Соколів (Бучацький район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Соколів
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Бучацький район
Рада/громада Соколівська сільська рада
Код КОАТУУ 6121286601
Основні дані
Населення 1800
Площа 279,5 км²
Густота населення 6,44 осіб/км²
Поштовий індекс 48444
Телефонний код +380 3544
Географічні дані
Географічні координати 48°56′02″ пн. ш. 25°20′42″ сх. д. / 48.93389° пн. ш. 25.34500° сх. д. / 48.93389; 25.34500Координати: 48°56′02″ пн. ш. 25°20′42″ сх. д. / 48.93389° пн. ш. 25.34500° сх. д. / 48.93389; 25.34500
Середня висота
над рівнем моря
362 м
Відстань до
районного центру
16 км
Найближча залізнична станція Бучач
Відстань до
залізничної станції
16 км
Місцева влада
Адреса ради 48444, Тернопільська обл., Бучацький р-н, с. Соколів, тел. 3-45-42
Сільський голова Мацькевич Володимир Іванович[1]
Карта
Соколів is located in Україна
Соколів
Соколів
Соколів is located in Тернопільська область
Соколів
Соколів

CMNS: Соколів на Вікісховищі

Соколі́в[2] — село в Україні, в Бучацькому районі Тернопільської області. Розташоване на берегах річки Золота.

Було центром сільради. Від вересня 2015 року ввійшло у склад Золотопотіцької селищної громади.

Населення — 1890 осіб (2007).

Поблизу села є пам'ятка природи Соколівський дуб.

Географія[ред.ред. код]

Село розташоване у західній частині Подільського плато, на півдні Бучацького району. Через Соколів проходить місцева автодорога Бучач — Золотий Потік — частина колишнього шляху на Коломию, Городенку, Снятин.

Походження назви[ред.ред. код]

Назва походить від назви птахів, що в давні часи водилися в навколишніх лісах і гаях. Частина мисливців у давні часи полювала з допомогою приручених соколів. Таких мисливців називали сокольниками. Одним з різновидів соколів є кречет. Донині збереглася назва лісу, сіножаті і поля — «Кречетів».[джерело?]

Історія[ред.ред. код]

В околицях Соколова та Скоморохів виявлено рештки 2 пізньопалеолітичних поселень (15 тис. років тому).

Перша відома писемна згадка — близько 3 лютого 1436 року; село назване в грамоті Теодорика Бучацького-Язловецького, якою виділялись кошти та майно для утримання костелу св. Марії Маґдалени в Язловці.[3][4] Наступна писемна згадка — 21 грудня 1439 року у протоколах галицького суду[5]. У податковому реєстрі 1515 року в селі документується піп (отже, уже тоді була церква) і 4 лани (близько 100 га) оброблюваної землі[6]. Село було королівщиною[7]; 1527 року старостою був шляхтич-поляк Якуб Потоцький.[8] Сейми 1544 (або 1545, або 1547 років) Якуб Потоцький став власником села. По його смерти власником став син — стражник коронний Миколай Потоцький.[9]

Поселення племен «соколи» було розміщене близько 7 км північніше від села. Недалеко «соколів» проживали племена «зубрів» і «порохів». За переказами старожилів, у тодішньому поселені «соколів» налічувалося до 60 дворів.

Із переказів відомо, що на початку XVII ст. недалеко від поселення відбувся бій між татарами та загоном козаків. Битва завершилася перемогою козаків, а те місце і до сьогодні носить назву «Татарське».

Після страшного побоїща уціліли кілька господарств, а люди, які залишилися живими, подалися на південь, вздовж невеликої річки Потік, що брала початок із джерел на полі «Татарське», і почали оселятись у лісі.

Першою забудовою була Мостов'якова, а від неї пішла і назва вулиці. Там був поставлений Пам'ятний Хрест, який простояв до 1950 року. У 1725 році на Мостов'яковій вулиці нараховувалося 16 дворів. Силами цих жителів була збудована дерев'яна церква із дзвіницею (останню розібрано і спалено, а дзвони, під час Другої світової війни, гітлерівці забрали для переплавлення). Церква діяла до 1963 р., а потім з метою знищення духовності і як пам'ятку старовини, її перевезли в експозицію Шевченківського Гаю міста Львова.

У селі до 1914 р. нараховувалося 263 двори. На той час тут проживало 1 345 греко-католиків, 196 римо-католиків, 24 євреї. Існувала однокласна школа.

Війтом села до Першої світової війни був Скрипецький Микола, в роки війни — Дубчак Гаврило, а потім до 1920 року — Дубчак Михайло.

Відомо, що в ті часи діяли Чоловіче та Жіноче братство свічкові. Старшим братом при церкві був Іван Ковбан. Церква мала тоді у власності 73 моргів порі і 13 моргів лісу. Духовним пастирем за Австро-Угорщини був о. Яків Заткали. Він працював тут з 1898 р. по 1945 р. Після його смерті на його могилі люди збудували дерев'яну каплицю. На жаль вона не збереглася, оскільки мадяри її в 1944 році знищили.

Повіт, суд, податковий суд та залізнична станція знаходились у Бучачі, а пошта була в Золотому Потоці. Завдячуючи пам'яті старожилів, довідуємось, що на території теперішньої фабрики «Берізка» був великий панський двір — фільварок. Власником його був пан Любінецький. На подвір'ї стояло дві стайні, дві стодоли, була канцелярія. Біля річки Потік виднівся млин, а коло нього великий став. Мав пан і власну цегельню.

Як і в кожному селі, була корчма. Торгівлею у селі займалися євреї. Найбільше односельчани пам'ятають Сіму, Еля, Мошка. У селян вони скуповували збіжжя, яйця, а продавали махорку, горілку тощо.

Населення[ред.ред. код]

Пам'ятки[ред.ред. код]

  • церква Успіння Пресвятої Богородиці (1846)
  • церква св. Миколая (1999)
  • 3 каплички.
  • пам'ятники:
    • Лесі Українці
    • Тарасові Шевченку (2000)
    • насипано символічну могилу полеглим «за віру Христову та волю народу» (1996)
    • пам'ятний хрест на честь скасування панщини (кін. XIX ст.)
    • воїнам-односельцям, загиблим у німецько-радянській війні (1965).

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Дівочий вокальний ансамбль села Соколова на параді вертепів у Тернополі (15.01.2017)

Працюють ЗОШ 1-3 ступенів, клуб, бібліотека, ФАП, відділення зв'язку, дільниця ветеринарної медицини, ЗАТ «Берізка», ПАП «Соколів», підприємство комунально-господарських послуг, 6 торгових закладів.

Відомі люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Сайт Тернопільської обласної ради
  2. У ТЕСі помилковий наголос.
  3. Аkta grоdzkіe і ziеmskіe… — Lwów, 1870. — Т. 2. — S. 193—197. (пол.), (лат.)
  4. Barącz S. Pamiątki jazłowieckie. — Lwów : Drukarnia «Zakładu narodwego im. Ossolińskych», 1862. — S. 27. (пол.)
  5. Akta grodzkie i ziemskie. — T. 12. — S. 75. — № 731.
  6. Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. — Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. — S. 170. Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
  7. поки не відомо, якого староства
  8. Skrzypecki Т. Н. Potok Złoty… — S. 11.
  9. Skrzypecki Т. Н. Potok Złoty… — S. 12—15.
  10. Шипилявий С. Передові громадяни і визначні постаті Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 400.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]