 роки. ДАМО фонд 168, опис 1, справа 259.

1819 рік. ДАМО фонд 168, опис 1, справа 260.

Література[ред. | ред. код]

  • Нариси історії архітектури Української РСР (дожовтневий період). Київ 1957.
  • (рос.) Всеобщая история архитектуры: В 12 т. Москва 1968. — Т. 6: Архитектура России, Украины и Белоруссии XIV-первой половины XIX вв.
  • З української старовини: Альбом. Київ 1991.
  • Тимофієнко В. Зодчі України кінця XVIII — початку ХХ століть: Біографічний довідник. Київ 1999.
  • (рос.) Тимофеенко В. И. Формирование градостроительной культуры Юга Украины (Материалы к Своду памятников истории и культуры народов СССР). Киев 1986.
  • (рос.) Тимофеенко В. И. Города Северного Причерноморья во второй половине XVIII века. Киев 1984.
  • Тимофієнко В. Нотатки військового інженера Ф. Деволана про діяльність на Півдні України // Архітектурна спадщина України. Вип.3. Част. 2. Київ 1996.
  • (рос.) Заковоротний Д. И. Храмы Николаева. Николаев 2001.
  • Вечерський В. Втрачені об'єкти архітектурної спадщини України. Київ 2002. ISBN 966-7452-42-5
  • Тригуб О.П. Історія Миколаївського адміралтейського собору (1789-1936) // Наукові праці. - Т.1. - Миколаїв: МФ НаУКМА, 1998.

Посилання[ред. | ред. код]