Сова новозеландська
| ?† Сова новозеландська | |
|---|---|
 Жива S. a. albifacies, сфотографована між 1889 та 1910 | |
| Охоронний статус | |
 Вимерлий (1914) (МСОП 3.1)[1] | |
| Біологічна класифікація | |
| Домен: | Ядерні (Eukaryota) |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клас: | Птахи (Aves) |
| Ряд: | Совоподібні (Strigiformes) |
| Родина: | Совові (Strigidae) |
| Рід: | Сова-голконіг (Ninox) |
| Вид: | † Сова новозеландська |
| Біноміальна назва | |
| † Ninox albifacies (Gray, 1844) | |
 Ареал | |
| Підвиди | |
| |
| Синоніми | |
| |
| Посилання | |
 Вікісховище: | Ninox albifacies |
 Віківиди: | Ninox albifacies |
 EOL: | 45517863 |
 ITIS: | 555494 |
 МСОП: | 22689496 |
 NCBI: | 1911056 |
| Fossilworks: | 143819 |
Сова новозеландська[2] (Ninox albifacies) — ендемічний вид сов у Новій Зеландії. Коли у Нову Зеландію прибули європейські поселенці, популяція була достатньо значною. Науковий опис було опубліковано у 1845 році, але вже до 1914 року вид (майже) повністю вимер. Раніше вид належав до монотипічного роду Sceloglaux («сова-негідниця», можливо, через пустотливі звуки, які вона видає).
Сова новозеландська вперше була описана Джорджем Робертом Греєм у 1844 році як Athene albifacies на основі зразка з Вайкоуаїті[en], Південний острів.[3] Типовий зразок зберігається в Британському музеї (реєстраційний номер 1845.1.13.5).[4]
Пізніше Йоган Якоб Кауп переніс цей вид до інших родів, спочатку до монотипного роду Sceloglaux (як S. albifacies) у 1848 році, а потім до Ieraglaux (як I. albifacies) у 1852 році.[5] Останні генетичні дослідження включають його до роду Ninox, як (N. albifacies).[6]
Оперення цієї сови мало жовтувато-коричневі з темно-коричневим смуги. На плечах, і інколи ззаду шиї — білі лямки. Контурні пера на спині мали білу облямівку. На крилах і хвості — світло-коричневі смужки. Пера на передплесні — від жовтуватих до червонувато-рудих. Лицевий диск білий поза і під очима, що переходить до сірого з коричневими смужками до центру. Деякі птахи більш іржаво-руді, з коричневим лицевим диском, це спершу пояснювали підвидовими відмінностями, але ймовірно це лише індивідуальні варіації. Є свідчення, що чоловічі особини більш барвисті (наприклад, екземпляр з Лінца OÖLM 1941/433). Очі — темно-оранжеві. Тіло завдовжки 35,5–40 см, крила — 26,4 см, чоловічі особини дещо менші, ніж жіночі. Вага — близько 600 грамів.
Вид отримав назву через звуки, які видавала сова: «голосний крик, утворений із серії гнітючих скриків, що повторюються», «особливий гавкаючий шум …схоже на молодого пса», «похмуре пугукання» тощо, які чули від особин у польоті. Спіймані сови видавали звуки присвистування, хихикання, нявкання і подібне.
На Північному острові були спіймані особини меншого підвиду rufifacies у лісистих районах вулканів Таранакі (1856) та Вайрарапа[en] (1868). Історія була нечітка й ставилася під сумнів, але присутність виду на острові підтверджена наявністю викопних решток. Сов спостерігали поблизу Поріруа та Те-Карака, згідно зі свідченнями маорі, вид востаннє бачили у Те-Уревера.
На Південному острові більший підвид albifacies населяв знижені дощові місцевості, як Нельсон, Кентербері та Отаго. Їх також зустрічали у середніх горах та, можливо, Фіордленді. Особин S. a. albifacies відловили на острові Стюарт близько 1881 року.
- ↑ BirdLife International (2024). Ninox albifacies. IUCN Red List of Threatened Species (англ.). 2024: e.T22689496A246178545. doi:10.2305/IUCN.UK.2024-2.RLTS.T22689496A246178545.en. Процитовано 07 жовтня 2025.
{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання) - ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Richardson, John; Richardson, John; Gray, John Edward; Ross, James Clark; Erebus (Ship); Terror (Ship) (1844). The zoology of the voyage of the H.M.S. Erebus & Terror, under the command of Captain Sir James Clark Ross, during the years 1839 to 1843. By authority of the Lords Commissioners of the Admiralty. Т. 1. London: E. W. Janson.
- ↑ Warren, Rachel L.M. (1966). Type-specimens of birds in the British Museum (Natural History). Т. 1. London: British Museum (Natural History).
- ↑ Sceloglaux Albifacies*. — (Laughing-Owl.) | NZETC. nzetc.victoria.ac.nz. Процитовано 9 січня 2024.
- ↑ Wood, Jamie R.; Mitchell, Kieren J.; Scofield, R. Paul; De Pietri, Vanesa L.; Rawlence, Nicolas J.; Cooper, Alan (Серпень 2016). Phylogenetic relationships and terrestrial adaptations of the extinct laughing owl, Sceloglaux albifacies (Aves: Strigidae). Zoological Journal of the Linnean Society (англ.). doi:10.1111/zoj.12483. ISSN 0024-4082.
- Blackburn, A. (1982): A 1927 record of the Laughing Owl. Notornis 29(1): 79.PDF fulltext
- Buller, Walter L. (1905): Supplement to the 'Birds of New Zealand' (2 volumes). Published by the author, London.
- Fuller, Errol (2000): Extinct Birds (2nd ed.). Oxford University Press, Oxford, New York. ISBN 0-19-850837-9
- Greenway, James C., Jr. (1967): Extinct and Vanishing Birds of the World, 2nd edition: 346—348. Dover, New York. QL676.7.G7
- Hall-Jones, John (1960): Rare Fiordland birds. Notornis 8(7): 171—172. PDF fulltext
- Lewis, Deane P. (2005): The Owl Pages: Laughing Owl Sceloglaux albifacies. Revision as of 2005-04-30.
- Pilgrim, R. L. C. & Palma, R. L. (1982): A list of the chewing lice (Insecta: Mallophaga) from birds in New Zealand. Notornis 29 (Supplement): 1-33. PDF fulltext
- St. Paul, R. & McKenzie, H. R. (1977): A bushman's seventeen years of noting birds. Part F (Conclusion of series) — Notes on other native birds. Notornis 24(2): 65–74. PDF fulltext
- Williams, G. R. & Harrison, M. (1972): The Laughing Owl Sceloglaux albifacies (Gray. 1844): A general survey of a near-extinct species. Notornis 19(1): 4-19. PDF fulltext
- Worthy, Trevor H. (1997): A survey of historical Laughing Owl (Sceloglaux albifacies) specimens in museum collections. Notornis 44(4): 241—252. PDF fulltext
- Worthy, Trevor H. (2001): A fossil vertebrate fauna accumulated by laughing owls (Sceloglaux albifacies) on the Gouland Downs, northwest Nelson, South Island. Notornis 48(4): 223—233. PDF fulltext
- Worthy, Trevor H. & Holdaway, Richard N. (2002): The Lost World of the Moa. Indiana University Press, Bloomington. ISBN 0-253-34034-9
- Olliver, Narena. 2000. «Whekau, The Laughing Owl». NZbirds.com
- Images of Laughing Owls in the collection of the Museum of New Zealand Te Papa Tongarewa
- Wingspan Birds of Prey Trust