Солоницький бій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Солоницький бій
Дата: 26 травня7 червня 1596
Місце: урочище Солониця поблизу Лубен
Результат: перемога польсько-шляхетських військ
Сторони
Herb Viyska Zaporozkoho.svg Військо Запорозьке Herb Rzeczypospolitej Obojga Narodow.svg Річ Посполита
Командувачі
Северин Наливайко, Григорій Лобода Станіслав Жолкевський, Єжи (Юрій) Струсь
Військові сили
6 тисяч козаків
із них "доброго війська" 2 тисячі
30 гармат[1]
1 500 кварцяної кінноти
кілька сотень піхоти
кілька сотень магнатських загонів[2]
Втрати
кілька тисяч невідомі

Солоницький бій 1596 року — вирішальний бій в урочищі Солониця поблизу міста Лубен (сучасне село Солониця) під час повстання Наливайка 15941596 років.

Місця стоянки козацького табору Наливайка зазначають неоднаково: одні в селі Солониці, інші в х. Купєвасі  та Квіткиному  хуторі, треті — в урочищі «Сухої Солониці», верстах в 12 від Сули. У останньому пункті місцями збереглися окопи, в інших же — слідів їх немає. Можливо, пошуки скарбів впродовж  трьохсот років прискорили руйнування окопів, хоча важко і це допустити з огляду на те, що татарські і навіть скіфські насипи висяться до цієї пори. В усякому разі зазначене п. Ф. Д. Ніколайчиком в його монографії «Первыя казацкая движения в рѣчи Посполитой» місце розташування козацького табору — «в півмилі від міста», «за мостом через Сулу» (і навіть далі у х. Солониці) сумнівне, бо рясно тут в джерелах і нині, навіть за нижчих рівнів усіх вод, також і польське військо не могло терпіти тут, поблизу міста недоліку в припасах. 

Після бою в урочищі Гострий Камінь поблизу Білої Церкви (початок квітня 1596 року) основні загони повстанців на чолі з Северином Наливайком та Григорієм Лободою, забравши свої сім'ї, змушені були відійти на Лівобережну Україну. На випадок невдачі повстання вони мали намір відступити на територію Московської держави.

В кінці травня 1596 року польсько-шляхетське військо на чолі зі Станіславом Жолкевським відрізало шлях відступу до кордону Московської держави.

Низинний лівий берег Сули в XVI столітті являв собою непрохідну драговину, і переправа через річку в межах тодішньої Вишневеччини можлива була лише біля Горошина або ж через Лубенський міст. Тут в середніх числах травня 1596 року пройшов табір Наливайка і Лободи, сподіваючись спалити міст і, затримавши таким чином погоню загону корінного гетьмана Жолковського, відсидітися в степу або пробратися на Запоріжжя, із здобутим в Польщі добром. План не вдався: доганяючи козаків в Лубнах, Жолковський вислав в обхідну дорогу інший загін, котрий переправившись в Городищі, повинен був зустріти їх на лівому березі. Козаки переправилися через міст і запалили його, в цей час услід за табором кинулося польське військо і загасило міст, а попереду здався інший загін польським військам. Козаки відійшли в сторону і обгородилися чотирма рядами возів, скутих між собою; за возами викопали рів і засипали вал, вище якого на влаштованих курганах розмістили понад 30 гармат.[1], решту становили сім'ї повстанців і поранені. Станіслав Жолкевський мав не більше 2 500 жовнірів, включно з магнатськими загонами.[2]

16 (26) травня 1596 року почалася облога табору, що тривала близько двох тижнів. Повстанці мужньо боронилися. Вони сподівалися на допомогу загону запорожців на чолі з Підвисоцьким, що діяв у тилу ворога.

Нападом не можна було узяти козацького табору, тому що у поляків не було гармат. За гарматами послали в Київ, і тільки 4 червня вони були привезені.

Оточені зазнавали великих втрат від польської артилерії. В таборі бракувало харчів, води, почався масовий падіж коней. До того ж загострилися суперечності між реєстровими і нереєстровими козаками. Скориставшись з тяжкого становища повстанців, Станіслав Жолкевський вступив у таємні переговори з Григорієм Лободою, пообіцявши реєстровцям амністію. Чутки про капітуляцію викликали між реєстровими і нереєстровими козаками збройну сутичку, в якій було убито Лободу.

26 травня (5 червня) польсько-шляхетське військо почало гарматний обстріл табору, готуючись 28 травня (7 червня) почати вирішальний штурм. Але вночі проти 28 травня (7 червня) верхівка реєстровців по-зрадницькому схопила Северина Наливайка, Матвія Шаулу та інших керівників повстання і видала Станіславу Жолкевському.

Під час переговорів польсько-шляхетське військо всупереч наказам Жолкевського підступно напало на табір і вирізало кілька тисяч повстанців разом з їхніми жінками і дітьми. Поляки рубали тих, що втікали, упродовж милі, так що труп лежав на трупі. Тільки 1500 козаків на чолі з Криштофом Кремпським прорвало оточення і відступило на Запоріжжя. Наливайка з іншими ватажками відвезли у Варшаву, де їх судили і стратили, причому вирок Наливайку був затверджений сеймом.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]