Соняшник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Соняшник
Helianthus annuus
Helianthus annuus
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти
Підклас: Айстериди
Порядок: Айстроцвіті (Asterales)
Родина: Айстрові (Asteraceae)
Підродина: Helianthoideae
Триба: Heliantheae
Рід: Соняшник (Helianthus)
L.
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Helianthus
EOL logo.svg EOL: 44915
IPNI: 9250-1
ITIS logo.svg ITIS: 36611
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 4231

Соняшник (Helianthus L.) — рід рослин родини Айстрових.

Загальні відомості[ред.ред. код]

Охоплює близько 110 видів. Поширена технічна і сільськогосподарська культура, широко культивується на півдні України; основна олійна культура України.

Соняшник — мексиканська «квітка сонця»[1] (с.56). З Північної Америки (де соняшник був дикоростучою рослиною) в Європу рослина завезена іспанцями в 1619.

В Україні з'явився у середині 18 ст.. В Росії — в самому кінці 18 століття.[1](с.420)

В Європі соняшник обробляли як декоративну рослину і орієнтовно з 1860 р. з нього почали добувати олію. До того часу англійці їли молоді суцвіття соняшника з оцтом і маслом.[1](с.56)

Спершу його розводили як декоративну рослину, згодом також заради зерна, яке використовували як ласощі. Тепер соняшникова олія в Україні є найкращим харчовим продуктом як у непереробленому, так і переробленому (маргарин) вигляді.

Її використовують для технічних потреб (при виготовленні мила, лаків, фарб, лінолеуму тощо).

Соняшник — цінна культура у плодозміні. Медонос. Є й декоративні форми соняшника.

Види[ред.ред. код]

Helianthus salicifolius
Helianthus tuberosus
Соняшник декоративний

Рослини, що раніше зараховувались до соняшника[ред.ред. код]

Опис рослини[ред.ред. код]

Стебло
Листя
Суцвіття
Плід
Сім'янка з оплоднем
Соняшникове поле
Продуктивність соняшнику по планеті

Коренева система сильно розвинена.

Стебло заввишки здебільшого 120–150 см, іноді 2-2,5 м, пряме, з губчастою серцевиною, іноді розгалужене.

Листки великі, овально-серцевидні, черешкові. Нижні листки супротивні, решта — чергові.

Суцвіття — багатоквітковий кошик з плескатим або ледь випуклим диском. Кошики — на верхівках гілок. Рідко на верхівці стебла буває два кошики. Квіти в суцвітті двох видів. По краях кошика квітки без тичинок і маточки, утворюючи обгортку суцвіття із великих, яскраво-жовтих пелюсток. Всередині кошика розміщуються невеликі двостатеві трубчасті квітки жовто-коричневого кольору. Їхня кількість від сорту, та умов вирощування - до 1500 і більше. Цвітіння починається із країв кошика, і йде до середини суцвіття концентричними кругами. В перший день цвітіння з віночка виступають пиляки, наступного дня - приймочки і маточки. Тому цвітіння розділяється на дві фази, пиляковою і приймочковою. Явище різночасного дозрівання чоловічих та жіночих органів називається протерандрією, таким чином досягається уникнення самозапилення і забезпечується перехресне запилення. Зазвичай запилення відбувається у приймочковій стадії. За несприятливих умов квіти зберігають здатність до запилення до 2-х тижнів. Пилок може зберігатися ще довше. Самозапилення зустрічається вкрай рідко, зазвичай пилок переноситься комахами, найчастіше бджолами. Цвіте соняшник у липні - серпні і триває 20 -30 днів, квіти розкриваються із самого ранку. Рекомендується підвозити пасіку до посівів соняшника для якісного так швидкого їх запилення, з розрахунку одну сильну бджолину сім'ю на 1 -2 га посівів. Вулики потрібно розташовувати в центрі невеликого масиву, або по периметру великого, на відстані по 1,5 -2 км між точка́ми. Із соняшника бджоли збирають нектар і пилок. Медопродуктивність близько 30 кг/га.[4]

Плід — сім'янка з шкірястим оплоднем, що не зростається з насіниною. Цвіте з середини липня до кінця серпня. Вміст олії в насінні становить 47-52%, а в ядрі 65-67%.

Соняшник — теплолюбна і посухостійка рослина (її коріння дістає вологу з нижчих шарів ґрунту); для вирощування соняшника найпридатніші супіщані та суглинкові чорноземи.

Сировина[ред.ред. код]

З лікувальною метою збирають крайові квітки і молоді листки, сухі стебла і голівки рослини.

Промисловість виробляє соняшникову олію.

