Солоневич Борис Лук'янович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Солоневич Борис Лук'янович
Народився20 січня (1 лютого) 1898
Rudniki[d], Пружанський повіт, Гродненська губернія, Литовське генерал-губернаторство, Російська імперія
Помер24 лютого 1989(1989-02-24)[1] (91 рік)
Ґлен-Коув, Нассау, Нью-Йорк, США
ПохованняРосійський цвинтар в Новодівеївському монастиріd
Країна СРСР
Діяльністьборець, журналіст, письменник, публіцист, лікар
Галузьтворче та професійне письмоd[2], публіцистика[2] і медицина[2]
Знання мовросійська[2]
БатькоСолоневич Лук'ян Михайлович
Брати, сестриIvan Solonevichd

Борис Лук'янович Солоневич (1898—1989) — російській громадський діяч та письменник, білорус за походженням.

Життя у Радянському Союзі

[ред. | ред. код]

Борис Солоневич народився у Гродненській губернії у родині публіциста Лук'яна Солоневича, стійкого монархіста та прихильника «західнорусизму». З юних років брав участь у громадському русі, вступив до скаутської організації. Неприязно ставлячись до більшовицької диктатури емігрував після завершення Громадянської війни, але потім повернувся у СРСР та проживав деякий час в Криму, намагаючись відродити скаутський рух.

Ця діяльність привернула увагу влади, Борис Солоневич був заарештований та засуджений до двох років у Соловецькому таборі. Після звільнення висланий на поселення до Сибіру, але у 1933 році заарештований знов, та відправлений на примусові роботи до «Біломорсько-балтійського комбінату»[3]. Разом з братом Іваном, Борису Солоневичу вдалося здійснити втечу через радянсько-фінський кордон, але у Радянському Союзі залишилися його дружина та діти.

Еміграція

[ред. | ред. код]

У еміграції Борис Солоневич проживав у Фінляндії, Болгарії, Німеччині та врешті-решт у США. Він виступає як публіцист, бере участь у виданні газети «Нова Росія», пише низу робот, присвячених скаутському руху в СРСР, його розгрому владою, радянському каральному апарату. Помер Борис Солоневич у Нью-Йоркі.

Родина

[ред. | ред. код]

Після втечі Бориса Солоневича за кордон, в СРСР залишились його дружина Ірина Пелінгер, двоє дітей, батько та ще кілька родичів. Їх доля була здебільшого трагічною — Ірина Пелінгер була розстріляна у 1938 році, батько Лук'ян кілька разів арештовувався та врешті був розстріляний на примусовому поселенні.

Праці

[ред. | ред. код]
  • День врача в концлагере. София 1937, по-болг. 1938 и 1991, по-нем.1938, по-фр. 1940.
  • Молодёжь и ГПУ. София 1938, по-шведски 1938, по-немецки 1939, 2-е изд. 1942.
  • Спортивный комплекс «За Россию». София 1938 (брошюра 16 стр.).
  • На советской низовке. София 1938, по-фр. 1939 под названием «Dans la tempete

bolchevique» (возможно, что и не перевод, а отдельная книга).

  • Тайна старого монастыря. Брюссель 1941, 2-е изд.(Тайна Соловков) 1942, по-болг. 1937,

по-нем. 1937, 2-е изд. 1943, по-фламандски 1942, по-фр. 1942.

  • Рука адмирала. Брюссель 1942, 2-е изд.1943, по-фр.1942, 2-е изд.1943.
  • Женщина с винтовкой. Буэнос-Айрес 1955 (о женском ударном батальоне Бочкарёвой).
  • Заговор красного Бонапарта. Буэнос-Айрес 1957.
  • Срещите ми съ товарищъ Ягода. София 1937.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Library of Congress AuthoritiesLibrary of Congress.
  2. а б в г Czech National Authority Database
  3. Архівована копія. Архів оригіналу за 5 січня 2010. Процитовано 16 липня 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Посилання

[ред. | ред. код]