Соляна промисловість

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Центри соляної промисловості на 2005 рік
Соляні озера в Guérande, Атлантична Луара, Франція
Гора видобутої солі провінції Сан-Луїс, Аргентина
Солевидобування в місті Месолонгіон, Греція
Солевидобування на острові Пальма, Канари, Іспанія
Фасовка солі в Кабо-Верде
Робочий-солевидобувник у місті Струньяні, Словенія

Соляна́ промисловість — галузь харчової промисловості, яка має своїм завданням видобувати й переробляти кухонну сіль; в Україні один з найдавніших і довгий час найважливіших промислів.

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Кухонну сіль (хлорид натрію або хлористий натрій: NaCl) видобувають з надр землі (кам'яна сіль, найпоширеніша), одержують з підземних розсолів або штучних солоних розчинів (виварна сіль), з дна соляних озер (самосадна сіль) і з морської води (осадова сіль). Відповідно С.п. включає соляні шахти, розсолопромисли, солеварні заводи, солефабрики, які випускають всі види солі: розсоли, тверду сіль (в тому числі вакуумну), мелену, солебрикети з мікродобавками для худоби, зернову сіль, йодовану і інш. Видобуток морської та озерної солі розвивався задовго до н.е. у Древньому Єгипті, Греції і Римі.

Кухонна сіль як об'єкт видобування[ред.ред. код]

Кухонна сіль, хлорид натрію (хлористий натрій: NaCl) — кристалічна гірська порода з густиною 2,16 г/см3, яка добре розчиняється у воді і має солоний смак. Її видобувають:

  • з надр землі, безпосередньо з шахт;
    • виварна сіль, яку одержують з підземних розсолів або штучних солоних розчинів, якщо вона забруднена домішками, і виробляють на солеварнях;
  • з дна соляних озер (самоосадна сіль)
  • з морської води (осадова сіль).

Кам'яна сіль в Україні[ред.ред. код]

Див. також Запаси солі в Україні

В Україні кам'яна сіль присутня у всіх формах як кам'яна, виварна, самоосадна і осадова. Її запаси практично невичерпні: на 1969 для УРСР — 10,2 млрд т (по категоріях А+В+C1). Родовища кам'яної солі зосереджені в Донбасі, у Дніпровсько-Донецькій западині (у верхньодевонській і нижньопермській соленосних формаціях, які мало досліджені і ще не експлуатуються), на Передкарпатті, Закарпатті та в озерах і лиманах Чорного і Азовського морів.

Найбагатші соленосні родовища на Донбасі пов'язані з нижньопермськими відкладами, поширеними у межах Бахмутської западини:

Потужність соляних шарів 19220 м, глибина залягання від 124 до 1110 м. Поклади солі дуже чисті (вміст NaC1 62,98%).

На Передкарпатті міоценова соленосна смуга простягається на довжину 230 км (від Ляцька біля Перемишля на північному заході до Буковини на південному сході), при середній ширині до 10 км. Потужність шарів від 0,2 до 50-70 м, глибина залягання від 14 до 170 м. Всього розвідано близько 200 солепроявів. Соляна промисловість на Передкарпатті найдавніша і багато віків найважливіша в Україні, хоч запаси солі тут порівняно невеликі. Сіль добувають майже винятково у виварному виді. Тепер її видобуток незначний (розробляють Дрогобицьке, Болехівське і Долинське родовища).

На Закарпатті С. виступає у міоценовій смузі до 300 км довжина від Пряшева на півн. зах. до рум. Мармарощини на півд. сх.; на укр. етнічній території бл. 30 солепроявів, з них використано Солотвинський над Тисою (Балансові запаси 367 млн т). Солоні оз. і лимани над Чорним і Азовським морями мають невичерпні запаси С., зокрема в Криму (групи: Евпаторійська, Сівашська і Керчинська), нині експлуатують лише 3 родовища: Сіваші, сх., Генічеське та оз. Сасик-Сиваш.

Соляна промисловість України[ред.ред. код]

На теренах нашої країни є всі види солі – кам'яна, виварна, самоосадна і осадова.

