Соломіївка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Соломіївка
Соломіївка
Соломіївка
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район/міськрада Дубровицький
Рада/громада Соломіївська сільська рада
Код КОАТУУ 5621887701
Основні дані
Засноване 1780
Населення 590
Площа 0,7 км²
Густота населення 842,86 осіб/км²
Поштовий індекс 34161
Телефонний код +380 3658
Географічні дані
Географічні координати 51°28′15″ пн. ш. 26°31′40″ сх. д. / 51.47083° пн. ш. 26.52778° сх. д. / 51.47083; 26.52778Координати: 51°28′15″ пн. ш. 26°31′40″ сх. д. / 51.47083° пн. ш. 26.52778° сх. д. / 51.47083; 26.52778
Середня висота
над рівнем моря
148 м
Водойми р. Горинь
Відстань до
обласного центру
113 км
Відстань до
районного центру
11 км
Місцева влада
Адреса ради 34161, Рівненська обл., Дубровицький р-н, с. Соломіївка, тел. 3-31-41
Карта
Соломіївка. Карта розташування: Україна
Соломіївка
Соломіївка
Соломіївка. Карта розташування: Рівненська область
Соломіївка
Соломіївка
Мапа

Соломіївка у Вікісховищі?

Соломі́ївка — село в Україні, в Дубровицькому районі Рівненської області. Населення становить 590 осіб. Розташоване на лівому березі річки Горинь за 11 кілометрів від районного центру.

Орган місцевого самоврядування — Соломіївська сільська рада.

Сільській раді Соломіївки підпорядковані села Орв'яниця та Кураш.

Перші згадки про село датуються 1780 роком.

Історія[ред. | ред. код]

Виникнення села (1780—1795)[ред. | ред. код]

Виникло село за часів перебування цієї території в складі Речі Посполитої. Відомо, що село спочатку називалося Забара, найімовірніше, що так воно називалося від моменту заснування і змінило назву в 40-х роках XIX століття. Сучасна ж назва села походить від імені панни Соломені, яка заснувала неподалік від території, на якій зараз розташоване село Соломіївка, власний маєток. Жителі говорять, що пані була досить заможною й, відповідно, збудувала чимале господарство, яке з часом спричинило виникнення двох сіл — Соломіївки та Кураша.

Для роботи в господарстві наймалось багато людей, і з часом, для зручності вони почали оселятися на території, на якій зараз і розташоване село. Господарство включало в себе розведення риби в ставках, розведення коней та телят, землеробство.

В минулому село мало важливе транспортне значення. Через село, від лісу, перпендикулярно центральній вулиці проходила насипна дорога-гребля, яка йшла до самої річки Горинь, через яку був побудований дерев'яний міст. Міст був побудований для того, щоб існувало сполучення з центром Любиковицької гміни, який знаходився в Любиковичах.

В складі Імперії[ред. | ред. код]

Після третього поділу Польщі в 1795 році селі відійшло до Російської Імперії. Соломіївка остаточно почала називатися сучасною назвою. Хоча називалася вона на лад тієї країни під пануванням якої знаходилася.

В роки Першої Світової війни на території села відбувалися незначні бої, однак з села на війну пішло чимало чоловіків.

Соломіївка в міжвоєнний період[ред. | ред. код]

По закінченні Першої Світової війни, буквально через кілька тижнів по її закінченні в Орв'яниці А.Правник організував повстанський загін, який брав участь в Дубровицькому збройному повстанні. З Соломіївки чимало селян також примкнули до повсталих.

В цілому міжвоєнний період був сприятливим для розвитку села. Щоправда міст який проходив через річку Горинь більшовиками був знищений приблизно в 19171918 роках.

В 19211939 роках село також було під владою Польщі. Воно ввійшло в складі Сарненського повіту Поліського воєводства. Тут існувало вже кілька заможних господарств. Місцеве населення йдучи на службу до польських маєтків отримувало чималу платню й змогла завести власні господарства. оскільки лісу було вдосталь, то по річці Горинь сплавляли багато лісу. В це й же час селяни починають масово отримувати землю. Землю викупали в великих господарств, які мали надлишок землі. Окремі селяни виїжали на заробітки за кордон (в США та Канаду) і повертаючись викупляли луг, ліс, поля. Крім того завозили нові земляні культури — наприклад полуниця була завезена Катрушиним Петром Васильовичем в першій третині ХХ ст.

