Солов'яненко Анатолій Борисович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Солов'яненко Анатолій Борисович
Anatoliy Solovianenko - Soviet Life, October 1984.jpg
Фотопортрет Анатолія Солов'яненка роботи Степана Назаренка
Ім'я при народженні укр. Анатолій Борисович Солов'яненко
Народився 25 вересня 1932(1932-09-25)
Сталіно, Донецька область, Українська Соціалістична Радянська Республіка,
СРСР СРСР
Помер 29 липня 1999(1999-07-29) (66 років)
Козин, Обухівський район, Київська область,
Україна Україна
·гострий інфаркт міокарда
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Діяльність оперний співак[d]
Alma mater Донецький національний технічний університет
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Почесна відзнака Президента України
Орден Дружби народів  — 1982
Командор ордена «За заслуги перед Італійською Республікою»
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1997 Ленінська премія

Солов'я́ненко Анато́лій Бори́сович (25 вересня 1932, Сталіно — 29 липня 1999, Козин) — Герой України (2008, посмертно), всесвітньо відомий український співак (лірико-драматичний тенор) та громадський діяч.

Життєпис[ред. | ред. код]

Анатолій Солов'яненко народився в місті Сталіно (нині — Донецьк) в шахтарській сім'ї. Після закінчення середньої школи вступив до Донецького політехнічного інституту, де закінчив аспірантуру і працював викладачем на кафедрі інженерної геометрії. Усі ці роки удосконалював вокальне мистецтво у заслуженого артиста УРСР, видатного співака-тенора Олександра Коробейченка, брав участь у концертах художньої самодіяльності.

В 1962 був запрошений до Київського театру опери та балету, проходив стажування в театрі Ла Скала (Мілан), де став лауреатом конкурсу «Неаполь проти всіх». З 1965 — соліст Київської опери. У 1967 році був удостоєний звання заслуженого артиста УРСР, у 1975 — народного артиста СРСР.

У репертуарі Солов'яненка — 17 оперних партій, багато арій, романсів, народних пісень. Широкою є географія гастролей співака: Болгарія, Румунія, НДР, Японія, Австралія, Канада… Кілька сезонів він проспівав у нью-йоркському «Метрополітен-опера», де виконав партії в операх Р. Штрауса, Дж. Верді, П. Масканьї.

Народні українські пісні в його виконанні стали взірцем майстерності для всіх наступних співаків.

У 1980 році Солов'яненко став лауреатом Ленінської премії, грошову винагороду за неї він передав у Фонд Миру. У 1997 році отримав премію ім. Т. Г. Шевченка.

Серед найкращих партій: Андрій («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Фауст (в однойменній опері Шарля Гуно), Альфред («Травіата» Дж. Верді), Надір («Шукачі перлин» Ж. Бізе), Рудольф («Богема» Дж. Пуччіні) та ін. Світові знавці оперного співу визнали, що виконання Солов'яненком партії герцога в «Ріголетто» Дж. Верді було найкращим — вершиною майстерності.

Вільно володів італійською мовою. Пласідо Домінґо і Лучано Паваротті вважали, що майстерність Солов'яненка не поступалась їхній власній. Життя Анатолія Солов'яненка, справді народного, улюбленого народом співака, було сповнене безперервної й напруженої праці над вдосконаленням голосу. Щоб досягти успіху, він зрікався простих радостей життя задля того, щоб у хвилини найвищого злету свого таланту досягати вершин виконавської майстерності. Він був одним з небагатьох українських співаків, таких як Володимир Мишуга, Соломія Крушельницька, Борис Гмиря, Іван Козловський, Євгенія Мірошниченко, завдяки яким світ дізнавався про українську культуру, про незрівнянну красу пісенної творчості українського народу. Солов'яненко досконало оволодів так званим італійським стилем, віртуозно виконуючи тенорові партії в операх Верді, Пуччіні, Доніцетті, Масканьї.

Співак досконало оволодів французькою манерою співу й блискуче співав у багатьох операх французьких композиторів, зокрема Обера, Бізе, Массне. Особливо майстерно виконував він арію Надира в опері Бізе «Шукачі перлин». В ній чудові природні дані голосу Солов'яненка за тембром і характером навдивовижу точно збіглися з виконавськими канонами цієї партії. Вражаюче натхненно й лірично виконував Солов'яненко славнозвісний романс «У сяйві місяця її побачив я…», коли м'який, ніжний голос співака наче линув у наповненому місячним світлом просторі. Серед найскладніших партій його тенорового репертуару — партія Маріо Каварадоссі в опері Пуччіні «Тоска». У виконанні Солов'яненка ця складна партія звучала легко, просвітлено й лірично проникливо.

Як зазначає у своїй книжці Ігор Шаров, де б Солов'яненко не виступав з концертами, він неодмінно включав до свого репертуару українські народні пісні. «Виконуючи народну пісню з естради, — казав митець, — я пропагую її, хочу привернути до неї увагу людей, і поки вистачить сил, я не відступлюся від цього завдання. Українську пісню чудово розуміють в усьому світі. У кожного народу пісня виражає ті ж почуття, що й у нас, — любов до батьківщини, до дівчини, до матері, до природи… Недарма кажуть, що пісня не має кордонів».

Анатолій Солов'яненко ніколи не був членом комуністичної партії і ніколи не заспівав жодної комуністичної пісні. Видатний українець, високоморальний і чесний, який досягнув найвищих світових вершин завдячуючи своєму таланту і праці. Заради української сцени він пожертвував спокусливими пропозиціями з Великого театру (Москва), не емігрував за кордон, хоча йому й обіцяли фантастичні гонорари.

Дружина Світлана була для Анатолія Солов'яненка наближчим порадником і другом впродовж всього його життя. Подружжя Солов'яненків виростило двох синів — Андрія та Анатолія. Молодший син — Солов'яненко Анатолій Анатолійович — народний артист України, головний режисер Національної опери України.

Дискографія[ред. | ред. код]

Оригінальна дискографія записів Анатолія Солов'яненка налічує 18 дисків: 16 грамплатівок та 2 аудіодиски, випущених у період з 1965 по 1996 роки українською, італійською та російською мовами.

Відзнаки[ред. | ред. код]

Пам'ять[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]