У 1910 р. у 1 000 т солі, яка видобувалася в Російській імперії, частка України була домінантною – 863 т. (86,3%), зокрема: кримська сіль — 297, донецька — 555 (у т.ч. 443 кам'яної і 112 виварювальної), одеська — 11. У 1913 р. на території України видобуто 1 млн т кухонної солі (6% світової). У 1940 р. видобуток кухонної солі в Україні становив 2,1 млн т (разом з Закарпаттям), у т.ч.: артемівської — бл. 1,4 млн т, закарп. — 200000 т, самоосадної понад 200 000 т, галицької — 40 000 т. Після воєнного занепаду Україна у 1950 р. видобула солі: 1,8, 1960 — 3,1, 1970 — 5,1 млн т (41% всесоюзної і 8% світової). Структура солевидобутку у 1970 р.: 3,8 млн т (74,5%) припадає на Артемівське (Бахмутське) родовище, 450 000 т (8,6%) на Солотвинське, 45 000 т на самоосадну сіль.

Сьогодні в Україні з наявних 14 розробляється 11 родовищ. Найбільше по видобутку – Артемівське родовище. У кінці ХХ ст. видобуток солі становив бл. 3 млн т на рік. У 2006 р. Україна виробляла 2,3 млн т солі і входила до 20-ти найбільших світових продуцентів солі

Наука[ред.ред. код]

Питання технології і техніки видобутку та переробки кам’яної, басейнової та озерної солей в Україні досліджує Український науково-дослідний інститут соляної промисловості (м. Бахмут).

Історія солевидобування[ред.ред. код]

З найдавніших часів[ред.ред. код]

С. п. до кін. 18 ст. Сліди С.п. і торгівлі С. сягають античної і ранньої доби; грец. м. над Чорним м. експортували до Греції С. з Криму і чорноморських лиманів, видобуток С. на Мармарощині сягав, мабуть, рим. часів. За княжої доби (перші, за «Києво-Печерським Патериком», відомості з 1096) найбільше значення мав видобуток виварної С. на гал. Передкарпатті; її експортували на Наддніпрянщину (сюди припливала також С. з Причорномор'я попри труднощі, що їх часто робили кочовики; див. також «Соляний шлях») і до Польщі. Про значення С. п. на Гал. Русі свідчить факт, що м. Галич дістало назву від кореня «гал» (сіль).

Техніка С.п. стояла на досить високому рівні. Соляну ропу витягали відрами з неглибоких шахт при допомозі керату, що його тягнули коні і виварювали її у казанах, уміщених у вежах. Виварену С. формували в грудки конусної форми, т. зв. «головажні» (пізніша назва «товпки», «топки»): деякий час вони були замінником грошей.

Після опанування Галичини Польщею С.п. стала переважно власністю корони, зокрема більші соляні «жупи» (деякі з них орендовано, деякі роздавалися поль. світським і духовним особам). С.п. була джерелом чималих прибутків. З 16 ст. великі жупи набирають мануфактурного типу. С.п. зазнала концентрації, а техн. оснащеність підвищувалася. У 18 ст. виробництво гал. К.с. наближалося у деякі pp. до 1 млн центнерів. Вона покривала попит укр. населення і експортувалася до Польщі й Литви.

Менше значення мав видобуток чорноморської, зокрема крим. (сіль «кримка») С., з 16 ст. один з основних запор. промислів. Хоч видобуток С. був майже безкоштовний (гол. кошти ішли на транспорт), але до 1774 (Кучук-Кайнарджійський мировий договір) він був під тур. і тат. контролем і зазнавав часто обмежень, а то й перерв.

