Сонячне затемнення 19 червня 1936 року

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сонячне затемнення 19 червня 1936 року
SE1936Jun19T.png
Загальні параметри затемнення:
Тип Повне
Гамма 0,5389
Величина 1,0329
Максимум затемнення:
Тривалість 2 хв. 31 сек.
Координати 56°07′53″ пн. ш. 104°42′04″ сх. д. / 56.1315° пн. ш. 104.7011° сх. д. / 56.1315; 104.7011Координати: 56°07′53″ пн. ш. 104°42′04″ сх. д. / 56.1315° пн. ш. 104.7011° сх. д. / 56.1315; 104.7011
Час (UTC):
Посилання
Сарос 126 (43 з 72)

Сонячне затемнення 19 червня 1936 — повне сонячне затемнення, часткові фази якого можна було спостерігати майже по всій Євразії (крім Південної Індії, Індокитаю та південного заходу Піренейського півострова), у Північній Африці і в приполярних областях Північної Америки, а повну фазу — у Греції, Туреччині, СРСР, Китаї та Японії. Великі міста, через які проходила смуга повного затемнення: Афіни, Геленджик, Туапсе, Краснодар, Армавір, Еліста , Кустанай, Петропавловськ, Омськ, Томськ, Хабаровськ. Максимальна тривалість повного затемнення (близько 2,5 хвилини) — у точці з координатами 56,1° північної широти, 104,7° східної довготи (на схід від Братська)[1].


Спостереження затемнення в СРСР[ред. | ред. код]

Це затемнення було першим повним сонячним затемненням, що відбулося на заселеній території СРСР, з моменту утворення цієї держави (попереднє було 1914 року)[2]. Смуга повного сонячного затемнення проходила через весь Радянський Союз із заходу на схід, від Кубані до Далекого Сходу. Для спостереження затемнення на території СРСР було організовано 28 радянських (17 астрономічних і 11 геофізичних)[3] і 12 іноземних експедицій[4](з Франції, Англії, США, Італії, Чехословаччини, Швеції, Голландії, Китаю, Японії, Польщі). В експедиціях працювали 370 астрономів, у тому числі близько 70 іноземців, причому щодо останніх ЦК ВКП (б) прийняв спеціальну постанову про зниження на 50% вартості квитків на залізничний і водний транспорт[5]. Підготовка до роботи експедицій під час затемнення за єдиною програмою йшла впродовж 2 років під керівництвом спеціальної комісії при АН СРСР. На роботи з підготовки до затемнення уряд асигнував 1934 року 60 тис. руб., 1935 — 365 тис. руб., 1936 — 400 тис. руб. Для спостережень вітчизняні фахівці в Ленінградському астрономічному інституті створили 6 однакових коронографів з діаметром 100 мм і фокусною відстанню 5 м, якими були забезпечені експедиції Пулковської обсерваторії, ДАІШ, Московського відділення Всесоюзного астрономо-геодезичного товариства, Харківської, Енгельгардтівської та Ташкентської обсерваторій. Крім наземних станцій, спостереження виконували також з аеростатів[6] і літаків[7].

Пулковська обсерваторія (разом з її відділенням у Сімеїзі, нині Кримською обсерваторією) направила три експедиції: одну під керівництвом директора обсерваторії Б. П. Герасимовича (він же був головою комісії АН СРСР з організації спостережень затемнення) для дослідження хромосфери і протуберанців — в Оренбурзьку область (селище Акбулак), другу під керівництвом Г. А. Тихова — також в Оренбурзьку область (с. Сара), третю (під головування І. А. Балановського) — до Омська для спостережень за короною. Експедиція ДАІШ в сел. Бочкарьов біля міста Куйбишева Далекосхідного (нині Бєлогорськ Амурської обл.) займалася спектрографією хромосфери та корони і поляриметрією корони, а також перевіркою ефекту Ейнштейна (відхилення світла в гравітаційному полі Сонця); спостереження другої експедиції ДАІШ під Кустанаєм були не надто вдалі через метеоумови. Експедиція Харківської обсерваторії на Північному Кавказі (станиця Білоріченська Краснодарського краю) під керівництвом М. П. Барабашова займалася фотометрією і поляриметрією корони, а також спектроскопією хромосфери за допомогою об'єктивної призми. Абастуманськая обсерваторія проводила радіометрію корони. Експедиція Московського відділення ВАГТ[ru] здійснювала спостереження на стандартному коронографі, а також керувала аматорськими спостереженнями по всій країні. Експедиція Обсерваторії ім. В. П. Енгельгардта Казанського університету працювала в районі Кустаная, займаючись спектрографією корони у видимому спектрі за допомогою дифракційної ґратки, а також фотографуванням корони за допомогою стандартного коронографа[8].

Американська експедиція у складі 24 осіб під керівництвом Дональда Мензела працювала разом із однією з пулковських експедицій в Акбулаку. Разом із другою пулковською експедицією в Сарі працювала експедиція з 4 італійських астрономів (обсерваторія Арчетрі) під керівництвом Джорджіо Абетті[3].

У культурі[ред. | ред. код]

Затемнення сталося наступного дня після смерті Максима Горького. У день похорону письменника 20 травня газета «Правда» опублікувала присвячений Горькому вірш Михайла Свєтлова, який містив рядки: «И затмению Солнца сопутствует сумрак утраты…»[9]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Повне сонячне затемнення 19 червня 1936 року. Каталог сонячних затемнень.(рос.)
  2. Смуга повного сонячного затемнення 29 червня 1927 проходила лише по деяких арктичних островах і Чукотці, де майже не було населення.
  3. а б М. Н. Гнєвишев. Звершення і тривоги Пулкова (Сторінки спогадів). // Історико-астрономічні дослідження. — М., 1983. — Вип. 21. — С. 342–368.(рос.)
  4. Сергій Бєляков (2012). Сонячні затемнення на сторінках івановської газети «Робочий край». Природничонауковий музейно-освітній центр «Івановський музей каменю». Процитовано 2014-12-11. (рос.)
  5. Про приїзд до СРСР іноземних астрономічних експедицій для спостереження за сонячним затемненням. Протокол засідання Політбюро № 38, 3 квітня 1936/ (рос.) В кн.: АКАДЕМИЯ НАУК В РЕШЕНИЯХ ПОЛИТБЮРО ЦК РКП(б)-ВКП(б)-КПСС. 1922–1991/ 1922–1952. М.: РОССПЭН, 2000. — 592 с. — Тир. 2000 экз. — Сост. В. Д. Есаков.
  6. Субстратостат над Омском // Омская правда. — 21 июня 1936 года.
  7. К. П. Станюкович. Подъем на самолете для наблюдения полного солнечного затмения 19 июня 1936 г./ Мироведение. — 1936. — Т.25. — № 5. — С. 22—25.
  8. Б. П. Герасимович. Про підготовку до спостережень повного сонячного затемнення 19 червня 1936 р.(рос.) / Вестник АН СССР. — № 9. — 1935. — С. 1—16.
  9. Лазар Шерешевський. Затемнення і прояснення // Дружба Народів. — 2002. — № 7.(рос.)

Посилання[ред. | ред. код]