Сонячний годинник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вертикальний сонячний годинник у подвір'ї Ужгородського кафедрального собору

Со́нячний годи́нник — пристрій для вимірювання часу за зміною довжини тіні від гномону та її руху по циферблату.

Історія[ред.ред. код]

Поява сонячного годинника зв'язана з тим далеким часом, коли людство зрозуміло зв'язок між довжиною й положенням сонячної тіні від тих чи інших предметів та положенням сонця на небі.

Хоча достеменно невідомо, вважається, що сонячний годинник з'явився приблизно у 3500 р. до н. е. Механізм роботи такого годинника був дуже простим — зміна довжини тіні гномона, центральної осі або колони сонячного годинника, вказувала на зміну часу доби. Вперше сонячний годинник був згаданий у Біблії, в 20-му розділі Другої Книги Царів.

В античні часи сонячний годинник був у першу чергу астрономічним інструментом, який використовували задля розрахунків географічної широти. Народом, який першим почав широко використовувати сонячні годинники, були вавилоняни. Незабаром їхній приклад наслідували давні греки, які вдосконалили принцип роботи інструменту. Всі давні народи, що використовували сонячні годинники, ділили добу на 24 години, але тривалість кожної години у них варіювала залежно від географічної широти і пори року. Виїмки в годиннику і «годинникові» лінії підбирали так, щоб кінець тіні прута вказував годину, а кут, під яким зрізана верхня частина каменю, залежить від широти місця, для якого виготовлений годинник. Іноді гномон, який відкидає тінь, розташовувався паралельно осі землі.

У подальшому були винайдені сонячні годинники різноманітних форм, які умовно можна розділити на:

  • горизонтальні і вертикальні;
  • ранкові та вечірні;
  • конічні, кульові й циліндричні.

Популярність сонячних годинників, як інструменту для визначення часу, істотно знизилася після запровадження стандартної години тривалістю 60 хвилин. Але і за Середньовіччя і пізніше сонячні годинники влаштовували на площах міст, на будівлях ратуш. З часом, як нині, будівництво сонячних годинників, стало організацією своєрідної місцевої декоративної пам'ятки, часто садово-паркової.

Сонячні годинники в Україні[ред.ред. код]

В Україні у багатьох містах є сонячні годинники — як стародавні (зазвичай на будівлях на заході країни), так і сучасні декоративні.

У столиці держави місті Києві розташовані відразу декілька сонячних годинників. Однак визначною пам'яткою і найстарішим сонячним годинником міста є пам'ятка науки кінця XVIII століття сонячний годинник Києво-Могилянської академії авторства француза П'єра Брульйона. Старий сонячний годинник того ж майстра є деталлю фонтану «Самсон» на Подолі. Аналогічні сонячні годинники, створені за проектом того ж П'єра Брульйона, розміщувалися на будівлі київської міської управи, але дотепер не збереглися. Із сучасних сонячних годинників Києва, що є радше не астрономічними приладами, а садово-парковими скульптурами — невеликі годинники у парку Слави поруч з дитячим майданчиком, парку партизанської слави в Дарниці.

Стародавні сонячні годинники є на будівлях, переважно на стінах культових спорудах, у цілому ряді міст і сіл Західної України — на костьолі Воздвиження святого хреста у Чернівцях; на стіні «Будинку пір року» у Львові (вул. Вірменська, 23) сонячний годинник у вигляді півкулі (споруджений на початку XIX століття); на стіні Преображенської церкви у Збаражі (Тернопільська область). Сучасний декоративний сонячний годинник є на території санаторію «Карпати» в Трускавці.

Зведений на своєму теперішньому місці в сучасному вигляді у травні 1820 року сонячний годинник у Херсоні є одночасно і могилою лікаря Джона Говарда, який помер у 1790 році і заповідав: «... Я не бажаю ні пам'ятників, ні надписів: але хотів би, щоб на моїй могилі було поставлено сонячний годинник...».

У 1999 році сонячний годинник був встановлений у Полтаві, уздовж вулиці 23-го вересня. Архітектор конструкції — В. Шевченко. 6-метровий гномон з нержавійки спирається на трикутний гранітний обеліск. Цей годинник цікавий тим, що містить інструкцію, як його використовувати для визначення часу.

У 2000-х роках чимало сонячних годинників було зведено у містах Східної України та Криму — у Бердянську (Запорізька область) на Приморській площі встановлений горизонтальний сонячний годинник з мармуровим циферблатом і стрілкою з нержавіючої сталі, що показує справжній місцевий сонячний час; влітку 2008 року сонячний годинник з'явився у Севастополі (розташований на Приморському бульварі); горизонтальний сонячний годинник є в Ботанічному саду Таврійського національного університету в Сімферополі; вертикальний сонячний годинник встановлений у Дружківці на алеї по вулиці Космонавтів; оригінальної форми сонячний годинник встановлений у парку «Казка» в Миколаєві.

Євпаторія може похвалитися двома сонячними годинниками — крім встановлених 2010 року на набережній у дворику караїмської кенаси, в місті є невеликий сонячний годинник, встановлений ще в XIX столітті.

У 2010 році в Макіївці на Донеччині встановлено унікальний, найбільший на території України (і СНД) сонячний годинник — його діаметр 16 м, а вага гномона 500 кг. Скульптор хронометра-гіганта — Микола Загрібний[1].

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]