Хімічний склад[ред.ред. код]

У крайових квітках знайдено гіркі речовини, холін, бетаїн, тараксантин, каротин. Листки містять каротин (близько 11 мг/100г), смолисті речовини та каучук (близько 0,6%). Вміст олії в насінні становить 47-52%. У соняшнику знайдено вуглеводи (близько 27%), білкові (близько 20%), фітин (2%), органічні кислоти, дубильні речовини.[5]

Застосування[ред.ред. код]

У медицині[ред.ред. код]

Препарати соняшника звичайного знаходять застосування в народній медицині як спазмолітичний засіб, в минулому їх використовували і як протималярійний засіб.

Соняшникова олія — цінний харчовий дієтичний продукт. У науковій медицині її використовують як розчинник для лікувальних речовин. Соняшникову та кукурудзяну олію вживають при жовчокам'яній хворобі, як жовчегінний засіб при холециститі, холангіті, холангіогепатиті.[Джерело?]

Натщесерце випивають 2 столові ложки соняшникової олії, лягають на правий бік і кладуть під праве підребер'я гарячу грілку.

Олія повинна входити в меню 2-3 рази на тиждень як засіб профілактики і лікування атеросклерозу, а також як продукт, що сприяє перистальтиці кишківника.

Як спазмолітичний засіб використовують спиртову настойку крайових квіток рослини. Беруть 1 частину подрібнених крайових квіток, заливають 5 частинами 70% спирту і настоюють протягом 10 діб. Приймають настойку по 30-40 крапель 3-4 рази протягом доби за 30 хв до їди. Вживають при ядусі, бронхоспазмі, тяжкому затяжному кашлі, кишкових та шлункових коліках.[5]

У харчуванні[ред.ред. код]

Плоди — насіння вживають в сирому і підсмаженому вигляді. З насіння виготовляють олію. Макуха йде на корм для худоби.

У тваринництві[ред.ред. код]

Макуха соняшника — поживний корм для худоби. Стебла соняшника йдуть на силос. Існують також кормові сорти соняшника, які вирощують на зелений корм і силос.

У промисловості[ред.ред. код]

Соняшникову олію використовують для технічних потреб (при виготовленні мила, лаків, фарб, лінолеуму тощо).

Із золи соняшника добувають поташ, калій, селітру; із стебел отримують пряжу, виготовлюють чемодани, картон; із квіток роблять витяжку, яка замінює хінін, яку вживають при малярії і грипі; висушена серцевина соняшника горить як селітра..[1](с.57)

Декоративне використання[ред.ред. код]

Декоративні соняшники:

  • Червоне сонечко

Вирощування соняшника в Україні[ред.ред. код]

Виробництво соняшнику в Україні, 2014

В Україні буйний розвиток культури соняшника почався з початку 20 ст.. Площа під цю культуру в 9 українських губерніях (у тис. га): 1881 — 9,9, 1911 — 33,5, 1913 — 76 (44% усіх олійних і 19% всіх технічних), головним чином у північно-східних і центральних степових районах. Значно більші були посівисоняшника на Кубані (1916–318) і Донщині, з яких Україна імпортувала соняшникову олію. Частка 9 українських губерній у засівній площі соняшника Російської Імперії — 7%. У 1920-их роках його площа в УРСР зросла порівняно з 1913 у п'ятнадцять разів (на це вплинуло головним чином те, що соняшник став невіддмінною частиною сівозміни) — до 1,2 млн га або 56% площі під всіма технічними культурами, а питома вага в посівній площі у всьому СРСР збільшилася до 32%. Після колективізації площа під соняшник в УРСР зменшилася до 720 000 га; на всіх українських землях вона становила близько 1,5 млн га, більше ніж половину засівів у всьому СРСР. Через надмірне поширення його врожайність зменшилася з 7,5 центнерів до першої світової війни до 5,5 центнерів у 1930-их pp. Після 1945 площа під соняшник деякий час не зазнавала змін (у тис. га: 1945 – 920, 1950 – 893, 1955  – 935), згодом знову збільшилася (1960 – 1505, 1965 – 1777, 1970 — 1 710, 1974 — 1 719), і тепер її можна вважати усталеною.