Польська адміністрація планувала побудувати в селі школу, де б навчали дітей грамоти. Село в той час було розкидане на окремі хутори й територіально розташовувалось на значній відстані від шляху. Школа мала бути в середині між хуторами для того, щоб всім було в однаковій мірі близько й зручно добиратися.

В минулому село мало важливе транспортне значення. Через село, від лісу, перпендикулярно центральній вулиці проходила насипна дорога-гребля, яка йшла до самої річки Горинь, через яку був побудований дерев'яний міст. Міст був побудований для того, щоб існувало сполучення з центром Любиковицької гміни, який знаходився в Любиковичах.

Місцеве населення часто працювало в Клесові в каменоломні. Причому серед вихідців з села були і регулярні працівники, які були офіційно працевлаштовані і отримували платню цілий рік. Для того щоб добитися цього було необхідно сумлінно відпрацювати в каменоломні 3 роки, після чого офіційно зараховували на службу. а робота дозволяла отримувати гарний прибуток.

Польська адміністрація планувала провести неподалік від села залізницю, для чого були виконані абсолютно всі проектувальні та вимірювальні роботи. Однак реалізації цього задуму завадила Друга Світова Війна, оскільки Польща стала об'єктом посягання для Німеччини та СРСР.

18 вересня 1939 року в рамках вторгнення СРСР до Польщі Соломіївка була захоплена СРСР.

В 1939 році, по встановленні радянської влади в селі, в хаті в якій жили поляки, на вулиці яка нині називається Старосільська була створена початкова школа. Навчання велось в ній перші 3 класи.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Друга світова війна почалася в 1939 році, однак в село прийшли більшовики і в ході вторгнення СРСР в Східну Польщу ніяких інцидентів не відбувалося. Поряд з селом почалося інтенсивне будівництво військових аеродромів. Їх було аж 2. Перший знаходився між Соломієвкою та селом Білаші, ближче до останнього й будувався ще до початку військових дій. Інший же був побудований поряд з лісом між селами Соломієвка та Орв'яниця. Перший не встигли добудувати і в повній мірі оснастити всім необхідним, а другий аеродром був польовим й діяв в роки Другої світової війни.

В роки війни значних бойових дій на території села не відбувалось. В перші дні німецько-радянської війни часто над селом відбувалися повітряні бої радянської та німецької авіації. Радянські літаки зазвичай поступалися в своїх можливостях німцям і були змушені втікати на небезпечно низьких висотах над землею, щоб уникнути переслідування. Це мало не призвело до жертв, оскільки кілька разів літаки мало не врізалися в будинок, що знаходиться на Соломіївському хуторі. Однак на цій території активно діяли бандерівці, які вели підпільну роботи проти німецьких загарбників, та проти радянських партизанських підроздідів.

Більшість диверсій, які були влаштовані в районі села були здійснені саме бендерівцями, втім ці заслуги приписав собі радянський партизанський рух. Діяльність радянських партизан переважно зводилася до розвідки та грабунку місцевого населення. Діяльність УПА ширилася й на території села, результатом стала консолідація активних борців проти німців невеликої кількості людей, з Соломіївки та навколишніх сіл. Основною їх діяльністю було шкідництво, та диверсії на залізниці. За відсутності вибухівки вони розтягували залізничне полотно — унеможливлювали рух по колії сполученням Сарни-Дубровиця.

Жителів же самого села німці притягували до примусових робіт в каменоломнях в Клесів та на лісозаготівлі, в першому зобов'язані були працювати ті, в кого в господарстві були воли та інша тяглова сила.

