Сорока Петро Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Петро Іванович Сорока
Петро Сорока - 07094215.jpg
Народився 6 січня 1956(1956-01-06)
  село Грицівці, Збаразький район, Тернопільська область, Україна
Помер 5 червня 2018(2018-06-05) (62 роки)
  Петриків, Тернопільський р-н, Тернопільська область, Україна
Поховання Петриків
Національність українець
Громадянство УРСРУкраїна Україна
Alma mater Кременецьке медичне училище імені Арсена Річинського
Мова творів українська
Рід діяльності письменник, літературознавець, редактор, видавець
Magnum opus: «Денники»
Нагороди та премії
«Слово України», «Тріумф» імені Миколи Гоголя, імені Володимира Сосюри, Всеукраїнська літературно-мистецька премія імені Братів Богдана та Левка Лепких, імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень», імені Романа Федоріва, імені Пантелеймона Куліша, імені Михайла Коцюбинського

Петро Іванович Сорока у Вікісховищі?

Петро́ Іва́нович Соро́ка (6 січня 1956, с. Грицівці Збаразького району Тернопільської області — 5 червня 2018[1]) — український письменник, літературознавець, редактор, видавець. Член Національної спілки письменників України (1994), міжнародного ПЕН-клубу (2002). Кандидат філологічних наук (1994). Секретар Тернопільської обласної організації НСПУ.

Премії[ред. | ред. код]

Життєпис[ред. | ред. код]

На відкритті музею «Літературне Тернопілля»

Закінчив Кременецьке медичне училище (1975), філологічний факультет Тернопільського педагогічного інституту (1986, нині ТНПУ).

Працював у редакціях районної газети «Колгоспне життя» (1986—1990) і газети «Гомін» (1990—1993; обидві  м. Збараж). Викладач, від 2001 — доцент кафедри теорії літератури і порівняльного літературознавства ТНПУ.

Голова правління обласного літературно-просвітницького товариства «Галицько-Волинське братство». Засновник і редактор просвітницько-видавничого товариства «Пегас» (обидва  від 1990), приватного видавничого підприємства «СорокА» (від 2005), співзасновник (1999) і головний редактор журналу «Сова», редактор літературно-мистецького альманаху «Курінь» (від 1992), газети «Дзвони Лемківщини» (1994—1999).

Доробок[ред. | ред. код]

Художні книги[ред. | ред. код]

  • «Секрет довгожителя» (1988)
  • «Горобці про літо мріють» (1989)
  • «Я так люблю» (інтимна лірика, 1990)
  • «Сповідь сатирика» (гумор і сатира, 1991)
  • «Крона роду» (1994)
  • «День чудес» (1995)
  • «Чернігівська Січ» (1998)
  • «Сповідь сльозою» (2000)
  • «На ясні зорі Запорожжя» (повість, 2000)
  • «Пам'яті навперейми» (2001)
  • «Душа при свічці» (2001)
  • «Рік подвійних райдуг» (2003)
  • «Пригоди кота Патріка» (2005)
  • «Янгол у шибці вагону»
  • «Маленькі секрети щастя і успіху» (2010)
  • «Таємниці краси та любові» (2010)
  • «Ладан осені» (вірші, 2011)
  • «Шедевр» (повість, оповідання, оддробини, 2014)[4]

Денники[ред. | ред. код]

  • «Пам'яті навперейми» (2001)
  • «Найкраще помирати в понеділок: денники 2001 р.» (2002)
  • «Голос із притвору» (2004)
  • «Денники 2004—2005» (2006)
  • «Застиглий вогонь» (2007)
  • «Знак серця: Денники 2008 року» (2009)
  • «Натщесерце: денники 2009 року»
  • «Дерево над водним потоком» (2012)

Монографії[ред. | ред. код]

  • «Дух і форма, або Іван Мердак» (2005)
  • «Душа при свічці (Діяріюш Федора Жученка)» (2002)
  • «Секрет вічності, або Ліра і терни: Десять етюдів про Бориса Демківа» 2000

Автор численних монографій, статей в українських і закордонних виданнях.

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

Член журі Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» (2016).[5]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]