Соляризація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Соляриза́ція (від лат. Solaris — сонячний, sol — сонце; через французьке слово solarisation) — явище желатиносрібного фотопроцесу[en], за якому занадто велика експозиція призводить не до збільшення, а до зниження одержуваної внаслідок проявлення[ru] оптичної щільності[1]. У підсумку переекспоновані ділянки виявляються на негативі менш щільними, ніж навколишні, які отримали нормальну експозицію. На позитиві в цих місцях відбувається ефект «обернення», коли сонце виглядає, як темний диск на світлому небі.

Знімок з ефектом псевдосоляризації

Псевдосоляризація, Ефект Сабатьє — різновид фотографіки, що дає схожий зображальний ефект, який отримується засвіченням частково проявленої емульсії[2]. При подальшому проявлянні неекспоновані до засвічення ділянки емульсії стають чорними, а навколо вже проявлених утворюється світлий контур (лінії Маккі) за рахунок бічної дифузії продуктів окислення проявника[ru].

Причини явища[ред. | ред. код]

Якщо експозиція фотоматеріалу надмірна і виходить за межі лінійної ділянки характеристичної кривої[ru], після проявлення оптична щільність зображення стає обернено пропорційною кількості світла, що потрапило на фотоемульсію[3]. При цьому на ділянках, де відбувається подібне «пересвічення», оптична щільність тим менше, чим більша експозиція[4]. Причиною соляризації вважають окислення центрів прихованого зображення[ru] нейтральними атомами вільних галогенідів, що утворюються за великої експозиції на мікрокристалах галогенідів срібла у фотоемульсії. У практичній фотографії ефект може проявлятися у вигляді зображення на готовому позитиві яскравих джерел світла темно-сірими або чорними плямами.

Псевдосоляризація[ред. | ред. код]

Звичайний відбиток
Відбиток з «соляризованого» контратипа

Характер зображення, що виходить внаслідок соляризації, можна штучно створити у фотолабораторії. Така техніка, винайдена в кінці XIX століття, отримала назву псевдосоляризації або ефекту Сабатьє[5]. Першим виявив обернення частково проявленого зображення під впливом світла американський фотограф Вільям Джексон[ru] у 1857 році[6]. Проте, відкриття приписують французькому хіміку Полю Сабатьє[7]. Принципова різниця між соляризацією та її штучним аналогом практично не враховується, і фотографи слово «псевдосоляризація» майже не використовують.

Ефект Сабатьє може бути отриманий шляхом додаткової експозиції фотоматеріалу актинічним світлом[ru] після першого проявлення. При цьому вже проявлене металічне срібло екранує від засвічування шари світлочутливого галогеніду, що лежать під ним[8]. Під час другого проявляння, що виконується після засвічення, оптична густина підвищується тільки на ділянках, що залишилися непроявленими при першому проявлянні, утворюючи комбіноване зображення зі світлим контуром в ділянці середніх півтонів. Це пояснюється десенсибілізацією[ru] відповідних ділянок фотоемульсії продуктами окислення першого проявника, які дифундували в них з сусідніх сильно експонованих ділянок[7][8]. У разі, якщо експозиція засвічення перевищує первісну, зображення може вийти оберненим, а рівна експозиція дає однакову щільність світлих і темних ділянок.

Ступінь вираженості ефекту залежить від часу другого проявляння: за надто великої його тривалості зображення зникає, а емульсія стає рівномірно чорною без будь-яких контурів. Через непередбачуваність процесу, в більшості випадків виконують засвічення не вихідного негатива, а контратипа, надрукованого на фототехнічній плівці[ru][9][10]. При цьому зображення являє собою так звані «лінії Маккі», тобто контур, що огинає найбільш контрастні деталі сюжету, що поєднується з напівтоновими фрагментами знімка[8]. В залежності від використання негатива чи позитива контур може бути білим на чорному тлі або навпаки[2]. Для отримання ліній Маккі випускалася спеціальна двошарова плівка «Аґфаконтур» (англ. Agfa Contour Film), одна з емульсій якої давала позитивне зображення, а інша — негативне. При цьому контурне зображення виходило відразу ж після першого проявлення, не вимагаючи засвічення і повторного проявлення[8].

Ефект Сабатье використовувався багатьма фотохудожниками: він був улюбленим прийомом Едварда Вестона[en] і Ман Рея[11].Псевдосоляризація також здійсненна в лабораторних умовах при виготовленні проміжного контратипа на кіноплівці. Ефект знайшов застосування в художніх фільмах: наприклад, в кіноказці Павла Арсенова «Король-олень» — в епізоді обміну героїв тілами. Схожий прийом реалізований на кольоровий кіноплівці в картинах «Тіні забутих предків» і «Вечір на Івана Купала»[12]. Прикладами вдалого використання також є кінофільми «Коло», «Маяковський сміється», «Сищик»[13].

У сучасній цифровій фотографії ефект псевдосоляризації легко імітується в графічних редакторах спотворенням форми кривих півтонів як у монохромному зображенні, так і в кольоровому.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Обработка фотографических материалов, 1975.
  2. ↑ а б Краткий справочник фотолюбителя, 1985.
  3. ↑ Общий курс фотографии, 1987.
  4. ↑ Краткий фотографический справочник, 1952.
  5. ↑ Советское фото, 1984.
  6. ↑ Михаил Салаев. Соляризация и эффект Сабатье. Фотохимия и аналоговая фотография (рос.). Искусство кино и фото. Процитовано 26 серпня 2014. 
  7. ↑ а б Фотокинотехника, 1981.
  8. ↑ а б в г Творческие методы печати в фотографии, 1978.
  9. ↑ Хеджкоу, 2004.
  10. ↑ Фотографируем без ошибок, 1986.
  11. ↑ Foto&video, 2007.
  12. ↑ Техника кино и телевидения, 1969.
  13. ↑ Плужников Б. Ф. Искусство комбинированных киносъемок / В. С. Богатова. — Учебное пособие для студентов ВГИК. — Москва : Искусство, 1984. — С. 41. — 271 с. — 10 000 екз.

Література[ред. | ред. код]

  • Е. А. Иофис. Фотокинотехника / И. Ю. Шебалин. — М., : «Советская энциклопедия», 1981. — С. 283. — 447 с.
  • Л. Я. Крауш. Обработка фотографических материалов / Е. А. Иофис[ru]. — М. : «Искусство», 1975. — 192 с. — 100 000 екз.
  • Куновский Г. Н. Фотографируем без ошибок / Гришанович В. М.. — Мн., : «Полымя», 1986. — С. 121, 122. — 175 с.
  • Н. Д. Панфилов, А. А. Фомин. Краткий справочник фотолюбителя. — М., : «Искусство», 1985. — С. 286—307. — 367 с.
  • В. В. Пуськов. Раздел III. Светочувствительные материалы // Краткий фотографический справочник / И. Кацев. — М. : Госкиноиздат, 1952. — С. 112—170. — 423 с. — 50 000 екз.
  • Фомин А. В. Глава IV. Сенситометрия // Общий курс фотографии / Т. П. Булдакова. — 3-е. — М., : «Легпромбытиздат», 1987. — С. 75—102. — 256 с. — 50 000 екз.
  • Джон Хеджкоу. Фотография. Энциклопедия / М. Ю. Привалова. — М. : «РОСМЭН-ИЗДАТ», 2004. — 264 с. — ISBN 5-8451-0990-6.
Перегляд цього шаблону
  Тематичні сайти
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Соляризація&oldid=33282174