Перейти до вмісту

Софія Баварська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Софія Баварська
нім. Sophie von Bayern
Софія у 27 років. Портрет Йозефа Штілера.
Ім'я при народженніСофія Фредеріка Доротея Вільгельміна
Народилася27 січня 1805(1805-01-27)
Мюнхен, Баварське королівство
Померла28 травня 1872(1872-05-28) (67 років)
Відень, Австро-Угорська імперія
·рак головного мозку[d] і пневмонія Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняІмператорський склеп Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Баварське королівство Редагувати інформацію у Вікіданих
Національністьнімкеня
Діяльністьполітична діячка Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовнімецька Редагувати інформацію у Вікіданих
Титулерцгерцогиня Австрійська
ПосадаGrand Mistress of the Order the Starry Crossd Редагувати інформацію у Вікіданих
Конфесіякатолицтво
РідВіттельсбахи, Габсбурги
БатькоМаксиміліан I Йозеф
МатиКароліна Баденська
Брати, сестриАвгуста Баварська, Єлизавета Людовіка Баварська, Людовіка Баварська, Кароліна Августа Баварська, Марія Анна Баварська (1805—1877), Амалія Августа Баварська, Людвиг I, Карл Теодор Баварський[d] і Princess Maximiliana of Bavariad Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зФранц Карл Австрійський
ДітиФранц Йосиф I, Карл Людвіг Габсбург, Максиміліан I, Марія Анна Австрійська[d], Людвіг Віктор Австрійський і unnamed son von Österreichd[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
Благородний орден Зоряного хреста орден святої Катерини

Софія Баварська (нім. Sophie von Bayern), повне ім'я Софія Фредеріка Доротея Вільгельміна Баварська, нім. Sophie Friederike Dorothea Wilhelmine von Bayern; 27 січня 1805 — 28 травня 1872) — баварська принцеса з династії Віттельсбахів, донька першого короля Баварії Максиміліана Йозефа та баденської принцеси Кароліни, дружина ерцгерцога Австрійського Франца Карла, матір імператорів Австро-Угорщини Франца Йозефа I та Мексики Максиміліана I.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Софія Фредеріка та її сестра-близнючка Марія Анна народилися 27 січня 1805 року. Вони були доньками короля Баварії Максиміліана I та його другої дружини Кароліни Баденської. Перший син цього подружжя народився мертвим, другий — прожив лише три роки. Нарешті, у 1801 народились здорові дівчатка-близнючки Амалія Августа і Єлизавета Людовіка. Згодом до сім'ї додалося ще двоє доньок: Людовіка Вільгельміна та Максиміліана Йозефа.

На відміну від попередньої практики, батьки особисто турбувались про дітей. Вони мали намір виростити їх сучасними, мислячими людьми, які почували б себе вільними, попри певні правила. І, в першу чергу, хотіли привчити їх до пунктуальності.

Софія виросла гарною дівчиною із темними очима, рожевою шкірою і стрункою фігурою. Згодом король Людвиг I замовив її портрет для своєї Галереї красунь у Німфенбурзі. Принцеса цікавилася політикою, музикою, наукою та релігією.

Батько дуже сподівався одружити її з другим сином австрійського імператора Франца I, Францом Карлом. Перша зустріч із майбутнім нареченим шокувала Софію. Франц Карл був незграбним і непоказним, розмовляв лише про полювання. Принцеса сподівалась, що батько відмовиться від своєї ідеї та знайде їй більш підходящого чоловіка. Але політичні розрахунки переважили бажання принцеси: Франц Карл стояв другим у лінії престолонаслідування австрійського трону. Матір же, якій Софія жалілася на долю, просто відповіла: «Чого Ви хочете, це рішення було прийняте на Віденському конгресі». Нареченій почали готувати посаг. Білизну та сукні замовили найвідомішому в Мюнхені кравцю. Ювелірні прикраси власноруч обирав батько, визнаний експерт з дорогоцінного каміння.

4 листопада 1824 року у Відні 19-річна принцеса Софія повінчалася із 21-річним ерцгерцогом Францем Карлом. Лише після шести років шлюбу, кількох викиднів та щорічних відвідин лікувального курорту Ішль, вона народила сина. Всього у шлюбі Софія народила п'ятеро дітей.