Коли радянські війська розпочали масштабний наступ, через село відступали угорські збройні частини, які зводили свої вимоги до місцевого населення до продуктів харчування. Село було звільнено від німців орієнтовно 10-11 січня 1944, військами 1 Українського фронту. Після визволення села радянськими військами в Соломіївці тривалий час зберігався порядок, який був під час польського панування. Щоправда були ліквідовані вкрай заможні господарства.

Ветерани війни[ред. | ред. код]

Стельмах Мирон Іванович

Стельмах Мирон Іванович, житель с. Соломіївка, ветеран ВВв,

Післявоєнний період[ред. | ред. код]

Після закінчення війни в селі розпочалася післявоєнна відбудова. Була відбудована та відновлена робота початкової школи. Втім вона проіснувала недовго.

Примітною подією стала висадка шпигунського десанту в 1947 поряд з селом. 2 літаки здійснили закидання іноземних шпигунів поряд з селом. Після висадки вони одразу зникли в лісі, що ріс неподалік. Радянські військові, які з'явилися трохи згодом, їх не виявили. Свідками висадки стали Мосійчук Юрій Кирилович та Люлька Іван Петрович.

1950 року в селі збудований будинок культури та бібліотека.

В 1949 році в селі розпочався процес колективізації. В Соломіївці був створений колгосп «Ленінець», будівництво якого було завершене 1950 року. В його підпорядкуванні знаходилось 4607 га землі, в тому числі 1960 га орної. Тоді ж були побудовані будівлі центрального магазину, сільський клуб. В селі дещо згодом була побудована першокласна лазня, в яку приїжджали навіть з районних центрів.

Також було побудовано будинок сільської ради.

Так радянська влада міцно закріпила власний лад в селі.

В 1964 році був побудований перший цегляний будинок Мосійчуком Юрієм Кириловичем. Після цього розпочалось оновлення забудови села.

Міст який проходив через річку Горинь більшовиками був знищений, втім гребля місцями все ще простежується до самого села Білятичі, а в воді в посушливу погоду видно, що дерев'яні палі стоять і досі. Греблю яка була насипана з каміння в 70-х роках спеціально розрівняли бульдозерами.

Також в 70-ті роки шлях, який проходив через село почали заасфальтовувати. Паралельно цьому заасфальтовано переважну більшість доріг по селу. Після цього план села набуває сучасного вигляду. З'являються чотири вулиці: Центральна, Старосільська, Весняна та Молодіжна.

Щороку 19 серпня відзначається день села Соломіївка.

Населення[ред. | ред. код]

За переписом населення 2001 року в селі мешкало 583 особи[1].

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[2]:

Мова Відсоток
українська 99,49 %
російська 0,34 %
білоруська 0,17 %

Економіка села[ред. | ред. код]

Село розташоване вздовж автошляху Н25, що з'єднує село з Сарнами — Зарічним — Століном. Транзитність села сприяє тому, щоб село не занепадало, колгосп «Промінь» (перейменований «Ленінець») через нераціональне господарювання занепав і масштаб діяльності вже значно менший. Втім з часом в селі розпочали підприємницьку діяльність окремі хазяї і в кооперації з іншими ґаздами створюють робочі місця та забезпечують необхідний рівень господарювання на людських полях. Відбувається поступове повернення в село людей, які колись тут мешкали й виїхали з нього в радянські роки. Вдале розташування та демографічна ситуація сприяє тому, що в селі пустує всього лише кілька господарств, натомість з'являються й абсолютно нові.

Вдале розташування призвело до того, що в центрі працює 4 магазини та кафе у вечірній час. В лісі, що неподалік ведеться лісозаготівля.

Лазня яка не працювала з середини 1990-х років в 2012—2013 рр. була перебудована і там діє цех обробки бурштину. Саме завдяки видобутку та обробці бурштину, який приносить чималі прибутки матеріальне становище мешканців значно поліпшилось. Це зменшило відтік мешканців на заробітки.

У селі діє будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, відділення Укрпошти.

Соломіївка на мапах різних часів[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Історія міст і сіл Української РСР. Ровенська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. -С.292.

Посилання[ред. | ред. код]