Софія Окуневська-Морачевська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Софія Морачевська
Софія Окуневська-Морачевська
Софія Окуневська-Морачевська
Софія Окуневська-Морачевська
Ім'я при народженні Софія Анастасівна Окуневська
Народилася 12 травня 1865(1865-05-12)
с. Довжанка (нині Тернопільський район, Тернопільська область)
Померла 24 лютого 1926(1926-02-24) (60 років)
Львів
·апендицит
Поховання Личаківський цвинтар
Країна Австро-Угорщина Австро-УгорщинаЗУНР ЗУНРПольща Польща
Національність українка
Діяльність лікарка, вчителька, активістка за права жінок, письменниця, фізик
Alma mater медичний факультет Цюрихського університету
Галузь медицина
Вчене звання докторка медицини
Науковий ступінь доктор медицини
Відома завдяки: перша жінка-лікар в Австро-Угорщині
У шлюбі з Вацлав Морачевський[1]

Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Софія Окуневська-Морачевська у Вікісховищі

Софі́я Атанасівна Окуне́вська-Мораче́вська (уроджена Окуневська, нім. Dr.in Sofia Okunewska-Moraczewska; 12 травня 1865, с. Довжанка, нині Тернопільський район — 24 лютого 1926, Львів) — українська лікарка, освітянка, феміністка та ерудитка. Перша випускниця університету і перша жінка-лікарка в Австро-Угорщині. Першою в Галичині і Австро-Угорщині почала використовувати променеву терапію в боротьбі з онкологією[2]. Уперше в Західній Україні організувала курси для сестер милосердя, курси акушерок, співініціювала створення першої лікарської профспілки. Уклала словник української медичної термінології. Перша гінекологиня в Галичині, відкрила власну лікарську практику, поміж того практикувала у Львові, Швейцарії, Чехії, австрійських таборах Першої світової.

Близька подруга Ольги Кобилянської, соратниця Наталії Кобринської, публікувалася в «Першому вінку» (псевдо Єрина, оповідання «Пісок. Пісок!» і розвідка «Родинна неволя в піснях і обрядах весільних»[3]).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилася 12 травня 1865 року в с. Довжанка, нині Тернопільський район, Тернопільська область, Україна (тоді Тернопільського повіту, Королівство Галичини і Володимирії, Австрійська імперія) в сім'ї священика Атанаса Даниловича Окуневського (походив з давнього українського роду «Окунів»), який 1881 року успішно закінчив Віденський медичний університет і став доктором медицини. Тоді у житті стався переломний період, через який Атанас подався у науку.[4] Працював на Буковині, куди дуже часто приїжджала Софія. Дядько Окуневський Кирило Данилович — один із перших українців, що здобули вищу фармацевтичну освіту.

Софія Окуневська

1870-го року померла мати Софії — Кароліна Лучаківська. Відтоді Софія виховувалась у тітки — Теофілії Окуневської-Озаркевич, у родині Івана Озаркевича.

Освіта[ред. | ред. код]

1884 року Окуневській вдалося отримати дозвіл на складання іспитів за гімназійний курс, і 1885 року вона їх блискуче склала при Львівській академічній гімназії, чим викликала сенсацію в усій Галичині (1886 року її закінчило лише 13 дівчат). Одним з її вчителів був філолог Юліан Кобилянський (брат Ольги Кобилянської), який був у захваті від здібностей талановитої дівчини.

Оскільки в Австро-Угорщині жінок не приймали до університетів, у 1887 році Софія та її своячка Наталія Кобринська вступили до вишу у Швейцарії. Кобринська на економіку, а Окуневська на медичний факультет Цюрихського університету, який закінчила в січні 1896-го, ставши першою жінкою-лікаркою в Австро-Угорщині та першою українкою Галичини, що здобула університетську медичну освіту.[5] Тоді ж дебютувала в літературі — у першому жіночому альманаху «Перший вінок» вона під псевдо Єрина опублікувала оповідання з міського життя «Пісок. Пісок!», а також розвідку «Родинна неволя в піснях і обрядах весільних».[3]

Могила Софії Окуневської

У Цюриху Софія Окуневська познайомилася зі студентом Вацлавом Морачевським, уродженцем Варшави, який мав репутацію українофіла, і у 1890 році одружилася з ним. У 1895-му під час шевченківського свята у Кракові подружжя познайомилося зі студентом Ягеллонського університету Василем Стефаником. У лютому 1896 року Окуневська-Морачевська народила сина Юрія. У цьому ж році опублікувала свою докторську дисертацію про зміни в крові під впливом анемії, здобувши докторський ступінь з медицини у Цюрихському університеті. Як писала львівська газета «Діло»: «Це перший доктор споміж українського жіноцтва, а навіть це перший доктор-жінка в колишній Австрії. Під цим оглядом випередила вона жінки-польки й жінки инших народів Австрії».[3]

У 1898 році Окуневська-Морачевська народила доньку Єву. З 1900 року мешкала з чоловіком і працювала в Карлових Варах (Чехія). Софія Окуневська практикувала у Швейцарії, Чехії, у Львові.

