Сожурне Трус

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сожурне Трус
англ. Sojourner Truth
Sojourner truth c1870.jpg
Ім'я при народженні англ. Isabella Baumfree
англ. Isabella Van Wagener
Народилася 1797[1][2][…]
Герлі[d], Ольстер, штат Нью-Йорк, США[1]
Померла 26 листопада 1883(1883-11-26)[4][5]
Баттл Крік[d], Калгун, Мічиган, США
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of the United States (1877-1890).svg США[6]
Національність афроамериканці
Місце проживання
Діяльність правозахисниця, письменниця, аболіціоніст, феміністка, Суфражизм
Володіє мовами нідерландська і англійська[3]
Суспільний стан невільник[d]
Конфесія Методизм
Нагороди
"Я продаю тінь, щоб підтримати плоть". Сожурне Трус

Соджернер Трут (англ. Sojourner Truth, справжнє прізвище: Ізабелла Бомфрі; нар. 1797 — пом. 26 грудня 1883) — американська активістка, що внесла великий вклад у боротьбу за права жінок. Її виступи, присвячені правам жінок, і концепція справедливості, яку вона в них висловила, були популяризовані білими феміністками, а сама Трут набула символічного статусу «праматері» чорних жінок.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилася у Суорткіллі, Нью-Йорк у 1797 однією з тринадцяти дітей Джеймса і Елізабет Бомфрі, рабів полковника Гарденберга. Після смерті полковника уся його власність, у тому числі раби, перейшла до його сина Чарльза Гарденберга[7].

У 1806 Гарденберг продав Трут за $100 Джону Нілі. До того як її продали, Трут говорила лише нідерландською[8].

У рабстві Трут пройшла через багато випробувань і принижень, пізніше згадувала про Нілі як про жорстоку і жорстку людину, який одного разу побив її зв’язкою батогів. Також Трут розповідала про те, що він щоденно бив її і ґвалтував. У 1808 році Нілі продав Трут за $105 Мартінусу Шіверу, утримувачу таверни, там вона служила протягом 18 місяців. Шівер продав її у 1810 за $175 Джону Дюмону. Попри те, що її четвертий господар ставився до неї більш приязно, його дружина робила усе, щоб ускладнити її існування[9].

Приблизно у 1815 році Трут закохалася у раба на ім’я Роберт. Він належав власнику сусідньої ферми, який припинив ці стосунки, адже якби у рабів народилися діти, то вони належали б власнику Трут[10]. У 1817 році Трут змусили одружитися з рабом Томасом. У них народилося п’ятеро дітей: Діана, Елізабет, Ганна, Пітер і Софія.

Свобода[ред. | ред. код]

У 1826 році Трут втекла з рабства разом з донькою Софією. Знайшла притулок у сім’ї квакерів нідерландсько-американського походження Ісаака і Марії Ван Вагенер, стала в них служницею. Ці люди допомогли добитися законної свободи для її сина, дали їй своє прізвище, і вона стала Ісабеллою Ван Вагенер.

Діяльність[ред. | ред. код]

Трут була дуже енергійною і працювала з священиком, допомагаючи йому обертати повій в християнство. Жила вона в одному з будинків общини. Її охрестили і дали ім’я «Соджернер Трут», оскільки вона чула містичні голоси й мала видіння. Щоб розповісти людям про їх зміст, виступала з лекціями і релігійними співами і проповідувала аболіціонізм в багатьох штатах протягом трьох десятиліть.

Заручившись підтримкою Елізабет Кейді Стентон, Трут стала виступати за рівноправ’я жінок. Вона написала про своє життя в книзі «Історія Соджернер Трут» (1830). Це автобіографічне оповідання, записане і видане Олівером Тілбертом. Сама Соджернер Трут все життя була безграмотною і говорила англійською з сильним нідерландським акцентом[11].

А хіба ж я не жінка?[ред. | ред. код]

Говорять, що коли на з’їзді з боротьби за жіноче рівноправ’я її звинуватили в тому, що насправді вона — чоловік, Соджернер Трут публічно оголила груди. А її відповідь чоловікові, який сказав, що жінки — слабка стать, стала дійсно легендарною:

«Ну що ж, дітки, не все добре там, де здіймається багато шуму. Думаю, скоро білим чоловикам буде непереливки від того, що вони, як між двох вогнів, опинились між чорними з Півдня і білими жінками з Півночі — і ті, і інші товкмачать про свої права. Але про що ми всі тут говоримо?

Той чоловік сказав, що жінки потребують допомоги, щоб сісти в екіпаж або перейти через баюру, або зайняти зручніше місце. Ніхто й ніколи не допомагав мені сідати до екіпажу, не переносив через калюжі і не поступався місцем! А хіба ж я не жінка? Подивіться на мене! Подивіться на мої руки! Я орала, сіяла і збирала врожай, і жоден чоловік не робив це швидше і краще за мене! А хіба ж я не жінка? Я могла працювати нарівні з чоловіком і їсти як чоловік — коли у мене було що їсти! І я терпіла удари батогом нарівні з чоловіком — а хіба ж я не жінка? Я народила тринадцять дітей і бачила, як майже всіх їх продавали до рабства, і коли я ридала, виплакуючи своє горе матері, хто, окрім Бога, чув мене? А хіба ж я не жінка?

А потім вони говорять про цей… в голові… як вони його називають? (хтось із залу шепоче: «Інтелект») О так, любий. І як це пов’язано з правами жінок і чорних? Якщо моя головешка вміщує пінту, а ваша кварту, хіба справедливо з вашого боку не давати мені наповнити хоча б мою половину кварти?

А потім онтой низенький чоловік у чорному каже, що жінки не можуть мати ті ж права, що й чоловіки, тому що Ісус не був жінкою! А як Ісус з’явився? Звідки він прийшов? Він прийшов від Бога і жінки! І чоловіки тут ні до чого.

Якщо перша створена Богом жінка була досить сильною, щоб самотужки перевернути світ, то ці жінки всі разом зможуть поставити світ з голови на ноги і знову привести його до ладу! І якщо вже вони про це просять, то краще чоловікам дозволити їм це зробити.

Дякую за ще, що мене вислухали, більше старенькій Сожурне нічого сказати».

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]