Чимале значення, особливо у 17-18 вв., мало видобування (виварювання) С. на Слобожанщині (Донеччині) в околицях Тору, Бахмуту й (пізніше) Співаківки. Соляні промисли на Торських і суміжних Маяцьких оз. («Солені озера», 1571) документально відомі з 1619; спершу пов'язана з ними колонізація мала добичницький, згодом масовий і постійний характер, зокрема під час Хмельниччини. У другій пол. 17 ст. соляні промисловці («соляники», «торяники») осідали тут на довший час і утворювалися сталі поселення; за описом 1683, у «Соленому городі» — Торі (пізніше Слов'янське) «русских людей» (здебільша військ.) було 50, а «черкасів» (себто українців) — 151. Поряд з приватними соляними варницями появилися (з 1660-их pp.) казенні. Розвиткові С.п. сприяла коз. адміністрація Слобожанщини (зокрема Ізюмського полку), але чималої шкоди завдавали часті тат. наскоки й здирства моск. урядовців. Ще у другій пол. 17 ст. укр. промисловці завели соляні варниці над р. Бахмутом (1703 їх було вже 29). Але 1715 рос. уряд націоналізував бахмутські й торські соляні зав. (разом з співаківськими) й перетворив їх на казенні підприємства (іноді з участю приватних промисловців), з урядовою адміністрацією, під гол. доглядом «Соляного Правління» у Петербурзі, з робітництвом з приписних держ. селян; у першій половині 18 ст. вони продукували щороку 500–600 000 пудів С., яка вивозилася до Гетьманщини, півд. районів Росії, а навіть до Правобережної України. У другій пол. 18 ст. продукція бахмутських і торських зав. почала спадати (з 350 000 пудів на рік у 1750 — 57 до 40 000 у 1775 — 78), і 1782 вони були ліквідовані, через конкуренцію крим., рос. (астраханської) й донської С., непродуктивність кріпацької праці казенної мануфактури й недостачу палива (в наслідок винищення лісів).

Від кін. 18 ст. до 1917[ред.ред. код]

З переходом Галичини під австр. панування, С.п. на Передкарпатті занепала через введення соляної монополії і конкуренції з С.п. в ін. частинах Австр. держави; разом з тим більшість жуп закрито. Продукція гал. С. на початку 20 ст. становила бл. 50000 т на рік. Гол. солеварні: Ляцьке, Дрогобич, Стебник, Болехів, Долина, Калуш, Делятин, Ланчин, Косів. Таку саму продукцію виявляла єдина на Закарпатті копальня кам'яної С. в Солотвині.

Натомість значно збільшилася С.п. на Наддніпр'янщині. Це була довгий час самоосадна С. у Причорномор'ї як на зах. (т. зв. Одеська), так і в Таврійській губ. (гол. на Крим. піво.), т. зв. кримська. До 1861 продукцію С. вела сама держава, згодом її виорендовували. Видобуток С. мав значні коливання з року на рік (у сер. 19 ст. з 1,5 до 3 млн центнерів на рік), але разом з тим постійно зростав. Для її вивозу треба було великого ч. підвод (1845 — 120 000, при яких було до 300 000 голів робочої худоби; див. також чумаки); транспорт С. ішов і Дніпром. У 1869-80 добувано щороку 1,6 млн центнерів крим. С. (40% продукції всієї Рос. Імперії), 1881 — 87 — 2,7 млн; видобуток одеської С. був незначний. Зміну в С.п. спричинило виявлення у Бахмуті великих покладів кам'яної С. і її видобуток з кінця 1870-их pp. Продукція К.с. на Донбасі (разом з виварною С. в Слов'янську) перевищила у 1890-их pp. видобуток крим. (хоч і він далі збільшувався). С.п. на Донбасі була здебільше в руках чужинецьких синдикатів. 1910 продукція С. у 1 000 т була така: крим. — 297, донецької — 555 (у тому ч. 443 кам'яної і 112 виварювальної), одеської — 11. На території сучасної УРСР 1913 випродукувано бл. 1 млн т К.с., тобто пол. продукції всієї Рос. Імперії і 6% світової.