Найбільші виробники соняшникового насіння у світі — 2013
(млн. тон)
Україна Україна 11.05
Росія Росія 10.5
Аргентина Аргентина 3.1
Flag of the People's Republic of China.svg КНР 2.42
Румунія Румунія 2.19
Болгарія Болгарія 1.93
Франція Франція 1.58
Туреччина Туреччина 1.52
Угорщина Угорщина 1.42
Танзанія Танзанія 1.08
Світ загалом 40.1
Джерело:
UN Food & Agriculture Organisation (FAO)
[1]

Вона займає 42% площі під всіма технічними культурами (після цукрового буряка — 43%), 93% всієї площі, що її відводять під олійні культури, і 37% посівів С. у всьому СРСР та 19% світової. Площа під С. на всіх землях — разом з Кубанню (Краснодарський край; 370 000 га) і українською Слобожанщиною в РРФСР займає бл. 2,5 млн га — перше місце у світі. Валовий збір С. (1; в тис. т) та його урожайність у центнерах з 1 га (2) зазнавали в УРСР за останні роки таких змін:

Валовий збір С. (1; в тис. т) та його урожайність у центнерах з 1 га (2)
× 1940 1946-50 1951-55 1956-60 1961-65 1968-70 1971-74
1. 946 610 892 1 431 2 287 2 830 2 793
2. 13,1 6,4 10,1 11,9 13,8 16,4 16,2

Т. ч., валовий збір С. в УРСР становить 44-45%. заг. сов. і 25% світового; урожайність С. в УРСР вища, ніж в усьому СРСР (15,5).

У 2004 р. в усьому світі було зібрано понад 17,7 млн т насіння соняшнику.[6]

Площі під культуру[ред.ред. код]

Посіви соняшнику концентруються на території центрального і північного Степу, менше у Лісостепу; його не вирощують на Поліссі (докладніше див. карту).

Сорти та гібриди[ред.ред. код]

В Україні висівають такі сорти С.: ВНИИ МК 1646, ВНИИ МК 6540, Армавірський 3497, стре Маяк і Зеленка 368. Але зараз основою промислового вирощування складають гібриди як вітчизняних селекціиних установ; Одеський селекційно-генетичний інститут, фірма «Сади України». Та зарубіжні фірми «Сингента», «Рустіка», «Піонер» та ін. На 2007 рік створено гібриди соняшнику стійкі до трибенуронметилу та імадазалінону що дає можливість використовувати гербіциди для боротьби з широколистними бур'янами в посівах соняшнику.

Соняшникове поле

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Найвищий соняшник в світі виростили в Німеччині в 2009 році, його висота сягала 8,03 метри.[7]
  • 8 серпня 2011 р в селі Плесецьке Васильківського району Київської області експерти був вирощений соняшник заввишки 4 м 17 см.[7]
  • Найменший соняшник в Україні, який виріс у природних умовах, мав висоту 35 сантиметрів. Він виріс на узбіччі дороги Любешів-Люб'язь у 1992 році[8].
  • Найбільший в Україні кошик соняшника, який мав діаметр 47 сантиметрів, виростив Абрамович Василь Миколайович на своєму городі в селі Люб'язь на Волині у 1995 році[9].
  • 19019 Санфлауер — астероїд, названий на честь цих рослин[10] (англ. Sunflower — соняшник).

Галерея[ред.ред. код]

IMAG0015.JPG

Загальний вигляд

Helianthus annuus 001.JPG

Соняшники

Sloneczniki-Helianthus.jpg

Плантація соняшника

Helianthus whorl.jpg

Суцвіття

Pflanze-Sonnenblume1-Asio.JPG

Головка соняшника

Національний Реєстр Рекордів - Найвищий соняшник.jpeg

Найвищий соняшник

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. а б в г (рос.) Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576с.
  2. а б GRIN Species Records of Helianthus. Germplasm Resources Information Network. United States Department of Agriculture. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-02-22. 
  3. Helianthus(англ.). Інтегрована система таксономічної інформації англ. ITIS. Процитовано 2011-02-22. 
  4. Алексєєнко Ф. М.; Бабич І. А.; Дмитренко Л. І.; Мегедь О. Г.; Нестероводський В. А.; Савченко Я. М. (1966). У Кузьміна М. Ф.; Радько М. К. Виробнича енциклопедія бджільництва (українською). Київ «Урожай». с. 420. 
  5. а б Товстуха Є. С. Фітотерапія. — К.: Здоров'я, 1990.-304 с., іл., 6,55 арк. іл. ISBN 5-311-00418-5
  6. В. П. Кухар Біоресурси — потенціальна сировина для промислового органічного синтезу / Катализ и нефтехимия Сборник научных трудов. — 2007, № 15.
  7. а б «Національний реєстр рекордів»
  8. Кравчук П. А. Рекорди Волині 1993. – Любешів, 1994. – 64 с. ISBN 5-7707-2014-1/4. - Найменший соняшник, с. 46.
  9. Кравчук П. А. Книга рекордів Волині. — Луцьк : Волинська обласна друкарня ; Любешів : Ерудит, 2005. — 302 с. — ISBN 966-361-079-4. - Найбільший кошик соняшника, с. 155.
  10. База даних малих космічних тіл JPL: Соняшник (англ.). 

Див. також[ред.ред. код]