Согдіана

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Sogdiana-300BCE.png

Согдіа́на, також Со́гдія, Со́гд (давньоперська: Suguda-; давньогрецька: Σογδιανή; перська: سغد - Sōġd; таджицька: Суғд - Sughd) — історична область в середній Азії, місце народження давньої землеробської цивілізації согдійців, що залишила свої сліди на значній території Середньої Азії.

Землі та міста Согду, подібно до полісів Еллади, не були централізованою державою, лише зовнішні завоювання призводили до адміністративних об'єднань у міжріччі Сирдар'ї та Амудар'ї, в долині Зеравшану.

Согд знаходиться у сучасних межах Согдійського вілояту Республіки Таджикистан, Самаркандського та Бухарського вілаятів на південному сході Узбекистану.

Согд відомий з VI ст. до н. е. зі згадок володарів імперії Ахеменідів, коли ця область була прикордонною з войовничими саками-скіфами і до VIII ст., коли останнє согдійське місто (сучасний Пенджикент) було знищене арабами.

Більше тисячі років місцеві жителі обробляли землі, видобували золото та інші метали, вели торгівлю з уральськими мисливцями, степовими народами, індійськими царствами, імперіями Китаю, Ірану, Греції.

Створені місцевими ковалями кольчуги потрапляли на озброєння китайських вояків.

Согдійська цивілізація була посередницею між Заходом і Сходом, Півднем і Північчю Азії. Освічені купці ставали послами, радниками та перекладачами тюркських каганів. Віротерпимість дозволяла їм бути посередниками і в розповсюдженні релігій:

На розписах палацу у Пенджикенті одночасно були зображені боги яких згадує Авеста, місцевий дух урожаю Бобої-Дехкон та Будда.

Від часів Олександра Македонського центром Согду був Самарканд, але поселення согдійців розкидані по всьому Великому Шовковому шляху — від кордонів Східної Римської імперії до Монголії.

Створені ними написи (согдійська належить до східноіранських мов) знаходять у верхів'ях Інду, а рукописи в західному Китаї. Це вказує на те, що согдійці відігравали важливу роль у міжкультурних обмінах, у становленні осілих народів Середньої Азії та племен кочівників, які прямували на Захід.

Джерела[ред.ред. код]

Б.Маршак Новые открытия в Пенджикенте, "Наука и жизнь", №2, 1988, сс 138-145