Лікарська діяльність[ред. | ред. код]

Незважаючи на отриманий диплом та, навіть захищену дисертацію, гідну роботу Окуневська-Морачевська знайти не могла. Її лікарський фах в Польщі не визнали: не через професійну нездатність, а тому що вона — жінка.

Лише з 1 жовтня 1903 року Окуневська-Морачевська почала практикувати у Львові, у добродійній приватній «Народній лічниці» для бідних, яку очолив її двоюрідний брат Євген Озаркевич. Персонал працював на благодійних засадах. З-поміж різних відділень Окуневська одразу обрала гінекологію і, фактично, стала першою гінекологинею в Галичині.

Вона розгорнула при «Народній лічниці» активну діяльність: уперше в Західній Україні організувала курси для сестер милосердя, потім — курси акушерок. Також вона уклала словник української медичної термінології і була співініціаторкою створення «Лікарської комісії» — першої профспілки лікарів.

Під час Першої світової війни пішла лікувати українців в австрійські табори.

По закінченню війни розлучилася з чоловіком та нарешті відкрила власну лікарську практику.

Окуневська була першим лікарем Галичини і Австро-Угорщини, хто почав використовувати променеву терапію в боротьбі з онкологією[2].

Софія Окуневська була дуже талановитою й ерудованою людиною, якою захоплювалися Іван Франко та Василь Стефаник. Ольга Кобилянська про неї висловилася так: «Від неї пішло мені те світло, за яким я так тужила, невиразно мріла».

Останні роки провела у Львові, де вела невелику лікарську практику. Жила в будинку навпроти Собору святого Юра, цей будинок придбав Андрей Шептицький для художника Олекси Новаківського[6].

Померла в лікарні від гнійного апендициту. Похована на полі № 36 Личаківського цвинтаря у Львові. Поряд із нею пізніше поховали її сина Юрія, доньку Єву, чоловіка Вацлава, внучку Софію.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

У листопаді 2022 року був започаткований підг. к. УПЮ ім. Софії Окуневської-Морачевської у станиці Відень.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. https://www.ipsb.nina.gov.pl/a/biografia/waclaw-damian-moraczewski#text
  2. а б Софія Окуневська: перша українська жінка-лікарка гінеколог. Українки (укр.). 8 листопада 2020. Архів оригіналу за 24 листопада 2021. Процитовано 24 листопада 2021.
  3. а б в Перша лікарка Австро-Угорщини [Архівовано 9 січня 2017 у Wayback Machine.] // журнал «Український тиждень» 08.01.2017
  4. Софія Окуневська-Морачевська: перша лікарка-жінка Галичини та Буковини Тернопіль (укр.). 19 серпня 2022. Процитовано 22 серпня 2022.
  5. «Переконувала мене писати не по-німецьки, а для свого народу — по-українськи» [Архівовано 22 липня 2015 у Wayback Machine.] // журнал «Країна» 10.06.2015
  6. Софія Окуневська-Морачевська: перша жінка-лікар Австро-Угорщини - ilvivyanyn.com (укр.). 21 вересня 2022. Процитовано 21 вересня 2022.

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Вознюк В. О. Велич і сила Софії Окуневської / В. Вознюк // Вознюк В. О. До джерел культури Буковини. — Чернівці, 2002. — С. 53—65; Буковина. — 2000. — 24 травня (№ 138). — С. 1, 3.
  • Вознюк В. О. Видатна подруга видатної письменниці: [Софія Окуневська-Марачевська та Ольга Кобилянська] / Володимир Вознюк // Доба. — 2003. — 28 жовтня (ч. 48). — С. 4.
  • Врублевська В. В. Шарітка з Рунгу: Біографічний роман про Ольгу Кобилянську. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 512 с. — (Автографи часу).
  • Гусар Ю. С.. Видатна подруга видатної письменниці: [Про Софію Окуневську-Морачевську] / Юхим Гусар // Буковинське віче.- 2010. — 7 травня (№ 33). — С. 3.
  • Лікар Софія Окуневська (1865—1926 рр.) // Кобилянський С. Д. Історія медицини Буковини: цифри і факти / С. Д. Кобилянський, В. П. Пішак, Б. Я. Дробніс. — Чернівці, 1999. — С. 68.
  • Огуй О. Д. Окуневська-Морачевська Софія [Архівовано 19 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 560. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
  • [Окуневська-Марочевська] // Українська Радянська Енциклопедія (УРЕ). — Київ: Головна редакція української радянської енциклопедії, 1982. — С. 519.
  • 12 травня — 145 років від дня народження першої жінки-лікаря, доктора медицини Софії-Окуневської-Марачевської (1865—1926) // Пам'ятаймо! (Знаменні та пам'ятні дати Буковини в 2010 р.): бібліографічний покажчик.- Чернівці: Книги — ХХІ, 2009. — С. 170—171.
  • «Душею завжди була з Україною…»: до 150-річчя від дня народження С. Окуневської-Морачевської (1865—1926) // Дати і події [Архівовано 1 травня 2016 у Wayback Machine.], 2015, перше півріччя: календар знамен. дат № 1 (5) / Нац. парлам. б-ка України. — Київ, 2014. — С. 123—126.

Посилання[ред. | ред. код]