З 1918[ред.ред. код]

У 1920 — 30-их pp. продукція К.с. на гал. Передкарпатті далі зменшувалася (у 1930-их pp. 38 000 т річно), гол. через конкуренцію дешевшої К. с. в ін. обл. Польщі, натомість збільшилася на Закарпатті в Солотвині (до 200 000 т), яка в більшості покривала попит Чехо-Словаччини. Розвиток С.п. в УРСР, зокрема у 1930-их pp., ішов у напрямі концентрації виробництва на найбільших підприємствах і модернізації техніки. І далі виявляється тенденція переходу від виварювання С. до копальної продукції (1913 — 75%, 1940 — 81%). 1940 видобуток К.с. збільшився до 2,1 млн т (разом з Закарпаттям), у тому ч.: артемівської — бл. 1,4 млн т, закарп. — 200000 т, самоосадної понад 200 000 т, гал. — 40 000 т. Подібні тенденції існують і по 1945. Після воєнного занепаду продукція К.с. піднеслася в УРСР 1950 до 1,8, 1960 — 3,1, 1970 — 5,1 млн т (41% всесоюзної і 8% світової). Про концентрацію С.п. свідчить, що 3,8 млн т (74,5%) продукції К.с. припадає на Артемівське (Бахмутське) родовище, 450 000 т (8,6%) на Солотвинське, а лише 45 000 т на самоосадну С. К.с. видобувають і переробляють 16 підприємств тресту «Головсіль» Міністерства Харч. промисловості УРСР, у тому ч. 6 соляних шахт (серед них 3 Артемівського рудоуправління, 1 Солотвинського солерудника), 4 солезав. (Слов'янський на Донбасі та Долинський, Дрогобицький і Болехівський на Передкарпатті) та 4 солепромисли над Чорним і Азовським морями. Питання С.п. в СРСР досліджує Всесоюзний н.-д. Інститут Соляної Промисловості (Артемівське, Донецька область).

Солевидобування в сучасну епоху[ред.ред. код]

Світова соляна промисловість у 2005 році

У 2006 за даними British Geological Survey укладено у вересні 2008.

Rank by
sovereign state
Країна/Регіон Виробництво солі (тонн)
Світ 210,000,000
1 США 46,500,000
2 Китай 37,101,000
3 Індія 15,000,000
4 Канада 14,125,000
5 Австралія 11,211,000
6 Мексика 8,180,000
7 Франція 7,000,000
8 Бразилія 6,500,000
9 Чилі 6,000,000
10 Велика Британія 5,800,000
11 Норвегія 5,000,000
13 Італія 3,600,000
12 Іспанія 3,200,000
14 Росія 2,800,000
15 Румунія 2,450,000
16 Єгипет 2,400,000
17 Україна 2,300,000
18 Туреччина 2,250,000
19 Іран 2,000,000
20 Болгарія 1,800,000
21 Польща 1,600,000
22 Пакистан 1,320,000
23 В'єтнам 1,300,000
24 Японія 1,251,000
25 Аргентина 1,200,000
26 Таїланд 1,000,000
27 Багами 900,000
28 Ізраїль 800,000
29 Південна Корея 800,000
31 Німеччина 746,000
30 Намібія 700,000
32 Індонезія 680,000
33 Данія 610,000
34 Туніс 608,000
35 Філіппіни 600,000
36 Португалія 600,000
37 Колумбія 540,000
38 Північні Антили 500,000
39 Північна Корея 500,000
40 Йорданія 410,000
41 Австрія 401,000
42 Бангладеш 350,000
43 Венесуела 350,000
44 ПАР 336,000
45 Білорусь 300,000
46 Швейцарія 300,000
47 Гана 250,000
48 Перу 249,000
49 Марокко 240,000
50 Туркменістан 215,000
51 Ботсвана 208,000
52 Мартиніка 200,000
53 Саудівська Аравія 200,000
54 Куба 185,000
55 Алжир 183,000
56 Греція 150,000
57 Сирія 146,000
58 Сенегал 130,000
59 Словенія 125,000
60 Ємен 120,000
61 Кувейт 100,000
62 Словаччина 100,000

Сучасний видобуток солі у країнах світу (млн т)

