Сорока Петро Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Петро Іванович Сорока
Петро Сорока - 07094215.jpg
Народився 6 січня 1956(1956-01-06)
село Грицівці, Збаразький район, Тернопільська область, Україна
Помер 5 червня 2018(2018-06-05) (62 роки)
Петриків, Тернопільський р-н, Тернопільська область, Україна
Поховання
Громадянство УРСРУкраїна Україна
Національність українець
Діяльність письменник, літературознавець, редактор, видавець
Alma mater Кременецьке медичне училище імені Арсена Річинського
Мова творів українська
Magnum opus «Денники»
Нагороди
Премії «Слово України», «Тріумф» імені Миколи Гоголя, імені Володимира Сосюри, Всеукраїнська літературно-мистецька премія імені Братів Богдана та Левка Лепких, імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень», імені Романа Федоріва, імені Пантелеймона Куліша, імені Михайла Коцюбинського

Петро Іванович Сорока у Вікісховищі?

Петро́ Іва́нович Соро́ка (6 січня 1956, с. Грицівці Збаразького району Тернопільської області — 5 червня 2018[1]) — український письменник, літературознавець, редактор, видавець. Член Національної спілки письменників України (1994), міжнародного ПЕН-клубу (2002). Кандидат філологічних наук (1994). Секретар Тернопільської обласної організації НСПУ.

Премії[ред. | ред. код]

Життєпис[ред. | ред. код]

На відкритті музею «Літературне Тернопілля»

Закінчив Кременецьке медичне училище (1975), філологічний факультет Тернопільського педагогічного інституту (1986, нині ТНПУ).

Працював у редакціях районної газети «Колгоспне життя» (1986—1990) і газети «Гомін» (1990—1993; обидві  м. Збараж). Викладач, від 2001 — доцент кафедри теорії літератури і порівняльного літературознавства ТНПУ.

Голова правління обласного літературно-просвітницького товариства «Галицько-Волинське братство». Засновник і редактор просвітницько-видавничого товариства «Пегас» (обидва  від 1990), приватного видавничого підприємства «СорокА» (від 2005), співзасновник (1999) і головний редактор журналу «Сова», редактор літературно-мистецького альманаху «Курінь» (від 1992), газети «Дзвони Лемківщини» (1994—1999).

Доробок[ред. | ред. код]

Художні книги[ред. | ред. код]

  • «Секрет довгожителя» (1988)
  • «Горобці про літо мріють» (1989)
  • «Я так люблю» (інтимна лірика, 1990)
  • «Сповідь сатирика» (гумор і сатира, 1991)
  • «Крона роду» (1994)
  • «День чудес» (1995)
  • «Чернігівська Січ» (1998)
  • «Сповідь сльозою» (2000)
  • «На ясні зорі Запорожжя» (повість, 2000)
  • «Пам'яті навперейми» (2001)
  • «Душа при свічці» (2001)
  • «Рік подвійних райдуг» (2003)
  • «Пригоди кота Патріка» (2005)
  • «Янгол у шибці вагону»
  • «Маленькі секрети щастя і успіху» (2010)
  • «Таємниці краси та любові» (2010)
  • «Ладан осені» (вірші, 2011)
  • «Шедевр» (повість, оповідання, оддробини, 2014)[4]

Денники[ред. | ред. код]

  • «Пам'яті навперейми» (2001)
  • «Найкраще помирати в понеділок: денники 2001 р.» (2002)
  • «Голос із притвору» (2004)
  • «Денники 2004—2005» (2006)
  • «Застиглий вогонь» (2007)
  • «Знак серця: Денники 2008 року» (2009)
  • «Натщесерце: денники 2009 року»
  • «Дерево над водним потоком» (2012)

Монографії[ред. | ред. код]

  • «Дух і форма, або Іван Мердак» (2005)
  • «Душа при свічці (Діяріюш Федора Жученка)» (2002)
  • «Секрет вічності, або Ліра і терни: Десять етюдів про Бориса Демківа» 2000

Автор численних монографій, статей в українських і закордонних виданнях.

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

Член журі Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» (2016).[5]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]