Сорока Аркадій Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сорока Аркадій Васильович
Народження 25 липня 1924(1924-07-25)
Вінниця, Українська СРР, СРСР
Смерть 2 вересня 2010(2010-09-02) (86 років)
Країна  СРСР
 Україна
Жанр жанрове малярство, портрет, пейзаж, натюрморт і батальний жанр
Навчання Одеське художнє училище (1941)
Діяльність художник
Вчитель Крайнєв Данило Карпович, Мучник Леонід Овсійович і Шелюто Микола Андрійович
Відомі учні Назаренко Олександр Григорович
Член Спілка радянських художників України
Діти Нечай-Сорока Світлана Аркадіївна
Учасник німецько-радянська війна
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня
Народний художник України Заслужений художник УРСР
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сорока.

Арка́дій Васи́льович Сороќа український митець, народний художник України, яскравий представник школи реалізму (нар. 25 липня 1924, Вінниця — пом. 2 вересня 2010) — український живописець; член Спілки радянських художників України з 1967 року. Заслужений художник УРСР з 1980 року[1], народний художник України з 2008 року[2]. Батько художниці Світлани Нечай-Сороки.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 25 липня 1924 року у Вінниця у сім'ї чоботаря[3]. Упродовж 1937—1941 років навчався в Одеському державному художньому училищі імені Митрофана Грекова у Леоніда Мучника, Данила Крайнєва, Миколи Шелюта.

З початком німецько-радянської війни добровольцем попросився на фронт, виправивши у паспорті рік народження з 1924-го на 1921-й. Навчався у Харківському авіаційному училищі зв'язку в Коканді, куди був евакуйований навчальний заклад. Через втечу одного із курсантів навчального закладу, під час його вартування, потрапив у штрафний батальйон. Брав участь у бойових діях, був поранений[3]. Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня та медалями[4].

З 1945 по 1946 рік працював у Москві в Комісаріаті зв'язку СРСР. Після демобілізації жив у Вінниці та працював у Художньому фонді, викладав у художніх студіях[5]. Жив у Вінниці в будинку на вулиці Пушкіна, № 2, квартира 4[4]. Помер 2 вересня 2010 року.

Творчість[ред. | ред. код]

Працював у галузі станкового живопису у жанрах натюрморту, пейзажу, портрету; писав, жанрові та історичні картини, батальні діорами. За 65 років творчої діяльності написав понад 5 000 живописних творів та етюдів. Серед його творів:

  • 1960 — «Ковалі»;
  • 1960 — «Кумбари»;
  • 1964 — «Український степ»;
  • 1965 — «На шляхах війни»;
  • 1967 — «Комунари» (Вінницький краєзнавчий музей);
  • 1967 — «Донька»;
  • 1969 — «Трудові будні»;
  • 1969 — «Літній вечір»;
  • 1970 — «Не забудемо»;
  • 1971 — «Трудові будні»;
  • 1972 — «Слідом за фронтом»;
  • 1974 — «Лист з фронту»;
  • 1974 — «Мир переможе війну»;
  • 1976 — «Подолянки»;
  • 1976 — «Володимир Ленін серед делегатів третього з'їзду Комсомолу»;
  • 1977 — «Йшов загін»;
  • 1980 — «На безіменній висоті»;
  • 1980 — «Микола Пирогов біля хворого Миколи Некрасова»;
  • 1982 — «Рейд Сидора Ковпака» (Чернігівський художній музей);
  • 1983 — «Літак над Батьківщиною»;
  • 1983 — «Останній стіг»;
  • 1984 — «Черешневе свято в радгоспі імені Олександра Суворва»;
  • 1985 — «Василь Порик — національний герой Франції»;
  • 1987 — «Свято Івана Купала»;
  • 1988 — «Останній сніг»;
  • 1988 — «Сестри, сестри, горе вам»;
  • 1988 — «Богдан Хмельницький з своїми соратниками»;
  • 1988 — «Кармелюк»;
  • 1990 — «Катерина»;
  • 1994 — «Сорок перший рік»;
  • 1998 — «Зустріч Тараса Шевченка з Марко Вовчок»;
  • 2003 — «Юрка»;
  • 2004 — «Пастущок»;
  • 2004 — «Іван Богун — вінницький полковник»;
  • 2004 — «Україночка»;
  • 2005 — «Гуси»;
  • 2005 — «Осінній натюрморт»;
  • 2006 — «Осінній букет»;
  • 2006 — «Подружки»;
  • 2007 — «Бабусине свято»;
  • 2007 — «Бій Богдана Хмельницького під Жовтими Водами»;
  • 2008 — «Друзі»;
  • 2008 — «Дівочі секрети»;
  • 2009 — «Букет»;
  • 2009 — «Калина»;
  • 2009 — «Козаки ідуть»;
  • 2009 — «Наречена».

Брав участь в обласних мистецьких виставках з 1951 року, всеукраїнських та всесоюзних з 1954 року. Виставляв свої роботи на виставці вінницьких художників у Києві у 1997 і 2003 роках, міжрегіональній виставці «Артгалера». Персональні виставки відбулися Вінницькому обласному художньому музеї у 2003 році; київській галереї «Кроки назустріч» теж у 2003 році; виставковій залі відділу мистецтв Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки імені К. А. Тімірязєва у 2007 році[3].

Роботи художника зберігаються у Вінницькому обласному художньому музеї, Донецькому обласному художньому музеї, Музеї мистецтв Прикарпаття в Івано-Франківську, Луганському обласному художньому музеї, Тернопільському обласному художньому музеї, Чернігівському художньому музеї імені Григорія Галагана, Національному музеї-садибі Миколи Пирогова у Вінницї, Хмельницький обласний художній музей, Ямпільському музеї образотворчого мистецтва[3], приватних галереях та колекціях в Україні, Росії, Великій Британії, Франції, Польщі, Німеччині, Бельгії, Греції, Іспанії та в інших країнах[5].

Його ім'я занесено в список Лондонського видання каталогу 1989 року «Російські та радянські художники з 1900 по 1980 роки».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 8 серпня 1980 року.
  2. ↑ Указ Президента України від 19 серпня 2008 № 726 «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ та організацій з нагоди Дня незалежності України».
  3. ↑ а б в г Аркадій Васильович Сорока — патріарх українського живопису. Бібліографічний покажчик. // Департамент гуманітарної політики Вінницької обласної державної адміністрації. Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К. А. Тімірязєва. Вінниця. 2021.
  4. ↑ а б Сорока Аркадій Васильович // Довідник членів Національної спілки художників України. Київ. 2003, сторінка 45.
  5. ↑ а б Вікна соцреалізму.(рос.)

Література[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сорока_Аркадій_Васильович&oldid=39839421