Країна

2006

2005

2004

2003

2002

2001

2000

1999

1998

1997

1996

1995

1994

1993

1992

1991

Китай

48.0

44.6

37.1

32.4

35.0

31.0

31.3

28.1

22.4

30.8

29.0

29.8

29.7

29.5

28.1

24.1

США

46.0

45.1

46.5

43.7

43.9

44.8

45.6

45.0

41.3

41.5

42.3

42.2

39.8

39.3

36.1

36.4

Німеччина

18.6

18.7

16.0

15.7

15.7

15.7

15.7

15.7

15.7

15.8

15.9

15.2

10.5

12.7

12.7

14.9

Індія

16.0

15.5

15.0

15.0

14.8

14.5

14.5

14.5

12.0

14.3

14.5

12.5

9.5

9.5

9.5

9.5

Канада

15.0

14.5

14.1

13.3

13.0

12.5

11.9

12.7

13.3

13.3

12.2

11.0

11.7

10.9

11.2

12.0

Австралія

12.4

12.4

11.2

9.8

10.0

9.5

8.8

10.0

8.9

8.8

7.9

8.1

7.7

7.7

7.7

7.8

Мексика

8.5

9.2

8.2

8.0

8.7

8.9

8.9

8.2

8.4

7.9

8.5

7.7

7.5

7.5

7.4

7.5

Франція

7.0

7.0

7.0

7.0

7.1

7.0

7.0

7.0

7.0

7.1

7.9

7.5

7.5

7.0

6.1

6.5

Бразилія

7.3

6.7

6.5

6.1

7.0

6.0

6.0

6.9

6.5

6.5

5.4

5.8

6.0

6.2

5.3

4.9

Велика Британія

5.8

5.8

5.8

5.8

5.8

5.8

5.8

5.8

6.6

6.6

6.6

6.7

7.0

6.8

6.1

6.8

Інші країни

55.4

58.5

40.6

53.2

64.5

69.3

58.5

58.0

59.1

54.4

53.8

52.5

53.1

41.0

53.8

60.6

Разом

240.0

238.0

208.0

210.0

225.5

225.0

214.0

211.9

201.2

207.0

204.0

199.0

190.0

178.1

184.0

191.0


Країна

1990

1989

1988

1987

1986

1985

1984

1983

1982

1981

1980

1979

1978

1977

1976

1975

Китай

20.0

30.9

24.3

19.8

19.0

15.9

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

США

37.0

39.3

39.2

36.9

37.3

39.2

39.2

34.6

37.9

38.9

40.4

45.8

42.9

43.4

44.2

41.0

Німеччина

15.7

16.4

18.4

18.3

17.9

17.9

 

Індія

9.5

10.6

10.1

10.9

11.2

10.9

Канада

11.3

12.2

11.8

11.2

11.4

11

Австралія

7.23

7.8

7.7

7.2

6.8

6.4

Мексика

7.14

7.7

7.9

7.0

6.8

7.1

Франція

6.61

8.2

8.7

8.6

7.8

7.8

Бразилія

5.37

4.0

4.8

5.0

2.4

3.0

Велика Британія

6.43

7.4

6.8

7.8

7.6

7.9

Інші країни

45.59

65.4

61.1

64.2

64.6

63,4

Разом

171.9

209.9

200.8

196.9

192.8

190.6

172.5

159.1

164.3

171.4

168.9

173.4

166.4

160.9

168.2

162.0

  • за даними Інституту солі, 2009 р.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004—2013.
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • Скальковский А. Соляная промышленность в Новороссийском крає. Опыт статистического описання Новороссийскоого края. ч.
  • Оглоблин О. Архів Бахмутських і Торсьхих соляних заводів (XVIII. в.), ж. Архівна Справа, кн. 9 —
  • Osuchowski W. Gospodarka solna na Rusi Halickiej od XVI do XVIII w. Л. 1930;
  • Гак Д. Харчова промисловість України. К. 1960;
  • Ісаєвич Я. Солеварна промисловість Підкарпаття в епоху феодалізму. Нариси з історії техніки, випуск 7. К. 1961;
  • Дзенс-Литовский А. Основные типы соляных месторождений СРСР. Труды Всесоюзного научно-исследовательного института соли. Випуск 4. 1962;
  • Кунцевич Ф. З історії соляних синдикатів Криму і Донбасу. Питання історії народів СРСР, випуск 11. X. 1971.
  • Пірко В.О. Географія збуту донецької солі //Історико-географічне вивчення природних та соціальних процесів на Україні. Зб. науков. праць. — К., 1988 (0,5 а.).