Солейман II

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Солейман II
Suleiman II of Iran.jpg
Ім'я при народженні شاه سلیمان‎‎
Народився 1714(1714)
Ісфахан, Іран
Помер 1776(1776)
Мешхед, Хорасан-Резаві, Іран
Громадянство
(підданство)
Іран
Титул шах
Посада Шах
Термін 1749—1750
Попередник Шахрох Шах
Наступник Шахрох Шах
Конфесія іслам
Рід Сефевіди
Батько Сайєд Мірза Мухаммед Дауд аль-Хусайні аль-Мараші
Мати Шахбану-Бегум
У шлюбі з Хан-Ага-бегум

Солейман або Сулейман II (*1714 —1776) — шах Ірану в 1749-1750.

Життєпис[ред. | ред. код]

Належав до династії Сефевідів по материнській лінії. Молодший син Сайєда Мірзи Мухаммеда Дауда аль-Хусайні аль-Мараші, мутавалі (керуючого справами) святині імама Алі Рези в Мешхеді, та Шахбану-Бегум, донькі шаха Солеймана Сефі. При народжені 1714 року отримав ім'я Султан-Мухаммеда Мірзи. Оженився на доньці шаха Солтан Хусейна.

У 1749 з початком боротьби за трон між спадкоємцями Надер Шаха. В цей час повстало населення міста Мешхеда. Незабаром значна частина Хорасану відпала від династії Афшаридів. Водночас шахом оголошено Султан-Мухаммеда Мірзу під ім'я Солеймана II. На його бік перейшла низка тюркських племен, насамперед каджари на чолі із Мухаммед Хасан-ханом, хакімом (намісником) Астрабаду, пуштуни на чолі із Азад-ханом Афганом, хакімом Урмії та Тебріза. Також задля залучення на свій бік шах оголосив податкову амністію на 3 роки. В результаті володіння Солеймана II охопили землі від Герату до кордону з Османською імперією.

Незабаром було переможено Шахроха, сина Надир Шаха. На початку 1750 вступив у конфлікт з Ахмад-шахом Дуррані, еміром Кандагару, який вдерся до Герату. Того ж року війська Солеймана II стали зазнавати невдачі у війні з Дурруні. В результаті серед невдоволених сановників проти Солеймана II склалася змова, внаслідок чого того було повалено й засліплено.

Перебував у в'язниці до самої смерті у 1776.

Джерела[ред. | ред. код]

  • J. R. Perry: The Last Safavids, 1722—1773, Iran 9, 1971, S. 59-69
  • Floor, Willem (2005), A Note on The Grand Vizierate in Seventeenth Century Persia, Harrassowitz Verlag, pp. 435—481