Согдіана

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Sogdiana-300BCE.png

Согдіа́на, Со́гдія, Со́гд (давньоперська: Suguda-; грец. Σογδιανή; перс. سغد‎ - Sōġd; таджицька: Суғд - Sughd) — історична область в середній Азії, місце народження давньої землеробської цивілізації согдійців, що залишила свої сліди на значній території Середньої Азії.

Опис[ред.ред. код]

Землі та міста Согду, подібно до полісів Еллади, не були централізованою державою, лише зовнішні завоювання призводили до адміністративних об'єднань у міжріччі Сирдар'ї та Амудар'ї, в долині Зеравшану.

Согд знаходиться у сучасних межах Согдійського вілояту Республіки Таджикистан, Самаркандського та Бухарського вілаятів на південному сході Узбекистану.

Согд відомий з VI ст. до н. е. зі згадок володарів імперії Ахеменідів, коли ця область була прикордонною з войовничими саками-скіфами і до VIII ст., коли останнє согдійське місто (сучасний Пенджикент) було знищене арабами.

Більше тисячі років місцеві жителі обробляли землі, видобували золото та інші метали, вели торгівлю з уральськими мисливцями, степовими народами, індійськими царствами, імперіями Китаю, Ірану, Греції.

Створені місцевими ковалями кольчуги потрапляли на озброєння китайських вояків.

Согдійська цивілізація була посередницею між Заходом і Сходом, Півднем і Північчю Азії. Освічені купці ставали послами, радниками та перекладачами тюркських каганів. Віротерпимість дозволяла їм бути посередниками і в розповсюдженні релігій:

На розписах палацу у Пенджикенті одночасно були зображені боги яких згадує Авеста, місцевий дух урожаю Бобої-Дехкон та Будда.

Від часів Олександра Македонського центром Согду був Самарканд, але поселення согдійців розкидані по всьому Великому Шовковому шляху — від кордонів Східної Римської імперії до Монголії.

Створені ними написи (согдійська належить до східноіранських мов) знаходять у верхів'ях Інду, а рукописи в західному Китаї. Це вказує на те, що согдійці відігравали важливу роль у міжкультурних обмінах, у становленні осілих народів Середньої Азії та племен кочівників, які прямували на Захід.

Джерела[ред.ред. код]

  • Б.Маршак Новые открытия в Пенджикенте, "Наука и жизнь", №2, 1988, сс 138-145