Існують версії, згідно з якими сина Максиміліана Софія народила від Наполеона II, що жив при австрійському дворі. Вагомих доказів цього не існує, та Максиміліан був улюбленим сином ерцгерцогині. Вона виросла в родині франкофіла, який отримав з рук Бонапарта корону, її зведена сестра Августа одружилася із Еженом Богарне, тож Софія не приховувала ні свого захоплення Наполеоном, ні прихильності до його сина. Коли Наполеон II помер у віці 21 року, дуже гостро переживала цю втрату і зненавиділа Меттерніха через чутки про те, що він наказав отруїти принца. За відгуками сучасників, саме після цієї події ерцгерцогиня перетворилася на холодну, владну та честолюбну жінку.

В епоху бідермаєр Софія була помітною фігурою у віденському світі. Її відомий салон був відкритим для митців. Там вона приймала Ференца Ліста та Йоганна Штрауса, який присвятив їй один із своїх вальсів. Протягом більшої частини життя вела детальний щоденник.

Прагнення ерцгерцогині посадовити старшого сина на престол були постійною темою серед австрійських політиків. Її називали «єдиним чоловіком при дворі». Після зречення під час Революції 1848 року імператора Фердинанда I вона змусила чоловіка, що йшов наступним у лінії престолонаслідування, відразу передати корону синові. Так, 2 грудня 1848, 18-річний Франц Йосиф I став імператором. Свідомо відмовившись від ролі імператорки, Софія розраховувала користуватись владою, впливаючи на сина. В перші роки його правління так і було. Схильна до консерватизму, матір ерцгерцогиня кілька років визначала таким курс політики австрійського двору. Сприяла також посиленню позицій католицької церкви.

У колі родини бл. 1860

Вона ж і вибрала Францу Йозефу наречену. Нею стала її небога, Олена Баварська. Однак, після особистої зустрічі із родиною потенціальної нареченої, імператор закохався у її молодшу сестру Єлизавету. Софія погодилась із вибором, оскільки дівчина теж була із «правильної» сім'ї, проте вихованням дітей пари вирішила зайнятися сама. Привчаючи невістку до суворого виконання придворного церемоніалу, часто із нею сварилася.

Після звістки про смерть сина Максиміліана у далекій Мексиці відійшла від справ і ставала все релігійнішою. До кінця життя не пробачила Наполеону III того, що він втягнув її сина у цю авантюру. Під час його візиту до Відня відмовилась із ним зустрічатись.

Померла після відвідин Бурґтеатру, 28 травня 1872 року у Відні. Похована у імператорському склепі Капуцинеркірхе.

Родина

[ред. | ред. код]

Чоловік — Франц Карл, ерцгерцог Австрійський

Діти:

Генеалогія

[ред. | ред. код]

Нагороди

[ред. | ред. код]

В мистецтві

[ред. | ред. код]
  • Має кілька кіновтілень:
  1. Вільма Дегішер у чотирьох фільмах «Сіссі» (1955—1962), реж. Ернст Марішка;
  2. Памела Браун у мінісеріалі «Падіння орлів» (1974), реж. Джон Еліот;
  3. Стефані Одран у телесеріалі «Сіссі» (2004), реж. Жан-Даніель Верхак;
  4. Мартіна Гедек у мінісеріалі «Сіссі» (2009), реж. Ксавер Шварценбергер.
  • У мюзиклі «Елізабет» (1992) із музикою та лібретто Міхаеля Кунце Софію грала Ельза Людвіг.
  • Є персонажкою балету «Майєрлінг» (1978) Кеннета Макміллана.

Література

[ред. | ред. код]
  • Erika Bestenreiner, L'imperatrice Sissi, Milano, Mondadori, 2003. ISBN 88-04-51248-2 (італ.)

(нім.)

  • Hellmut Andrics: Die Frauen der Habsburger. Heyne, München 1996. — Neuaufl.
  • Egon Caesar Conte Corti: Elisabeth. Die seltsame Frau. Styria, Wien 391982.
  • Sigrid-Maria Größing: Sisi und ihre Familie, Ueberreuter, Wien 2005.
  • Franz Herre: Sissis Schwiegermutter: Sophie von Bayern. Bayerischer Rundfunk, München 1994
  • Gerd Holler: Sophie, die heimliche Kaiserin. Weltbild-Verlag, Augsburg 2004
  • Jetta Sachs-Collignon: Sophie von Österreich: ein Leben für Habsburg. Stieglitz, Mühlacker 1998

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Lundy D. R. The Peerage
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Софія_Баварська&oldid=48203842